Ухвала суду № 61567066, 21.09.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/2552/16-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді САВЛУК Т.В.

при секретарі Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02 жовтня 2014 року по справі №1614/14,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва, як компетентного суду, з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02 жовтня 2014 року по справі №1614/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, заявник ОСОБА_1 посилається на наступне. 02 жовтня 2014 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків ухвалено рішення, яким задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Заявник ОСОБА_1 вважає, що третейським судом ухвалено рішення у спорі, який не підвідомчий третейському суду з урахуванням положень п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», якою передбачено, що третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських відносин, за винятком справ у спорах про захист прав споживачів, в даному випадку відносини, які виникли між сторонами спору стосуються виконання зобов'язань по договору споживчого кредиту, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 (Позичальник), що є підставою для скасування рішення третейського суду. При вирішенні спору третейським судом допущено порушення норм матеріального права, а саме, третейським судом не надано оцінку вимогам банку, який пред'явив позов до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором поза межами строків позовної давності, та не враховано положення ч.4 ст.599 ЦК України в частині пред'явлення вимог до поручителя, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Також, заявник просить поновити строк для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, оскільки рішення третейського суду він не отримав, мав змогу ознайомитись з рішенням третейського суду лише 22 січня 2016 року, що підтверджується супровідним листом Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2016 року, тому є підстави вважати, що строк на оскарження рішення третейського суду пропущено заявником з поважних причин.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив поновити строки на оскарження рішення третейського суду та скасувати рішення третейського суду з підстав, наведених у заяві, яка подана до суду.

Представник заінтересованої особи - Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», в судове засідання не з'явився, представник Гринчук С.Д. подав до суду письмові заперечення, вважає, що відсутні підстави для поновлення строку для звернення з заявою про скасування рішення третейського суду та задоволення заяви про скасування рішення третейського суду, оскільки в даному випадку заявник ОСОБА_1, поручитель по кредитному договору, не є споживачем у розмінні Закону України «Про захист прав споживачів, тому підстав для скасування рішення третейського суду відносно поручителя не має, цей висновок міститься в ухвалі Верховного Суду України від 19.01.2016 року у пара вві №6-2767цс15, а солідарна відповідальність поручителя за зобов'язанням споживача не змінює його відносин з банком, які визначаються договором поруки та ЦКУ, також заявник не має права вимагати повного скасування рішення третейського суду у справі №1614/14, яке стосується крім нього, ще іншого відповідача у справі ОСОБА_2

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляд справи повідомлена належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали справи Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків за №1614/14, оцінивши наявні у справі докази та наведені заявником підстави для скасування рішення третейського суду, які викладені у заяві про скасування рішення третейського суду, суд приходить до наступного.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду.

Третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом, зокрема статтею 6 Закону України "Про третейські суди".

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо визнанням поняття права на суд, встановлений законом, не обов'язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (рішення у справі "Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства" від 28.06.84 р., рішення справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" від 08.07.86 р., рішення у справі "Регент проти України" від 03.04.2008 р.).

Отже, третейський суд відповідає поняттю «суду» в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, а тому здійснюючи свою діяльність повинен дотримуватися в т. ч. встановлених такою нормою гарантій.

02 жовтня 2014 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків (третейський суддя Ярошовець В.М.) ухвалено рішення, яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Присуджено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 575 420 грн. 12 коп. та третейський збір в сумі 6154 грн. 20 коп. (а.с.61-65)

Відповідно до положень ст.51 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, в разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Підстави для скасування рішення третейського суду визначені у статті ст.389-5 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано, зокрема, у разі якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України).

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (в редакції Закону України «Про внесення зміни до ст. 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 р.), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Такі правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 02.09.2015 р. у справі № 6-856цс15, від 04.11.2015 р. у справі № 6-2074цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, яка у відповідності до ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При вирішенні питання щодо підстав для скасування рішення третейського суду, суд враховує, що рішення третейського суду, яке є предметом оскарження, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону, а виходячи з характеру спірних відносин та суб'єктивного складу сторін, що були предметом спору у третейському суді та стосуються виконання зобов'язань за Договором кредиту №2008/35-19/052 від 06 червня 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, з цільовим призначенням кредиту - « фінансування інвестування житла», тобто в даному випадку ОСОБА_2 (Позичальник) є споживачем послуг банку, одержавши кредит на придбання житла, тобто на споживчі потреби, а укладений з ОСОБА_1 договір поруки є забезпечувальним, тобто похідним зобов'язанням від основного договору, спір виник щодо стягнення заборгованості за споживчим кредитом, тому дана справа не підвідомча третейському суду відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», що дає підстави скасувати рішення третейського суду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України.

Верховним Судом України також викладена правова позиція при прийнятті Постанови від 03.02.2016р. у справі №2630цс15, де вказано про те, що системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, при вирішення питання щодо підстав для скасування рішення третейського суду компетентний суд виходить з положень ст.51 Закону України «Про третейські суди» та ст.389-5 Цивільного процесуального кодексу України, якими передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, та враховує, що місцевий загальний суд, як компетентний суд, не перевіряє рішення третейського суду на відповідність нормам матеріального або процесуального права, а лише на дотримання процедурних вимог, які встановлені Законом України «Про третейські суди», тому виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, державний суд виконує функцію контролю за законністю рішення третейського суду, не будучи наділеним правом контролю за його діяльністю, правом скасування або зміни рішення по суту.

Недотримання норм законодавства або недостатня обґрунтованість рішення третейського суду не є підставою для скасування державним судом такого рішення третейського суду, в даному випадку суд не надає оцінку рішенню третейського суду щодо застосування норм матеріального права в частині дотримання банком строків пред'явлення вимог до поручителя та підстав для застосування строків позовної давності, про що наголошує заявник, визначаючи ці обставини як окрему підставу для скасування рішення третейського суду.

Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. ст. 1, 3 Конституції України).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.

Відповідно до положень частини другої та третьої ст. 389-1 Цивільного процесуального кодексу України, заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особам, які брали у участь у справі, у разі, якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізнались або повинні були дізнатись про прийняття рішення третейським судом.

Заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другої цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

При вирішенні питання про дотримання заявником ОСОБА_1 строків для звернення до компетентного суду з заявою про скасування рішення третейського суду, передбачених ст.389-1 Цивільного процесуального кодексу України, судом встановлено, що в матеріалах справи третейського суду відсутні докази про отримання безпосередньо ОСОБА_1 рішення третейського суду винесене 02 жовтня 2014 року, копія рішення третейського суду направлена на адресу ОСОБА_1 повернулась до суду з поміткою «за закінченням строку зберігання».

Тому, з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, суд вважає, що заявником дотримано строки звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду, яка направлена на адресу Дніпровського районного суду міста Києва поштовим відправленням 01 лютого 2016 року.

Також, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», де зазначено, що сторони повинні мати можливість скористатися правом на вчинення позову з того моменту, коли вони ознайомилися із рішенням, що покладають на них обов'язки або можуть порушувати їхні законні права чи інтереси. Як засіб спілкування між органами та сторонами, вручення рішення створює можливість для сторін знайомитись з рішенням та підставами для нього, таким чином надаючи їм змогу оскаржити його, якщо вони вважатимуть це за доцільне.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02 жовтня 2014 року по справі №1614/14 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись п. 14 ч. 1 ст. 6, ст.51 Закону України «Про третейські суди», ч.1 ст.360-7, ст.ст. 389-4, 389-5, 389-6 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02 жовтня 2014 року по справі №1614/14 задовольнити.

Скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 02 жовтня 2014 року, яке ухвалено у справі №1614/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду міста Києва, яка подається через Дніпровський районний суд мста Києва, протягом десяти днів з дня її проголошення Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

С у д д я