Ухвала суду № 61568952, 23.09.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"23" вересня 2016 р. Справа № 918/1959/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум"

до Малого приватного підприємства "ВК ІМПЕКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТЕРУС"

про стягнення 10 094 668 доларів США 13 центів

Склад суду:

головуючий суддя Андрійчук О.В.

суддя Горплюк А.М.

суддя Марач В.В.

Присутні представники сторін:

від позивача (стягувача): ОСОБА_1, дов. № 10/21-02 від 03.06.2016 року

від відповідача (боржника, заявника): ОСОБА_2, дов. від 20.09.2016 року

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Малого приватного підприємства «ВК ІМПЕКС» (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕТЕРУС» (відповідач 2) про стягнення солідарно з відповідача - 1 та відповідача - 2 заборгованості за кредитним договором № 1-0021/13/30-КL від 29.03.2013 року в розмірі 10 094 668,13 доларів США.

Ухвалою суду від 25.12.2014 року суддею Гудзенко Я.О. порушено провадження, справу призначено до розгляду на 15.01.2015 року.

Ухвалою суду від 15.01.2015 року розгляд справи відкладено на 27.01.2015 року. Ухвалою суду від 27.01.2015 року розгляд справи відкладено на 03.02.2015 року. Ухвалою суду від 03.02.2015 року розгляд справи відкладено на 17.02.2015 року. Ухвалою суду від 17.02.2015 року розгляд справи відкладено на 03.03.2015 року. Ухвалою суду від 03.03.2015 року розгляд справи відкладено на 10.03.2015 року.

10.03.2015 року розпорядженням голови господарського суду доручено здійснити розгляд справи № 918/1959/14 колегіально у такому складі суддів: Гудзенко Я.О. (головуючий), ОСОБА_4, ОСОБА_5

Ухвалою суду від 10.03.2015 року розгляд справи відкладено на 02.04.2015 року.

Розпорядженням голови господарського суду від 01.04.2015 року внесено зміни до складу колегії суддів та призначено колегію суддів у складі суддів: Гудзенко Я.О.(головуючий), ОСОБА_6, ОСОБА_5

Ухвалою суду від 02.04.2015 року розгляд справи відкладено на 30.04.2015 року. Ухвалою суду від 30.04.2015 року розгляд справи відкладено на 08.05.2015 року.

Ухвалою суду від 08.05.2015 року у справі № 918/1959/15 призначено судову економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 05.10.2015 року провадження у справі поновлено, та справу призначено до розгляду на 29.10.215 року.

Рішенням суду від 09.10.2015 року позов задоволено частково, яке постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року (з урахуванням ухвали від 13.10.2015 року про виправлення описки) скасовано в частині стягнення 333 032,55 доларів США простроченої заборгованості за перерахованими відсотками та прийнято в цій частині нове рішення.

21.12.2015 року на виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року господарським судом видано накази про стягнення з Малого приватного підприємства "ВК ІМПЕКС" на користь Публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" 9 707 831 доларів США 47 центів заборгованості по поверненню кредитних коштів за кредитним договором від 29.03.2013 року № 1-0021/13/30-KL та 297 302 долари США 33 центи простроченої заборгованості за нарахованими процентами, що разом еквівалентно 157 774 656,79 грн та про стягнення з Публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" на користь Малого приватного підприємства "ВК ІМПЕКС" 200 970,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

13.09.2016 року через канцелярію господарського суду від відповідача - 1- Малого приватного підприємства "ВК ІМПЕКС" надійшла заява про розстрочку виконання рішення суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2016 року у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гудзенко Я.О. справу № 918/1959/14 передано до розгляду колегією суддів у складі судді Андрійчук О.В. (головуючий), судді Горплюка А.М., судді Павленка Є.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2016 року у зв'язку із відрахуванням судді Павленка Є.В. зі штату Господарського суду Рівненської області та на виконання службової записки судді Андрійчук О.В., з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду заяви про розстрочку виконання рішення здійснено заміну судді Павленка Є.В., який входить до складу колегії суддів, що розглядають справу № 918/1959/14, та призначено новий склад колегії, а саме: суддя Андрійчук О.В. (головуючий), суддя Горплюк А.М., суддя Марач В.В.

Ухвалою суду від 14.09.2016 року справу № 918/1959/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Андрійчук О.В., судді Горплюк А.М., Марач В.В.

Ухвалою суду від 14.09.2016 року розгляд заяви призначено на 23.09.2016 року.

Суд, розглянувши заяву боржника про розстрочку виконання судового рішення, встановив таке.

Як вбачається із заяви, остання обґрунтована тим, що боржник у добровільному порядку здійснив часткове погашення боргу на суму 3 300 000,00 грн, про що надав платіжні доручення. Також, як зазначає боржник, враховуючи, що сума боргу є значною, то одночасне стягнення цієї суми призведе до повної зупинки господарської діяльності останнього, невиконання інших кредиторських зобов'язань боржника, блокування його фінансово-господарської діяльності і, як наслідок, до повної втрати платоспроможності та банкрутства. Вказана ситуація лише утруднить процес виконання судового рішення та не матиме позитивних наслідків для жодної із сторін. При цьому боржник зазначає, що виникнення заборгованості за кредитним договором та неможливість її своєчасного погашення зумовлена складною фінансово-економічною ситуацією в країні та значним здешевленням національної валюти. Економічна криза призвела до погіршення фінансово-економічних показників боржника та зменшення надходжень від господарської діяльності. Враховуючи викладене, боржник просить суд розстрочити виконання судового рішення.

На підтвердження обставин, викладених в заяві, боржник надає копії балансів та звітів про фінансові результати, довідку про залишок коштів на рахунку, довідку про основні засоби, довідку щодо кількості працюючих тощо.

Стягувач із поданою заявою про розстрочку виконання судового рішення не погодився, зазначивши, що заява боржника про розстрочку виконання рішення є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Вважає, що у боржника відсутні такі обставини особливого характеру, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду. Також повідомив суд про те, що процедура ліквідації банку продовжена лише по 15.06.2018 року, а тому розстрочка виконання рішення на умовах боржника є неможливою.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування вимог та на їх заперечення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення.

При цьому суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зазначена норма кореспондується із приписами ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження". Так, ч. 1 цієї статті встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Разом з тим, ні у ст. 121 ГПК України, ні у ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" не містяться визначення понять "відстрочка" та "розстрочка".

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 року у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначив розстрочку виконання рішення суду як виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року у пп. 7.1.1, 7.1.2 п. 7.1 роз'яснив, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Розстрочка виконання рішення надається за наявності єдиного критерію - настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення. Розстрочення передбачає поступове часткове виконання рішення суду.

Стаття 121 ГПК України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких, господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість випадків, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Підставою розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд, проаналізувавши обставин, наявність яких дає можливість розстрочити виконання судового рішення, встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір, за яким стягнуто заборгованість у судовому порядку, укладено сторонами у березні 2013 року. Кредит отримано в іноземній валюті - доларах США. Мета отримання кредиту - поповнення оборотних коштів, кінцевий строк повернення - 2019 рік.

Станом на дату отримання кредиту (за даними НБУ) курс долара США по відношенню до гривні складав таке співвідношення: 1 долар США/7,993 грн. Протягом строку існування між сторонами зобов'язань за кредитним договором курс долара сягав показника понад 30 грн за 1 долар США. Станом на дату розгляду питання про розстрочку виконання судового рішення має місце таке співвідношення: 1 долара США/25,92 грн. Отже, курс долара протягом строку користування кредитними коштами зріс більше, ніж в 3 рази.

У свою чергу, повернення кредиту та сплата процентів за ним мала відбуватися в іноземній валюті, тоді як позичальник здійснює свою господарську діяльність в Україні, де єдиним законним засобом платежу є національна валюта - гривня.

Суд враховує, що господарюючі суб'єкти займаються підприємницькою діяльністю на власний ризик. Однак стягувач є фінансовою установою, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні ними шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій. Саме банк пропонує своїм клієнтам широкий набір послуг, бере участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на нього функцій.

Таким чином, стягувач, будучи професійним учасником ринку фінансово-кредитних послуг, надаючи кредит в іноземній валюті, зобов'язаний був прогнозувати ситуацію з коливанням курсу валют, у тому числі в довгостроковій перспективі, а відтак моделювати ризики у наданні валютних кредитів та ризики, пов'язані з їх повернення. Як наслідок, вирішувати питання про доцільність пропонування клієнту кредиту в іноземній валюті та обґрунтування його можливого максимального розміру.

Зважаючи на викладене, суд, виходячи із фактичних обставин справи та їх суб'єктного складу, вважає, що відповідальність, яка склалася у зв'язку із неповерненням кредиту, наданого в доларах США, є вищою саме у стягувача, як фінансово-кредитної установи.

Судом також проаналізовано економічну ситуацію в країні протягом 2013-2015 років та основні показники, що її характеризують.

Так, за даними Держкомстату у 2013 році зростання ВВП України склало 0%, падіння ВВП у 2014 року - 6,8%, у 2015 році - 9,9%.

Також мали місце інфляційні процеси. За даними Держкомстату індекс споживчих цін за 2013 рік загалом склав 100,5%, у 2014 році - 124,9%, у 2015 році - 143,3%.

Наведені показники є об'єктивними та такими, що безпосередньо не залежать від сторін у справі. Негативна економічна ситуація в країні впливає не тільки на зниження фінансових показників у цілому, а й на результати господарської діяльності суб'єктів господарювання, а відтак на можливість виконання ними взятих на себе зобов'язань.

У той же час боржником вчинялися дії, спрямовані на виконання судового рішення у добровільному порядку, зокрема ним сплачено 3 300 000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення, долучені до матеріалів справи.

Стосовно фінансового становища боржника, то за наданими первинними документами судом встановлено таке.

За 2014 рік боржник зазнав збитків на суму 40 624 000,00 грн, у 2015 році чистий прибуток боржника становив 4 000,00 грн, а у І півріччі 2016 року збиток склав - 8 904 000,00 грн (код рядка 2355 звіту про фінансові результати за 2015 рік, І півріччя 2016 року). Тобто діяльність боржника є збитковою.

Згідно з даними бухгалтерського обліку боржника у 2015 році дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги останнього становила 4 257 000,00 грн, кредиторська заборгованість - 232 994 000,00 грн, у І півріччі 2016 року - 711 000,00 грн та 236 062 000,00 грн відповідно (баланси за 2015 рік, І півріччя 2016 року).

Крім того, судом встановлено, що згідно з довідкою ПАТ "ОСОБА_7 та Заощаджень" № 1203 від 20.09.2016 року станом на 20.09.2016 року залишок коштів на рахунку боржника становить 478,19 грн.

Отже, грошових коштів боржника, достатніх для виконання судового рішення у цій справі, недостатньо.

За приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

За інформацією, що міститься в балансах боржника, судом встановлено, що вартість основних засобів у 2015 році склала 798 000,00 грн (первісна - 1 636 000,00 грн), а у І півріччі 2016 року - 705 000,00 грн (первісна - 1 734 000,00 грн).

З наведеного вбачається, що вартості основних засобів недостатньо для повного задоволення вимог стягувача. Крім того, як повідомив боржник у довідці № 205 від 21.09.2016 року, всі основні засоби, які обліковуються на підприємстві, задіянні у виробництві. Таким чином, вилучення основних засобів в ході примусового виконання судового рішення призведе не до погашення заборгованості, а до зупинки виробничого процесу боржника, а відтак - до його банкрутства.

Враховуючи викладене, вбачається, що активів боржника недостатньо для виконання судового рішення.

Щодо заперечень стягувача, то введення щодо нього процедури ліквідації та її продовження строком по 15.06.2018 року судом не приймається за безумовну підставу для відмови у задоволенні заяви боржника, оскільки стягувач, як зазначалося, будучи професійним учасником на ринку фінансово-кредитних послуг, проводив свою діяльність на неналежному рівні, без прогнозування можливих ризиків та практичного досвіду у сфері банківської діяльності, що склалася в Україні, зокрема кризи 2008 року, що призвело до масових неповернень кредитів і, як наслідок, його неплатоспроможності банків.

Також суд зазначає, що ліквідація банку триватиме доти, доки не буде реалізовано його останній актив. При цьому, як свідчити практика ліквідації банківських установ, повернення активів здійснюється не за рахунок їх стягнення в ході примусового виконання рішення суду, а шляхом продажу заборгованості позичальників третім особам, зокрема факторинговим компаніям.

Таким чином, строк ліквідаційної процедури банку та строк розстрочки виконання судового рішення не знаходяться у прямому взаємозв'язку між собою, тому перший не може бути граничним періодом часу для іншого.

За таких обставин суд вважає, що наведені боржником обставини є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача.

Стосовно строку, на який слід розстрочити виконання судового рішення, то визначення останнього не входить до правозастосовчої діяльності суду, оскільки проміжок часу, на який слід розстрочити виконання судового рішення, є більше економічною категорією, аніж правовою, що має ґрунтуватися на реальних показниках господарської діяльності відповідача та можливості ним виконання судового рішення, з урахуванням збалансованості інтересів обох сторін.

Суд вважає за необхідне зазначити також таке.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Агрокомплекс проти України від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу (Бурдов проти Росії та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа ОСОБА_8 проти України, рішення від 15.10.2009 року).

При цьому, розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Принцип пропорційності базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи. Вказаний принцип спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а за соби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Для прикладу може слугувати рішення у справі Жовнер проти України. У цій справі Європейський суд зауважив, що ст. 1 Першого Протоколу містить три чітких положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права власності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власності та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загальних інтересів. Мова не йде про правила, які не мають звязку між собою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків посягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні.

Суд виходив із того, що ст. 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним і була дотримана справедлива рівновага між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян. Контролюючи виконання цієї вимоги, Суд визнає за державою певну свободу розсуду як для вибору способів впровадження, так і для вирішення, чи їх наслідки є виправданими та відповідають загальному інтересу у спробі досягти зазначеної мети закону. Тому Суд нагадав, що в принципі система тимчасового зупинення або відстрочка виконання судових рішень не критикується як така, особливо беру чи до уваги свободу розсуду, дозволену в другому абзаці ст. 1 Першого Протоколу. Проте така система має наслідком ризик покладання на власників не помірного тягаря, зокрема, можливості розпоряджатися своїм майном і, таким чином, повинна передбачати певні процедурні гарантії для спостереження за запровадженням системи та її непередбачуваних наслідків для права власності. Суд зауважив, що в даному випадку відстрочка виконання рішення не містила жодного точного строку і що зазначене рішення залишалось невиконаним вже протягом шести років. Що, більше того, для заявниці немає жодної гарантії, що воно буде виконаним у найближчому майбутньому.

Суд, давши оцінку дотримання принципу пропорційності, тобто встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав стягувача і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати заборгованість, стягнуту за рішенням суду у цій справі, яке становить майно у значенні ст. 1 Першого протоколу, встановив таке.

Боржник у справі є суб'єктом господарювання, який сплачує податки та забезпечує робочі місця для 60 працівників (згідно з довідкою № 204 від 21.09.2016 року). У свою чергу, допущення негайного виконання судового рішення не призведе до позитивного економічного ефекту, зокрема стягувач у будь-якому випадку буде ліквідований та припинить свою діяльність у зв'язку із перебуванням у відповідній процедурі, а також не отримає повного (за відсутності для цього активів у боржника) та швидкого задоволення своїх вимог (з огляду на тривалість процедури виконавчого провадження, пов'язаної із оцінкою та реалізацією майна боржника, можливість оскарження дій органу ДВС у судовому порядку тощо). Разом з тим боржник у зв'язку з ненаданням йому розстрочки стане неплатоспроможним і, як наслідок, банкрутом, що призведе до ліквідації ще одного суб'єкта господарювання, платника податків та роботодавця. У результаті недоотримає бюджет, а 60 осіб втратять засоби до існування, а держава, знову ж таки, нестиме додаткові втрати у зв'язку з виплатами по безробіттю.

При цьому, на думку суд, невиправданою є ситуація, за якої інтереси особи (банкрута), діяльність якої припиняється, превалюють над інтересами працюючого суб'єкта господарювання та першочергове задоволення яких призведе до ліквідації останнього, а підставою для такої ліквідації буде судового рішення, у розстрочці якого відмовлено.

Отже, з метою дотримання справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав стягувача, суд допускає можливість тимчасового втручання у право власності шляхом розстрочки виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, беручи до уваги принцип пропорційності, фінансове становище боржника, стягувача та в країні в цілому, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зави боржника про розстрочку виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Малого приватного підприємства "ВК Імпекс" про розстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2015 року у справі № 918/1959/14, яке змінене постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року, задоволити.

2. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2015 року у справі № 918/1959/14, яке змінене постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року, щомісячними платежами на вісім років до повного його виконання таким чином:

30.09.2016240 000,0031.10.2016240 000,0030.11.2016240 000,0031.12.2016240 000,0031.01.2017240 000,0028.02.2017240 000,0031.03.2017240 000,0030.04.2017240 000,0031.05.2017240 000,0030.06.2017240 000,0031.07.2017240 000,0031.08.2017240 000,0030.09.2017480 000,0031.10.2017480 000,0030.11.2017480 000,0031.12.2017480 000,0031.01.2018480 000,0028.02.2018480 000,0031.03.2018480 000,0030.04.2018480 000,0031.05.2018480 000,0030.06.2018480 000,0031.07.2018480 000,0031.08.2018480 000,0030.09.2018720 000,0031.10.2018720 000,0030.11.2018720 000,0031.12.2018720 000,0031.01.2019720 000,0028.02.2019720 000,0031.03.2019720 000,0030.04.2019720 000,0031.05.2019720 000,0030.06.2019720 000,0031.07.2019720 000,0031.08.2019720 000,0030.09.20191 200 000,0031.10.20191 200 000,0030.11.20191 200 000,0031.12.20191 200 000,0031.01.20201 200 000,0028.02.20201 200 000,0031.03.20201 200 000,0030.04.20201 200 000,0031.05.20201 200 000,0030.06.20201 200 000,0031.07.20201 200 000,0031.08.20201 200 000,0030.09.20201 680 000,0031.10.20201 680 000,0030.11.20201 680 000,0031.12.20201 680 000,0031.01.20211 680 000,0028.02.20211 680 000,0031.03.20211 680 000,0030.04.20211 680 000,0031.05.20211 680 000,0030.06.20211 680 000,0031.07.20211 680 000,0031.08.20211 680 000,0030.09.20212 400 000,0031.10.20212 400 000,0030.11.20212 400 000,0031.12.20212 400 000,0031.01.20222 400 000,0028.02.20222 400 000,0031.03.20222 400 000,0030.04.20222 400 000,0031.05.20222 400 000,0030.06.20222 400 000,0031.07.20222 400 000,0031.08.20222 400 000,0030.09.20223 000 000,0031.10.20223 000 000,0030.11.20223 000 000,0031.12.20223 000 000,0031.01.20233 000 000,0028.02.20233 000 000,0031.03.20233 000 000,0030.04.20233 000 000,0031.05.20233 000 000,0030.06.20233 000 000,0031.07.20233 000 000,0031.08.20233 000 000,0030.09.20233 152 888,0031.10.20233 152 888,0030.11.20233 152 888,0031.12.20233 152 888,0031.01.20243 152 888,0028.02.20243 152 888,0031.03.20243 152 888,0030.04.20243 152 888,0031.05.20243 152 888,0030.06.20243 152 888,0031.07.20243 152 888,0031.08.20243 152 888,79

3. Вказана ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному ГПК України.

Головуючий суддя Андрійчук О.В.

Судді Горплюк А.М.

ОСОБА_9