Постанова № 61558032, 24.11.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2011 р. № 2а-7244/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Русенко І.Я.,

представника позивача ОСОБА_1,

представник відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії, -

встановив:

Відкрите акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія»(далі ВАТ «Львівська вугільна компанія») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (далі ДПІ у Сокальському районі Львівської області), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.01.2011 року № 0000112301/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту ДПІ у Сокальському районі Львівської області, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. В обґрунтування позовних вимог додатково зазначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Крім того, позивач зазначає, що наявність у позивача податкових накладних є достатньою підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість, що, на думку позивача, свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновків відповідача та свідчить про відсутність порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач подав до суду заперечення на адміністративний позов, в якому проти позову заперечує. Заперечення обґрунтовані тим, що перевіркою встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивача від контрагента, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків. Зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснив, що норми Закону України «Про податок на додану вартість», вказані в акті перевірки, регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядку складання податкової накладної, проте не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобовязанні. Вважає, що сама по собі несплата податку контрагентом при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість»визначається лише один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого ПДВ відсутність податкової накладної. При цьому, вважає, що інших підстав для не включення до складу податкового кредиту вказаний Закон не передбачає. Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні (фінансові) санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Враховуючи викладене, позивач вважає, що не може нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства іншим платником податків. Просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення. Подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, проте суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без його участі. В судових засіданнях, в яких брав участь представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених в запереченні. Вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в процесі проведення перевірки встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено суму податкового кредиту в розмірі 4833 грн. 00 коп. Зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Позивач - ВАТ «Львівська вугільна компанія», що знаходиться за адресою: 80086, Львівська область, Сокальський район, с. Сілець, код ЄДРПОУ - 35879807, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради як юридична особа, взяте на облік як платник податків в ДПІ у Сокальському районі Львівської області та зареєстрований платником ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»ДПІ у Сокальському районі Львівської області проведена невиїзна документальна перевірка ВАТ «Львівська вугільна компанія»з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 16.12.2010 року № 1014/23-01/35879807.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, а саме завищення податкового кредиту в розмірі 4833 грн. 00 коп., в тому числі за травень 2010 року в сумі 4833 грн. 00 коп.

На підставі акту від 16.12.2010 року № 1014/2301/35879807, згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, ДПІ у Сокальському районі Львівської області винесено податкове повідомлення-рішення від 17.01.2011 року № 0000112301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 6041 грн. 25 коп., в стому числі: 4833 грн. 00 коп. за основним платежем, 1208 грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, яке було направлено позивачу.

Спір між сторонами виник щодо правомірності податкового повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 17.01.2011 року № 0000112301/0.

Як вбачається з матеріалів справи з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року ВАТ «Львівська вугільна компанія»задекларовано суму податкового кредиту по податку на додану вартість сумі 1268581 грн. 00 коп. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року встановлено його завищення по розрахунках з ПП «Версант»всього в сумі 4833 грн. 00 коп.

Перевіркою відображених у рядку 10.1 декларації «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%»показників за період з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року у загальній сумі 1140767 грн. 00 коп. судом встановлено, що субєкт господарювання здійснював операції з придбання сировини та послуг для агломерації вугілля, основних фондів, інших матеріалів.

Проведеною судом перевіркою відображеного показника за травень 2010 року в сумі 1140767 грн. 00 коп. на підставі таких документів: договір купівлі-продажу товарів, накладні, податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних, лімітні карти на відпуск, журнал-ордер №6 встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 10.1 декларації з податку на додану вартість «Придбання з податком на додану вартість на митній території України товарів, послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20%»всього в сумі 4833 грн. 00 коп., в тому числі по взаєморозрахунках з ПП «Версант»на суму 4833 грн. 00 коп. (за період травень 2010 року 4833 грн. 00 коп.).

Під час розгляду справи судом встановлено, що в травні 2010 року ВАТ «Львівська вугільна компанія»уклало договір з ПП «Версант». Предметом вказаного договору є купівля кабелю П 274м. в обсязі 10000 м., що також підтверджується податковою накладною та накладною.

За результатами проведеної перевірки встановлено, що позивач в травні 2010 року відніс до податкового кредиту суму придбаних товарно-матеріальних цінностей (кабель) у ПП «Версант»згідно з податковою накладною № НОМЕР_1 від 14.05.2010 року на суму 29000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 4833 грн. 00 коп., а також накладною РН-5-14004 від 14.05.2010 року.

Згідно з відомостями центральної бази даних ДПА України встановлено, що станом на 30.11.2010 року ПП «Версант»(код ЄДРПОУ - 36828580), основний вид діяльності інші види оптової торгівлі, перебуває на обліку в ДПІ у Франківському районі м. Львова з ознакою «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Відповідно до отриманого акту невиїзної документальної перевірки ПП «Версант»№ 4336/23-4/36828580 від 21.09.2010 року з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.11.2009 року по 31.07.2010 року встановлено, що для здійснення господарської діяльності ПП «Версант»не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2009-2010 роки та дані додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2010 рік, який поданий з нульовими показниками. Згідно з даними поданого до ДПІ у Франківському районі м. Львова податкового розрахунку форми 1-ДФ за 2 квартал 2010 року загальна чисельність працюючих у ПП «Версант»становить 1 людина.

За результатами проведеної перевірки ПП «Версант»встановлено факт неотримання товарів (робіт, послуг), а лише формування платниками податків податкового кредиту по отриманих документах, з метою одержання податкової вигоди, відповідно відсутній факт поставки товарів (робіт, послуг) покупцями.

Крім того, проведеною перевіркою контрагента позивача - ПП «Версант»встановлено, що здійснені з його участю господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

При вирішенні справи по суті суд виходив з наступного.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регулювався до 01.01.11 Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР.

З положень ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР випливає, що визначальною підставою для формування податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

Господарська діяльність, визначення якої закріплено в п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплачена у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»03.04.1997 року № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податків.

Суд також вказує на те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право позивача на його формування. Доказів, що підтверджують належне виконання договору та реальне настання правових наслідків, позивачем не надано.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 2.4 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення запасів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Згідно з п.п. 2.15 2.16 п. 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обовязковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обовязкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна звязку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Документи, якими позивач підтверджує виконання господарських операцій, зокрема подорожній лист службового легкового автомобіля, в якому зазначено лише загальну назву товару - «матеріали», не може братись судом до уваги, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-ХІV. Крім того, судом не беруться до уваги лімітні карти про використання матеріалів ВАТ «Львівська вугільна компанія», оскільки вони підтверджують факт використання матеріалів але не підтверджують отримання вказаного товару саме від ПП «Версант».

Враховуючи наведене вище, із врахуванням матеріалів справи, неможливо підтвердити фактичну передачу товару та отримання послуг позивачем, а тому суд погоджується з висновком відповідача про те, що позивачем не доведена реальність операції, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для здійснення такої поставки або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів господарської діяльності. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач товари від свого контрагента не отримував.

Суд також звертає увагу на те, що визначальним фактором реального виконання господарського зобовязання платником податку є подальше використання такого товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. Під господарською діяльністю у ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З матеріалів справи вбачається, що подальше використання товару в господарській діяльності не могло мати місце, оскільки товар позивачем не отримувався. З огляду на це, твердження позивача про використання товару у господарській діяльності є безпідставним.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому, виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, кому нараховані податкові зобовязання за результатами податкової перевірки. Отже, встановлення судом факту нікчемності правочину безпосередньо впливає на права та обовязки всіх учасників такого правочину, зокрема, щодо виключення із податкового обліку всіх даних, що внесені до нього за результатами вчинення нікчемного правочину.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобовязання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування датком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми захованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування датком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ДПІ у Сокальському районі Львівської області правильно встановлено порушення позивачем ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст.ст. 215, 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, а саме завищення податкового кредиту в розмірі 4833 грн. 00 коп., в тому числі за травень 2010 року в сумі 4833 грн. 00 коп.

Зважаючи на те, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства в межах цього спору, застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є правомірним.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сокальському районі Львівської області від 17.01.2011 року № 0000112301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 6041 грн. 25 коп., в стому числі: 4833 грн. 00 коп. за основним платежем, 1208 грн. 25 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями є правомірним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись наведеним вище та ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати згідно з ст. 94 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 листопада 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.

З оригіналом згідно

Суддя Гулик А.Г.