Рішення № 61568527, 14.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2016№910/12878/16

За позовом Васильківської міської ради Київської області

до Державної організації (установа, заклад) Центральне територіальне управління

капітального будівництва

про стягнення 40 624,42 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Ахрамєєва І.В. за довіреністю № 687/09-28 від 13.11.2015;

від відповідача: Собан С.А. за довіреністю № 1/180 від 20.07.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Васильківська міська рада Київської області (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Державної організації (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (далі - відповідач) про розірвання Договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з урахуванням пені в сумі 100 624,42 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір оренди земельної ділянки, в порушення умов якого відповідач належним чином не сплачує орендну плату у встановлені строки, внаслідок чого за ним виникла заборгованість та виникли підстави для нарахування пені та розірвання Договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12878/16, її розгляд призначено на 03.08.2016.

В судовому засіданні 03.08.2016 представником позивача подано заяву № 443/09.26 від 03.08.2016 про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням пені в сумі 100 624,42 грн., а позовні вимоги в частині розірвання Договору оренди земельної ділянки залишити без розгляду.

Крім того, в судовому засіданні 03.08.2016 представником позивача подано клопотання № 444/09.26 від 03.08.2016 про повернення оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору.

В судовому засіданні 03.08.2016 суд відклав розгляд поданих позивачем заяв і клопотань до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2016, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 29.08.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2016 р. судом було відмовлено у клопотанні позивача про повернення оригіналу платіжного доручення про сплату судового збору, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.09.2016.

В судовому засіданні 14.09.2016 судом було розглянуто подану представником позивача 03.08.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, та вирішено не приймати її до розгляду, оскільки вона суперечить приписам статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно з п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

У поданій заяві позивач не зменшує розмір заявленої до стягнення суми боргу, а просить суд залишити без розгляду позовні вимоги про розірвання Договору оренди земельної ділянки.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд має право залишити позов без розгляду, серед яких відсутня така підстава для залишення позову без розгляду на підставі поданої позивачем заяви.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розгляду позовних вимог і розглядає справу в редакції первісно заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 14.09.2016 представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву №1021/02.06 від 14.09.2016 про зменшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором оренди земельної ділянки з урахуванням пені у розмірі 40 624,42 грн. При цьому, позивач відмовляється від позовних вимог в частині розірвання Договору оренди земельної ділянки від 12.02.2016.

В судовому засіданні 14.09.2016 судом прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Разом з цим, стосовно поданої позивачем заяви в частині відмови від позовних вимог про розірвання Договору оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приписами ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Отже, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття відмови від позову є можливим за двох умов: така відмова заявлена до прийняття рішення у справі і вона не суперечить законодавству або не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача про відмову від позову в частині розірвання Договору оренди земельної ділянки підписана представником позивача Ахрамєєвою І.В., яка діє на підставі Довіреності № 687/09-28 від 13.11.2015 р. та має право відмовлятись від позову.

При цьому, в судовому засіданні 14.09.2016 р. представнику позивача були роз'яснені наслідки вчинення відповідної процесуальної дії.

Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова Васильківської міської ради Київської області від позову в частині розірвання Договору оренди земельної ділянки не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зумовлює припинення провадження у справі у відповідній частині позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.09.2016 р. подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.09.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір) від 29.12.2015 та зареєстрований 12.02.2016, відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення (кадастровий номер 3210700000:03:001:0141), яка знаходиться по вул. Декабристів, 40 в м. Василькові Київської області, згідно рішення вісімдесят першої сесії шостого скликання Васильківської міської ради № 14.01-81-VІ від 14.08.2015.

Згідно з п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,5000 га.

Пунктом з Договору передбачено, що на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - багатоповерховий житловий будинок.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 992 916,25 грн. (159,75 грн. за 1 кв.м.) (п. 4 Договору).

Відповідно до п. 6 Договору його укладено терміном на 5 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 7 Договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 8,0 відсотків нормативної грошової оцінки, що становить 239 433,30 грн. на рік.

За умовами п. 8 Договору обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно з п. 9 Договору орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати щомісяця протягом 30 календарних днів місяця, наступного за звітним.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу в оренду земельну ділянку, що підтверджується Актом приймання-передачі від 12.02.2016.

Однак, в порушення умов Договору відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати за орендовану земельну ділянку, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 33 523,95 грн. за період з березня по червень 2016.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Статтею 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частина 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

В силу ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Як зазначалось вище, п. 9 Договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати щомісяця протягом 30 календарних днів місяця, наступного за звітним.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати , відповідний борг в сумі 33 523,95 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 7 100,47 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 11 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,2% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, частина 1 вказаної правової норми зазначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Норми статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є імперативними та такими, що кореспондуються з нормами статей 231-232 ГК України, а оскільки в силу статті 175 ГК України вищевказані норми є спеціальними відносно диспозитивних норм статей 549-550 ЦК України, то суд вважає, що умови пункту 11 Договору можуть бути застосовані лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України, і пеня повинна розраховуватись в розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ. Разом з тим, суд зазначає, що під час розрахунку пені позивачем було невірно визначено дні виникнення у нього права на нарахування пені з урахуванням умов п. 9 Договору.

За розрахунком суду, розмір пені складає 1 385,35 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову. При цьому, судовий збір за подання позову в частині розірвання Договору покладається на позивача у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині на підставі п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Одночасно, судом враховано, що відповідно до п. 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.03.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, коли таку відмову прийнято господарським судом (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК), сплачені суми судового збору не повертаються.

Зайве сплачений судовий збір за подання позовної вимоги немайнового характеру, а також у зв'язку з поданням заяви про зменшення позовних вимог буде повернуто позивачу після подання останнім відповідної заяви згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору оренди земельної ділянки.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Державної організації (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 28-А; код ЄДРПОУ 34578571) на користь Васильківської міської ради Київської області (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок 2; код ЄДРПОУ 34627780) основний борг в сумі 33 523 (тридцять три тисячі п'ятсот двадцять три) грн. 95 коп., пеню в сумі 1 385 (одну тисячу триста вісімдесят п'ять) грн. 35 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 184 (одну тисячу сто вісімдесят чотири) грн. 15 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 19.09.2016

Суддя М.Є. Літвінова