Ухвала суду № 61568874, 26.09.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

УХВАЛА

"26" вересня 2016 р.Справа № 916/3776/15

За скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" на дії Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у справі №916/3776/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Компані";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн";

про стягнення 453 192,36 грн.

Головуючий - Щавинська Ю.М.

Судді - Малярчук І.А.

ОСОБА_2

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 довіреність б/н від 08.12.2015р.;

від відповідача (скаржника): ОСОБА_4 довіреність б/н від 08.04.2016р.;

від субєкта оскарження: не зявився.

СУТЬ СПОРУ: розглядається в порядку ст. 121-2 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.12.2015р. (головуючий суддя Щавинська Ю.М, судді Шаратов Ю.А., Зайцев Ю.О) у справі №916/3776/15 задоволено спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Компані" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" про затвердження мирової угоди; затверджено мирову угоду по справі №916/3776/15, укладену між вказаними товариства у викладеній ними редакції; провадження у справі № 916/3776/15 на підставі п.7 ст. 80 ГПК України припинено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Компані" витрати по сплаті судового збору у сумі 6 797 /шість тисяч сімсот девяносто сім/грн.89 коп.

09.12.2015р. на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 09.12.2015р. видано відповідний наказ.

28.07.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" звернулось до господарського суду Одеської області зі скаргою (вх.ГСОО №2-4008/16) (т.2 а.с.33-37) на дії Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, у справі №916/3776/15, в якій просить суд визнати протиправними дії вищевказаного відділу ДВС щодо винесення постанови від 04.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження ВП №50862849; постанови від 11.04.2016р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; постанови від 18.04.2016р. про арешт коштів боржника, згідно якої накладено арешт на грошові кошти відповідача у сумі 478 580,22 грн., а також визнати протиправними та скасувати вищевказані постанови.

В обґрунтування поданої скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн вказує на те, що ухвала господарського суду Одеської області від 09.12.2015р. про затвердження мирової угоди у справі №916/3776/15 не є виконавчим документом, оскільки не передбачає будь-яких примусових дій, які зазначаються у виконавчому документі у розділі „резолютивна частина рішення.

На думку скаржника, оскільки вказана ухвала не є виконавчим документом в розумінні ст. 18 Закону України „Про виконавче провадження, державний виконавець у відповідності до вимог вказаного Закону повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, проте, в порушення вимог ст.17, ч.1 ст.25, ст.26 вищезазначеного Закону, прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50862849 від 04.04.2016р., в межах якої незаконно здійснив арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (постанова від 11.04.2016р.), а також арешт коштів боржника (постанова від 18.04.2016р.).

Крім того, скаржник вважає, що сума боргу, зазначена як в постанові про відкриття виконавчого провадження, так і в постановах про накладення арешту, жодним чином не обґрунтована.

Приймаючи до уваги, що про існування оскаржуваних постанов скаржник дізнався лише з відповіді органу ДВС від 3.06.2016р. (т.2 а.с.45), що була відправлена 16.07.2016р. (т.2 а.с.48), ТОВ "Фарконт Транспорт Солюшн" вважає, що встановлений законом десятиденний строк ним не пропущено.

29.07.2016р., у звязку із перебуванням головуючого судді Щавинської Ю.М. з 19.07.2016р. у відпустці, господарським судом Одеської області на адресу вищевказаного товариства було направлено лист про те, що вирішення питання про прийняття скарги до розгляду буде здійснено після усунення вказаної обставини.

15.08.2016р., з огляду на вихід головуючого судді Щавинської Ю.М. з відпустки, а також з урахуванням перебування членів колегії суддів Шаратова Ю.А., та ОСОБА_5 у відпустках, було здійснено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого скаргу у справі № 916/3776/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Щавинська Ю.М., судді Малярчук І.А., Мостепаненко Ю.І..

Ухвалою суду від 15.08.2016р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн прийнято до розгляду у вищевказаному складі суду з призначенням розгляду у судовому засіданні 29.08.2016р.

В засіданні суду 29.08.2016р. представником субєкта оскарження було надано письмові заперечення на скаргу (т.2 а.с.60-61), згідно яких останній вказує, що 01.04.2016р. від стягувача до відділу ДВС надійшла заява про прийняття на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 09.12.2015р. у справі № 916/3776/15, якою було затверджено мирову угоду щодо стягнення з боржника (ТОВ „Фарконт Транспорт Солюшн) грошових коштів у розмірі 428 093,22 грн. З урахуванням надходження такої заяви, відділом ДВС 04.04.2016р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка, як вказує субєкт оскарження, на підставі вимог ст.31 Закону України була надіслана боржнику та стягувачу.

Відділ ДВС вказує, що з урахуванням неподання відповідачем документального підтвердження виконання ухвали у наданий державним виконавцем строк для самостійного виконання, ним 11.04.2016р. було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору та постанову про накладення арешту на майно боржника в межах суми боргу, а також постанову від 18.04.2016р. про арешт коштів боржника.

З врахуванням викладених обставин, субєкт оскарження вважає, що він діяв у відповідності до вимог Закону України „Про виконавче провадження, у звязку із чим у задоволенні поданої ТОВ "Фарконт Транспорт Солюшн скарги просить відмовити.

В засіданні суду 29.08.2016р. представник відповідача (скаржника) в повному обсязі підтримав заявлені у скарзі вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник субєкта оскарження заперечував проти задоволення скарги, просив суд відмовити у її задоволенні з підстав, викладених у поданих до суду запереченнях.

В судовому засіданні 29.08.2016р., з огляду на усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду скарги, а також невиконання вимог ухвали суду, було оголошено перерву до 13.09.2016р.

В судовому засіданні 13.09.2016р. представник скаржника надав суду додаткові письмові пояснення до скарги (т.2 а.с.85), згідно яких останній вказує на те, що постанову від 04.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження було винесено з порушенням п.3.4.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5. З огляду на положення цієї інструкції скаржник зазначає про відсутність у державного виконавця підстав для стягнення зазначеної у постанові від 04.04.2016р. суми (428 093,22 грн.), а також підстав для накладення арешту на майно боржника (постанови від 11.04.2016р. та від 18.04.2016р.) в межах відповідної суми стягнення.

В свою чергу представником позивача було надано заперечення на скаргу на дії органу ДВС (т.2 а.с.86-89), згідно яких останній вказує на невиконання відповідачем умов мирової угоди, яка була затверджена господарським судом Одеської області, згідно ухвали від 09.12.2015р. Позивач зазначає, що станом на 13.09.2016р. скаржником сплачено заборгованість лише у розмірі 35 099,14 грн., у звязку із чим у останнього існує заборгованість у розмірі 424 891,11 грн. (418093,22 грн.+6797,89грн.).

З урахуванням викладених обставин, ТОВ „ОСОБА_1 Компані просить суд скаргу ТОВ "Фарконт Транспорт Солюшн" залишити без задоволення.

Одночасно, в засіданні суду 13.09.2016р. представником субєкта оскарження було надано доповнення до заперечень проти скарги (т.2 а.с.92), згідно яких він вказує, що з метою забезпечення повного виконання виконавчих документів, загальна сума боргу по яким складає 434 891,11 грн., постанов про стягнення виконавчого збору (43 489,11 грн.) та постанов про стягнення витрат на провадження виконавчих дій (200 грн.), у звязку із надходженням відомостей з ДПС України щодо реєстрації за боржником розрахункових рахунків, 18.04.2016р. державним виконавцем у відповідності до вимог чинного законодавства була винесена постанова про арешт коштів у розмірі 478 580,22 грн. на всіх розрахункових рахунках боржника.

Відтак, вважає, що здійснені державним виконавцем дії при виконанні рішення суду відповідають вимогам, передбаченими Законом України „Про виконавче провадження, постанови винесені з дотриманням встановлених строків, усі документи виконавчого провадження направлялися на адресу сторонам виконавчого провадження, проведення виконавчих дій жодним чином не порушують законних інтересів та прав сторін та третіх осіб.

Враховуючи вищенаведені обставини, субєкт оскарження у задоволенні скарги просить відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.09.2016р. представник скаржника в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у поданій до суду скарзі.

В свою чергу представник позивача та представник субєкта оскарження заперечували проти задоволення скарги, просили суд відмовити у її задоволенні, зазначивши про законність дій державного виконавця.

В засіданні суду 13.09.2016р. було оголошено перерву у розгляді скарги до 26.09.2016р.

В засідання суду 26.09.2016р. зявився представник відповідача (скаржника) та представник позивача, які повністю підтримали свої правові позиції, що були викладені ними раніше.

Представник Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у судове засідання не зявися, про місце та час розгляду скарги був цілком обізнаний, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 13.09.2016р. (т.2 а.с.98).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та субєкта оскарження, надані в ході розгляду скарги, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Приймаючи до уваги доводи скаржника про те, що про існування оскаржуваних постанов він дізнався лише з відповіді органу ДВС від 3.06.2016р., що була відправлена 16.07.2016р., які знайшли своє підтвердження в матеріалах справи (т.2 а.с.45, 48), суд вважає, що встановлений законом десятиденний строк скаржником додержано.

За змістом п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Крім того, за змістом ст.2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, завданням суду при здійсненні правосуддя, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб. Таким чином, підставою для задоволення скарги на дії державного виконавця є, в будь-якому випадку, факт порушення вказаною дією прав та охоронюваних законом інтересів скаржника.

При цьому, у відповідності до статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приймаючи до уваги, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" щодо визнання протиправними дій відділу ДВС щодо винесення постанови від 04.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження ВП №50862849 є взаємоповязаними з вимогами про визнання протиправною та скасування цієї постанови, суд вважає за необхідне надати їм правову оцінку в сукупності.

Оцінюючи вказані вимоги, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн", правова позиція останнього зводиться, зокрема, до того, що ухвала господарського суду Одеської області від 09.12.2015р. про затвердження мирової угоди у справі №916/3776/15 не є виконавчим документом, оскільки не передбачає будь-яких примусових дій, які зазначаються у такому документі, що в свою чергу виключає можливість винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Аргументуючи такі доводи, скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного суду України від 23.09.2015р. у справі № 6-274цс15.

З цього приводу суд вказує, що відповідно до підпункту 2 пункту 2 ст.17 Закону України Про виконавче провадження підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

З огляду на правову позицію, викладену у ч.ч.5,6 п.7.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що ухвала про затвердження мирової угоди від 09.12.2015р. у справі №916/3776/15 відповідає вимогам статті 18 Закону України Про виконавче провадження та є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону.

При цьому, посилання скаржника на висновки, що містяться у постанові Верховного суду України від 23.09.2015р. у справі № 6-274цс15, не можуть бути застосовані судом, оскільки у них надається тлумачення норм, які втратили чинність.

Водночас, згідно ч.1 та ч. 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2016р. Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону України „Про виконавче провадження та заяви про примусове виконання від 01.04.2016р. (т.2 а.с.65-66), було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50862849 (т.2 а.с.47).

Водночас, згідно 3.4.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься у розмірі десяти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню.

Як слідує зі змісту п.4 затвердженої судом мирової угоди, відповідач сплачує борг, зазначений у п.2 ОСОБА_4 угоди (453 192,36 грн.), шляхом перерахування кожного місяця 1/6 частини усієї заборгованості за кожен місяць, у розмірі 75 532,06 грн. (сімдесят пять тисяч пятсот тридцять дві гривні 06 коп.), на розрахунковий рахунок Позивача, починаючи з 14.01.2016 року. Відповідач у будь-якому разі зобовязується сплатити всю суму заборгованості, яка зазначена в п.2 ОСОБА_4 угоди та становить 453 192,36 грн., до 14.06.2016 року включно.

Таким чином, враховуючи часткову сплату відповідачем заборгованості станом на 20.03.2016р. у сумі 25 099,14 грн., субєкт оскарження станом на день винесення оскаржуваної постанови (04.04.2016р.) повинен був відкрити виконавче провадження на суму заборгованості у розмірі 201 497,04 грн. (226 596,18 грн. ( 75 532,06 грн.*3) 25 099,14 грн.)

З урахуванням вказаного, суд вважає, що відділом ДВС неправомірно було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50862849 в частині стягнення решти суми - 226 596,18 грн., строк сплати якої станом на 04.04.2016р. ще не настав.

Враховуючи зазначене, суд доходить до висновку про неправомірність дій органу ДВС щодо винесення постанови від 04.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 50862849 в частині стягнення суми боргу у розмірі 226 596,18 грн.

Як вже було зазначено судом, згідно з п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги, наслідком правомірності доводів заявника є визнання постанови державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. При цьому, до повноважень суду, „скасування постанов не відноситься.

Приймаючи до уваги, що недійсність, нечинність та незаконність є, фактично, синонімами, які означають відсутність юридичної сили правового акту, суд вважає доцільним та достатнім для захисту прав заявника визнати постанову державного виконавця від 4.04.2016р. недійсною в частині стягнення суми боргу у розмірі 226 596,18 грн.

Щодо вимог про визнання протиправними дій відділу ДВС щодо винесення постанови від 11.04.2016р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; постанови від 18.04.2016р. про арешт коштів боржника, а також скасування вказаних постанов, суд вказує наступне.

Згідно із нормами Закону України „Про виконавче провадження, арешт на кошти та майно боржника накладається згідно до ч. 2 п.2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження, згідно з якою, „за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова, або як захід примусового виконання рішень (ст.32 вказаного закону).

При цьому, як встановлено судом, оскаржувані постанови від 11.04.2016р. та 18.04.2016р. були винесені згідно до вимог ст. 52, 57 Закону України „Про виконавче провадження.

З огляду на викладене, суд зазначає, що порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений главою 4 вказаного Закону, зокрема, ч.1 ст. 52 встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Пунктом 8 ст. 52 Закону України „Про виконавче провадження встановлено, що державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 57 вказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

При цьому постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна.

Виходячи зі змісту положень ст.27 Закону України „Про виконавче провадження, примусове виконання рішення суду розпочинається на наступний день після закінчення строку на самостійне (добровільне) виконання рішення.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною 5 ст. 25 вказаного Закону встановлено, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

При цьому, згідно п. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином, системний аналіз наведених статей свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу державний виконавець повинен пересвідчитись, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника, та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення.

Отже, у разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, держаний виконавець Приморського відділу ДВС, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.04.2016р. ВП №50862849, здійснив її відправлення лише 15.04.2016р., що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком № 2204 (т.2а.с.67).

При цьому судом за допомогою відстеження пересилання поштового відправлення № 6550100393125 встановлено, що вказана постанова була отримана боржником лише 19.05.2016р., що підтверджується відповідною роздруківкою з сайту (т.2 а.с.80).

Таким чином, субєктом оскарження було порушено вищевказані вимоги Закону, що призвело до порушення прав боржника та позбавило його скористатися своїм правом на добровільне виконання рішення, та, як наслідок, спричинило незаконність дій державного виконавця, направлених на примусове виконання рішення.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що вимоги субєкта оскарження щодо визнання протиправними дій Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 11.04.2016р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також постанови від 18.04.2016р. про арешт коштів боржника є такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, з огляду на вищевказані висновки щодо повноважень суду, суд вважає, що повністю достатнім та доцільним для захисту прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" є визнання постанов від 11.04.2016р. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (т.2 а.с.49) та від 18.04.2016р. про арешт коштів боржника (т.2 а.с.50) недійсними.

Керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарконт Транспорт Солюшн" на дії Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у справі №916/3776/15 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 04.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 50862849 з виконання ухвали про затвердження мирової угоди господарського суду Одеської області № 916/3776/15 від 09.12.2015р. в частині стягнення боргу на суму 226 596,18 грн.

3. Визнати постанову Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 04.04.2016р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 50862849 з виконання ухвали про затвердження мирової угоди господарського суду Одеської області № 916/3776/15 від 09.12.2015р. недійсною в частині стягнення боргу на суму 226 596,18 грн.

4. Визнати протиправними дії Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 11.04.2016р. ВП № 50862849 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

5. Визнати недійсною постанову Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 11.04.2016р. ВП № 50862849 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

6. Визнати протиправними дії Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 18.04.2016р. ВП № 50862849 про арешт коштів боржника.

7. Визнати недійсною постанову Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 18.04.2016р. ВП № 50862849 про арешт коштів боржника.

8. У задоволенні решти скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили 26.09.2016р.

Головуючий суддя Ю.М. Щавинська

Суддя І.А. Малярчук

Суддя Ю.І. Мостепаненко

ОСОБА_6

ОСОБА_2