Постанова № 61558150, 21.09.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 вересня 2016 р. № 820/3692/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Зінченка А.В.,

при секретарі Абоян І.І.

за участі представників сторін:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання нечинним наказу, зобовязання вчинити певні дії та стягнення суми -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати нечинним Наказ № 1395/К відповідача в частині дати звільнення позивачки, встановити фактичну дату звільнення позивачки, як 01 червня 2016 року;

- зобовязати відповідача внести відповідні корегувальні записи про встановлену дату звільнення позивачки 01.06.2016 р., згідно вимог Закону, в трудову книжку позивачки;

- зобовязати відповідача застосувати наслідки зміни дати звільнення та вчинити всі належні дії по проведенню в документах та базах даних відомостей про фактичну дату звільнення позивачки;

- стягнути з відповідача 9189,33 грн. компенсацій, належних до сплати до 30.06.2016 р.;

- стягнути з відповідача суми компенсацій за затримку виплат з 01.07.2016 р. по дату фактичної виплати;

- стягнути з відповідача 10000 грн. компенсації спричиненої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України та порушують права та інтереси позивача.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини справи.

Позивач, ОСОБА_3, з 01.10.2012 року по 04.05.2016 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції та з 10.02.2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

03 березня 2016 року позивачем власноруч було підписано попередження про наступне вивільнення, зі змісту якого вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 99 «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги», наказу Міністерства юстиції України від 01 березня 2016 року №572/5 «Про ліквідацію територіальних управлінь юстиції», у звязку з ліквідацією як юридичних осіб публічного права районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Харківської області, наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 02 березня 2016 року № 74/3 «Про попередження працівників районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Харківської області» та на виконання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, попереджено позивача про наступне вивільнення з займаної посади, у звязку з ліквідацію районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Харківської області. Укладений з позивачем трудовий договір не раніше ніж через два місяці з дня попередження буде розірваний на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у звязку з ліквідацію районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Харківської області. Головне територіальне управління юстиції у Харківській області попередило позивача, що відповідно до статті 49 Кодексу законів про працю України про майбутнє звільнення із займаної посади, відповідно до пункту 1 статі 40 Кодексу законів про працю України 04 травня 2016 року. Одночасно запропоновано позивачу переведення на вакантну посаду спеціаліста І категорії Комінтернівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

У вказаному письмовому попередженні позивач відмовилась від переведення на вакантну посаду, про що свідчить її особистий підпис (а.с. 13).

Так, згідно Наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області № 1395/К від 04.05.2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції 04.05.2016 року з звязку з ліквідацією Харківського міського управління юстиції; виплачено ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані 09 календарних днів додаткової відпустки за вислугу років за 2013 рік, грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 01.10.2012 по 30.09.2013, грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.10.2013 року по 09.02.2014 року; виплачено ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.

Також, згідно Наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області № 1702/К від 22.06.2016 року внесено зміни до наказу від 04.05.2016 року № 1395/К, а саме: доповнено п. 2 словами «грошову компенсацію за 07 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за вислугу років за 2012 рік».

Із матеріалів справи судом встановлено, що 13.05.2016 року відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 3023,42 грн.

В подальшому, 01.06.2016 року позивач отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення.

Також, 30.06.2016 року відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 327,28 грн.

Позивач, вважаючи вказані дії відповідача такими, що вчинені з порушенням вимог чинного законодавства України, звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог позивача про визнання нечинним Наказу № 1395/К відповідача в частині дати звільнення позивачки, встановити фактичну дату звільнення позивачки, як 01 червня 2016 року, зобовязання відповідача внести відповідні корегувальні записи про встановлену дату звільнення позивачки 01.06.2016р, згідно вимог Закону, в трудову книжку позивачки, зобовязання відповідача застосувати наслідки зміни дати звільнення та вчинити всі належні дії по проведенню в документах та базах даних відомостей про фактичну дату звільнення позивачки, суд зазначає наступне.

Статтею 40 Кодексу законів про працю України передбачені підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу. Так, пунктом 1 частини 1 даної статті передбачено звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 99 від 11.02.2016 року «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» передбачена ліквідація як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції України, зокрема Харківського міського управління юстиції.

Наказом Міністерства юстиції України № 572/5 від 01.03.2016 року «Про ліквідацію територіальних управлінь юстиції» ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції України, в тому числі і Харківське міське управління юстиції.

Пунктом 3 частини другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку, припиняють надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рішенням Кабінету Міністрів України, прийнятим у разі забезпечення виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями умов, необхідних для реалізації повноважень у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, але не пізніше 30 квітня 2016 року.

Отже, в даному випадку, з урахуванням положень наказу Міністерства юстиції України № 572/5 від 01.03.2016 року, відбулося звільнення позивача з ініціативи власника, у зв'язку з ліквідацією установи.

Частиною 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Так, 03.03.2016 року позивачем підписано попередження про наступне вивільнення, в якому зазначено, що звільнення із займаної посади, відповідно до пункту 1 статі 40 Кодексу законів про працю України, відбудеться 04 травня 2016 року, також запропоновано переведення на вакантну посаду спеціаліста І категорії Комінтернівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, однак позивач відмовилась від переведення на вакантну посаду.

Щодо посилань представника позивача на те, що відповідачем було видано трудову книжку лише 01.06.2016 року, тоді як наказ про звільнення винесено 04.05.2016 року, що є порушенням вимог ст. 47 Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний лист відповідача № 09.01-24/09.01-39/2887 від 04.05.2016 року, в якому повідомлено позивачу про те, що 04.05.2016 року її звільнено з роботи у звязку з ліквідацією Харківського міського управління юстиції відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Також зазначено, що позивачу необхідно зявитися до управління кадрової роботи та державної служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області для отримання трудової книжки (а.с. 124).

Представник відповідача в судовому засіданні та в наданих до суду письмових поясненнях зазначила, що враховуючи те, що позивач в день звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вищевказаний лист було направлено на адресу позивача простим листом, оскільки законодавством не передбачено інше, що підтверджується копією витягу з електронного реєстру ініціативних листів управління, наявним в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає посилання представника позивача на те, що відповідачем було видано трудову книжку лише 01.06.2016 року, тоді як наказ про звільнення винесено 04.05.2016 року, що є порушенням вимог ст. 47 Кодексу законів про працю України, безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, у звязку із чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання нечинним Наказу № 1395/К відповідача в частині дати звільнення позивачки, встановити фактичну дату звільнення позивачки, як 01 червня 2016 року, зобовязання відповідача внести відповідні корегувальні записи про встановлену дату звільнення позивачки 01.06.2016р, згідно вимог Закону, в трудову книжку позивачки, зобовязання відповідача застосувати наслідки зміни дати звільнення та вчинити всі належні дії по проведенню в документах та базах даних відомостей про фактичну дату звільнення позивачки, не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 9189,33 грн. компенсацій, належних до сплати до 30.06.2016 року та стягнення з відповідача суми компенсацій за затримку виплат з 01.07.2016 року по дату фактичної виплати, суд зазначає наступне.

Так, згідно наказів відповідача № 1395/К від 04.05.2016 року та № 1702/К від 22.06.2016 року позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 09 календарних днів додаткової відпустки за вислугу років за 2013 рік, грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 01.10.2012 по 30.09.2013, грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.10.2013 року по 09.02.2014 року; виплачено ОСОБА_3 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку; грошову компенсацію за 07 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за вислугу років за 2012 рік.

Щодо стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за період 3 місяці згідно вимог ст. 184 КЗпП України суд зазначає, що приписами пункту 3 статті 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Так, позивач була призначена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 01 жовтня 2012 року.

Головний спеціаліст відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно - це посада державної служби, яка, відповідно до статті 2 Закону України «Про державну службу», визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Частиною другою статті 23 Кодексу Законів про працю встановлено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Суд, дослідивши особову справу позивача, встановив, що трудовий договір з позивачем був укладений на невизначений термін, а отже приписи частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України щодо виплати середньої заробітної плати протягом трьох місяців після звільнення позивачу, як державному службовцю, який працював на підставі трудового договору на невизначений термін, в даному випадку не застосовуються.

Щодо виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

При звільненні позивачу була нарахована грошова компенсація за невикористані 09 календарних днів додаткової відпустки за вислугу років за 2013 рік у розмірі 522,72 грн., грошова компенсація за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 01.10.2012 по 30.09.2013 у розмірі 871,20 грн., грошова компенсація за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.10.2013 по 09.02.2014 у розмірі 638,88 грн.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав зазначених у пункті 6 статті 36 та пункті 1, 2 та 6 статті 40 цього Кодексу працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середньомісячного заробітку. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Розділом 2 пункту 2 вказаного Порядку встановлено, що якщо протягом останніх 2-х календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні 2 місяці роботи. Якщо протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, а саме: розрахунки проводяться виходячи з установленого йому в трудовому договорі посадового (місячного) окладу.

Оскільки, на момент звільнення позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку (наказ Головного управління юстиції у Харківській області від 03.02.2014 № 98/2), то вихідну допомогу при звільненні їй було нараховано у розмірі посадового окладу 1723,00 грн.

Крім того, відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 22.06.2016 № 1702/К внесено зміни до наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 04.05.2016 №1395/К та Позивачу було здійснено нарахування грошової компенсації за 7 календарних днів невикористаної додаткової відпусти за вислугу років за 2012 рік у сумі 406,56 грн.

Щодо компенсації позивачу невикористаної відпустки як одинокій матері суд зазначає наступне.

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Поняття одинокої матері визначено в постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». У відповідності до пункту 9 цієї постанови одинокою матірю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання іншої жінки одинокою необхідно дві ознаки: вона і виховує, і сама її утримує.

Також, одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено у встановленому порядку за вказівкою матері.

Отже, одинокій матері додаткова оплачувана відпустка повинна надаватися щорічно за умови, в даному випадку, підтвердження відповідними документами статусу одинокої матері, оскільки, як зазначалось раніше, лише сам факт розірвання шлюбу не є підтвердженням статусу одинокої матері.

Крім того, як встановлено судом, накази про надання позивачу такої відпустки відповідачем не приймалися, оскільки вона не зверталася до відповідача з заявами про надання такої відпустки та не надавала відповідних документів, підтверджуючих статус одинокої матері.

Щодо компенсації позивачу за затримку виплати належних сум по дату фактичної виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законі про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 Кодексу законі про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, 13.05.2016 року відповідачем виплачено позивачу грошові кошти у розмірі 3023,42 грн., тоді як наказ про звільнення позивача винесено 04.05.2016 року.

Тобто, виплата відповідачем належних позивачу грошових коштів була здійснена з затримкою на 9 днів, а тому, враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач повинен виплатити позивачу компенсацію за затримку виплати належних сум при звільненні з 04 травня 2016 року по 13 травня 2016 року в сумі 516,90 грн. (1723 грн. (розмір посадового окладу позивача)/ 30 * 9 = 516,90 грн.).

Щодо позовних вимог позивача про стягнення відповідача на користь позивача моральну шкоду у розміру 10000,00 гривень суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що обставинами справи не підтверджено та позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності ((пункт 13 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Абзац 2 пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 10000 грн. компенсації спричиненої моральної шкоди.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 71, 94, 159, 160 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання нечинним наказу, зобовязання вчинити певні дії та стягнення суми - задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_3 компенсація за затримку виплати належних сум при звільненні з 04 травня 2016 року по 13 травня 2016 року в сумі 516 (пятсот шістнадцять) грн. 90 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 26 вересня 2016 року.

Суддя А.В. Зінченко