Рішення № 61563346, 22.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016

Справа № 910/15354/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дім і ком." (далі – Товариство) до Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі – Університет) про стягнення 51 051,72 грн.,

за участі представників:

позивача: не з’явилися,

відповідача: не з’явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21 серпня 2014 року в справі № 910/9327/14, яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2015 року було скасовано в частині стягнення 123 383,60 грн. основного боргу та 2 467,67 грн. судового збору, стягнуто з відповідача на користь Товариства суму основного боргу за договором про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану від 15 березня 2006 року (далі – договір) у розмірі 432 493, 24 грн. Оскільки Університет сплатив вказану суму грошових коштів з порушенням встановленого строку оплати, позивач, посилаючись на положення статей 526, 549, 550, 625, 629, 638 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та норми статей 173-175 Господарського кодексу України (далі – ГК України), просив суд стягнути з відповідача 13 249,72 грн. трьох процентів річних за період з 11 серпня 2015 року по 17 серпня 2016 року, а також інфляційні втрати в розмірі 37 757,00 грн., нараховані з вересня 2015 року по липень 2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2016 року порушено провадження у справі № 910/15354/16 та призначено її розгляд на 22 вересня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 8 вересня 2016 року відклав розгляд справи на 22 вересня 2016 року.

Ухвалою суду від 21 вересня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції в зв'язку зі спливом строку, встановленого частиною 3 статті 741 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) для вирішення даного питання.

Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання, призначене на 22 вересня 2016 року, не забезпечив.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, відзив на позов не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив, водночас подав клопотання про передачу даної справи на розгляд до Господарського суду Закарпатської області, посилаючись на те, що відокремлений підрозділ Університету – Мукачівський аграрний коледж, який також є учасником спірних правовідносин, знаходиться на території Закарпатської області.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України, якщо справа не підсудна даному господарському суду, її матеріали надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Згідно з частиною 4 статті 15 ГПК України, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин 1-3 цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Водночас зі змісту позовної заяви Товариства вбачається, що останнє пред'явило позов безпосередньо до Університету, а не до його відокремленого підрозділу. Оскільки відповідач знаходиться в місті Києві, підстави для передачі даної справи до іншого суду відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні вищезазначеного клопотання Університету слід відмовити.

Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 25 серпня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 8 вересня 2016 року надіслані сторонам за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

З огляду вищевикладене сторони завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, у тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі – позивачем в іншій).

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 5 березня 2013 року у справі № 5008/604/2012 за позовом Університету до Товариства про розірвання договору, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 травня 2013 року, встановлено, що 15 березня 2006 року між Мукачівським державним аграрним технікумом, правонаступником якого є Університет, та Товариством укладено договір, за умовами якого сторони-інвестори погодили прийняти дольову участь у реконструкції їдальні Мукачівського державного аграрного технікуму, яка перебувала в державній власності й належала Мукачівському державному аграрному технікуму на праві оперативного управління, розташована за адресою: місто Мукачеве, вулиця Матросова, 32, загальною площею 1408,08 м2, шляхом створення комп'ютерного класу з наступним оформленням Товариством права власності на об'єкт реконструкції на визначених даним договором умовах.

Відповідно до пункту 1.2 договору сторони обумовили, що дольова участь аграрного технікуму в інвестуванні реконструкції їдальні Мукачівського державного аграрного технікуму, створенні комп'ютерного класу та реконструкції їдальні складає вартість об'єкту. Згідно з висновком експертної оцінки, дольова участь Товариства мала скласти вартість фактичних затрат, здійснених у процесі реконструкції об'єкту (ремонту об'єкту, складу та створенні комп'ютерного класу) та будівництва огорожі, ремонту гаражу згідно з актами виконаних робіт.

Судом встановлено, що вищезазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили, даний договір було розірвано.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство на виконання своїх зобов'язань за даним договором внесло свою долю інвестицій на загальну суму 555 876,84 грн.

У зв'язку з наведеною обставиною Господарський суд Закарпатської області 21 серпня 2014 року прийняв рішення у справі № 910/9327/14 за позовом Товариства до Університету про стягнення 555 876,84 грн., яким, з урахуванням постанови Львівського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2015 року стягнув з відповідача на користь позивача 432 493,24 грн., внесених останнім в якості інвестицій згідно з умовами вищезазначеного договору. Вищезазначені судові рішення також набрали законної сили.

Звертаючись з даним позовом до суду, Товариство зауважило, що відповідач сплатив вказану суму заборгованості лише 25 квітня 2016 року (виписка по рахунку від 25 квітня 2016 року), чим допустив прострочення виконання грошового зобов’язання. У зв'язку з цим Товариство на підставі статті 625 ЦК України просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 13 294,72 грн., нараховані з 11 серпня 2015 року по 17 серпня 2016 року, а також 37 757,00 грн. втрат від інфляційних процесів, нарахованих в період з вересня 2015 року по липень 2016 року включно.

За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами частини 5 статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною 2 статті 625 названого Кодексу. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (далі – Постанова).

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 7.1 вказаної Постанови

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив суму заборгованості за договором 25 квітня 2016 року (виписка по рахунку від 25 квітня 2016 року). Отже, судом встановлено, що три проценти річних та інфляційні втрати мають нараховуватись по 24 квітня 2016 року включно, а не по липень-серпень 2016 року, як зазначило Товариство в своєму розрахунку позовних вимог.

Судом здійснено арифметичний перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 9 171,23 грн. трьох процентів річних та 34 946,52 грн. інфляційних втрат. Відтак, позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 9 171,23 грн. за період з 11 серпня 2015 року по 24 квітня 2016 року, а також 34 946,52 грн. втрат від інфляційних процесів, нарахованих за період з вересня 2015 року по квітень 2016 року. У той же час у задоволенні решти вимог позивача про стягнення з Університету трьох процентів річних та інфляційних втрат слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України (03041, місто Київ, вулиця Героїв Оборони, будинок 15, ідентифікаційний код 00493706) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дім і ком." (89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, провулок Млиновий, будинок 1, ідентифікаційний код 34197775) три проценти річних у розмірі 9 171 (дев’ять тисяч сто сімдесят одна) грн. 23 коп., 34 946 (тридцять чотири тисячі дев’ятсот сорок шість) грн. 52 коп. інфляційних втрат, а також 1 190 (одну тисячу сто дев’яносто) грн. 84 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко