Постанова № 61558445, 21.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/6949/15

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 та представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Київського РВ Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі ГУНП), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі ГУМВС), Київського РВ Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області (далі РВ) про визнання протиправним та скасування наказу від 04 листопада 2015 року №1303о/с про звільнення начальника сектору дільничних інспекторів міліції РВ ОСОБА_1 згідно з п.10 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів), поновлення на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора відділу патрульної поліції Київського відділу поліції в м.Одесі ГУНП, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по день фактичного поновлення на службі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ начальника ГУМВС від 04 листопада 2015 року №1310 о/с в частині звільнення у запас Збройних Сил капітана міліції ОСОБА_1, начальника сектору дільничних інспекторів міліції РВ; поновив позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції РВ з 06 листопада 2015 року. Також, суд стягнув з РВ (ідентифікаційний код 08674488) на користь позивача грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 18 квітня 2016 року у розмірі 11167,50 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ГУНП подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 13 жовтня 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, про що свідчить запис в трудові книжці, спеціальне звання - капітан міліції, остання посада - начальник сектору дільничних інспекторів міліції РВ.

Наказом начальника ГУМВС Лорткіпанізе Г.Г. від 04 листопада 2015 року №1303 о/с згідно з пунктом 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" капітана міліції ОСОБА_1 начальника сектору дільничних інспекторів міліції РВ було звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів).

Винесення вказаного наказу та звільнення позивача і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що автоматичне звільнення позивача оскаржуваним наказом на підставі Закону України "Про Національну поліцію" до спливу передбаченого п.10 Розділу XI Закону тримісячного терміну з моменту попередження про наступне вивільнення суд вважає таким, що не відповідає вимогам цього Закону, оскільки його застосування відбулося передчасно. До вказаної дати відповідач мав керуватися вимогами діючого "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114. Крім того, судом зазначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи, проте, ГУМВС не було вжито всіх необхідних заходів до переведення позивача за його згодою на іншу роботу. Також, судом було зазначено, що скасовуючи наказ в частині звільнення позивача, суд враховує, що відповідно до пункту 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині щодо задоволених вимог та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Преамбулою Закону України "Про Національну поліцію" (далі Закон) передбачено, що цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч.8 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Вказаний Закон був опублікований 06 серпня 2015 року, а отже саме з цієї дати всі працівники Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі і позивач, є попередженими про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно ч.10 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З аналізу наведених положень можна дійти висновку, що працівнику органів внутрішніх справ можуть бути звільнені зі служби починаючи з 06 листопада 2015 року, тобто, через три місяці після попередження про наступне вивільнення та опублікування Закону.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем спірний наказ №1303 о/с було видано 04 листопада 2015 року, тобто, до закінчення перебігу тримісячного строку, на протязі якого посадові особи МВС не можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів у відповідності до ч.10 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону, що на думку суду першої інстанції свідчить про незаконність вказаного наказу.

Разом з тим, спірним наказом позивача було звільнено у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) саме з 06 листопада 2015 року, тобто вказаний день був останнім днем виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків начальника сектору дільничних інспекторів міліції РВ, що відповідає положенням ч.10 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що видання спірного наказу 04 листопада 2015 року, тобто до закінчення визначеного ч.10 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону строку, не призвело до порушення будь-яких прав позивача, якого було фактично звільнено з дотриманням вказаних строків, у зв`язку з чим судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про незаконність саме з цих підстав наказу №1303 о/с.

Крім цього, згідно до ч.9 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

З наведеного вбачається, що на службу до поліції шляхом видання наказів можуть бути прийняті ті працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.

В той же час, як зазначено самим позивачем, в період до закінчення перебігу тримісячного строку з моменту публікації Закону (тобто до 07 листопада 2015 року) позивачем не було подано відповідного рапорту чи заяви щодо бажання проходити службу в органах поліції, що відповідно до ч.10 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону виключає можливість автоматичного переведення працівника міліції на службу в поліції та є підставою для його звільнення з ОВС за скороченням штатів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з огляду на відсутність протягом тримісячного терміну з моменту опублікування Закону волевиявлення позивача стосовно бажання проходити службу в поліції та приймаючи до уваги, що позивач саме з 07 листопада 2015 року фактично припинив виконувати посадові обов'язки, тобто, був звільнений, спірний наказ є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

При цьому судова колегія вважає помилковими доводи суду першої інстанції стосовно того, що винесення відповідачем спірного наказу 04 листопада 2015 року унеможливило волевиявлення позивача щодо працевлаштування в національній поліції, оскільки видання цього наказу 04 листопада 2015 року, тобто до спливу тримісячного терміну, не позбавляло права та можливості позивача на виявлення бажання щодо продовження служби в органах поліції у цей строк, тобто до 07 листопада 2015 року, чого зроблено ним не було, в тому числі і у визначений у спірному наказі останній день служби в ОВС - 06 листопада 2015 року.

Також, посилання суду першої інстанції на те, що відповідачем не було надано можливості позивачу реалізувати своє право щодо призначення за його згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у встановлений Законом термін, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки позивач не був позбавлений права виявити бажання проходити службу в поліції в період часу з 06 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно шляхом подання відповідного рапорту.

Крім того, посилання суду першої інстанції на "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" в обґрунтування задоволення позовних вимог, а саме в частині порушення передбаченої цим Положенням процедури звільнення співробітників ОВС при скороченні штатів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки станом на час виникнення спору набрали чинності положення Закону, якими (зокрема Розділ XI "Прикінцевих та перехідних положень"), встановлена спеціальна процедура звільнення працівників міліції з органів внутрішніх справ у зв`язку з ліквідацією останніх та прийняття їх на службу до Національної поліції, які і підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в обґрунтування власної правової позиції невірно застосував постанову Верховного Суду України по справі № 21-267а12, в якій зазначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи, оскільки: по-перше, вказана постанова ґрунтувалася на діючому на момент спірних правовідносин у цій справі законодавстві, а по-друге, ч.9 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону передбачена можливість працевлаштування працівників міліції та інших співробітників МВС внаслідок прийняття на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені положення Закону передбачають можливість продовжити службу в новоствореному органі тих, працівників, які працювали в органах внутрішніх справ та відповідають певним критеріям, що фактично і є виконанням державою вказаного вище обов`язку щодо забезпечення можливості працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Окрім іншого, колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції у цій справі на загальні норми трудового законодавства, зокрема, КЗпП України, з огляду на наявність норм спеціального законодавства (окремі положення Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону), які мають пріоритетний порядок застосування в порівнянні з загальними нормами трудового законодавства та які регулюють спірні правовідносини і станом на час виникнення останніх вже набули чинності.

Тому, приймаючи до уваги все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 04 листопада 2015 року №1303о/с про звільнення начальника сектору дільничних інспекторів міліції РВ ОСОБА_1, згідно з п.10 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів), поновлення на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого інспектора відділу патрульної поліції Київського відділу поліції в м.Одесі ГУНП в Одеській області, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по день фактичного поновлення на службі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нової постанови про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Київського РВ Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук