Ухвала суду № 61558283, 21.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/9096/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Колієва С.А.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

21 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Сапальової Т.В. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмельницької міської ради, Товарної біржі "Подільська" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року провадження у адміністративній справі закрито.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення 5-ї сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 року № 73 в частині виставлення на земельні торги право оренди на земельну ділянку по АДРЕСА_1 (НОМЕР_1) під будівництво багатоповерхової автостоянки, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, площею 0,5311 га.

Підставою для відмови у відкритті провадження по даній справі згідно ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року слугував висновок суду першої інстанції про неможливість розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком та зважає на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як встановлено з матеріалів справи відповідачем є орган місцевого самоврядування, а тому, враховуючи вищенаведені норми процесуального законодавства та пункту 1 частини 2 статті 18 КАС України спір предметно підсудний місцевому загальному суду, як адміністративному.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного кодексу України з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і статті 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів державної влади і місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав.

Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Необхідно також зазначити, що відповідач у даному спорі не виступає рівною стороною цивільних прав у правовідносинах надання земель у користування (власність) та не виконує організаційно-господарські функції, а вчиняє управлінські дії по відношенню до іншої особи, тобто виконує адміністративно-розпорядчі функції, що властиво лише суб'єктам владних повноважень.

У даному випадку суб'єкт владних повноважень, виконуючи адміністративно-розпорядчі функції, дотримується певної процедури, визначеної земельним законодавствам і відступити від неї з власної волі (що притаманно власнику) не може (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Реалізація такої процедури шляхом надання правовстановлюючого документу (або послідуюче скасування правовстановлюючого документу) не перетворюють таку процедуру (дії, рішення) з адміністративних відносин на цивільні і навпаки.

Таким чином, встановлений чинним законодавством України порядок набуття права власності або користування/оренди земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності є публічно-правовим, і така передача відбувається в межах компетенції та на виконання відповідних управлінських функцій суб'єктом владних повноважень.

Крім того, судом І інстанції не взято до уваги висновки Конституційного Суду України, які хоча за суб'єктним складом стосуються органів місцевого самоврядування, проте предметно стосуються спірних правовідносин.

Так, відповідно до висновків з Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" ст. 112 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Статтею 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Щодо обов'язковості виконання рішення Конституційного Суду України вказано у правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 26 травня 2015 року у справі №2а/0470/9130/11.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення процесуального питання, а відтак, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду від 10 серпня 2016 року необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмельницької міської ради, Товарної біржі "Подільська" про визнання протиправним та скасування рішення скасувати.

Справу направити до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Сапальова Т.В. Матохнюк Д.Б.