Постанова № 61557318, 20.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/998/16 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Оксененка О.М.

Федотова І.В.

при секретарі: Нікітіній А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 24.02.2016 року № 85 о/с в частині його звільнення з посади; поновити його на посаді старшого інспектора дозвільної системи Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУ Національної поліції в Київській області з 24.02.2016 року; зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити йому середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з 24.02.2016 року по день поновлення на роботі, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с відповідно до п.п. 9, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» було призначено прибулого з МВС України ОСОБА_3 старшим інспектором дозвільної системи Бородянського відділу поліції з присвоєнням йому спеціального звання «капітан поліції».

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 23.11.2015 №16 «Про проведення атестування та створення атестаційних комісій» (з подальшими змінами) було призначено проведення атестування поліцейських Головного управління Національної поліції в Київській області та створено атестаційні комісії.

27.01.2016 атестаційною комісією №1 у складі 3 осіб було проведено з позивачем співбесіду, результати якої було оформлено протоколом ОП № 15.00002341.0006588.

Так, за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення наявних документів, атестаційною комісією було прийняте рішення більшістю голосів, в якому комісія дійшла висновку, що позивач займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Не погоджуючись із рішенням атестаційної комісії, позивач подав на нього скаргу до апеляційної атестаційної комісії північного регіону.

За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення, апеляційною атестаційною комісію було прийняте рішення більшістю голосів про відхилення скарги позивача.

В подальшому, керівником Головного управління Національної поліції в Київській області був виданий наказ від 24 лютого 2016 року № 85 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції за пп. 5 (через службову невідповідність) п. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ виданий з дотриманням норм Закону України «Про Національну поліцію», положень Інструкції та інших законів України, а отже скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

02.07.2015 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 07.11.2015.

Пунктами 8, 9, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач наказом Головного управління Національної поліції у Київській області був прийнятий на службу до поліції в порядку переатестування та установленням посадових окладів з присвоєнням спеціального звання капітан поліції, таким чином, питання про його відповідність вимогам до поліцейських було вирішено у момент видання наказу про прийняття на службу (а.с. 70).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону № 580-VIII атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

При цьому, атестація поліцейських в силу приписів ч. 2 ст. 57 Закону № 580-VIII проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками (ч. 3 ст. 57 Закону № 580-VIII).

Аналогічні норми в частині підстав для атестування містить також Інструкція про порядок проведення атестування поліцейських, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року №1465 (далі - Інструкція), зокрема її пункт 3 розділу І.

Таким чином, прийняття рішення про проведення атестації відносно конкретного поліцейського та, власне, проведення атестації може мати місце у виключних випадках, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, такі підстави для проведення атестації, як для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, є наслідком виявлення ознак невідповідності поліцейського займаній посаді, зокрема: в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби; метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 11 березня 2014 року у справі №21-13а14.

Разом з тим, відповідно до пп. 2 п. 1 розділу IV Інструкції, організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.

Таким чином, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені ч. 2 ст. 57 Закону № 580-VIII.

Разом з тим, зі змісту наказу ГУ НП в Київській області від 23 листопада 2015 року №16 «Про проведення атестування та створення атестаційний комісій» вбачається, що він не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ (а.с. 90-91).

Так, позивач пропрацював на посаді старшого інспектора дозвільної системи Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУ Національної поліції в Київській області менше одного року, питання про призначення його на вищу посаду або переведення на нижчу посаду, як і притягнення його до відповідальності в межах дисциплінарної процедури відповідачем не вирішувалось.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення про призначення атестації працівника одразу ж після прийняття його на роботу (службу у поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення позивача на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження, є незаконним.

Відповідно до положень ст. 58 Закону України «Про Національну поліцію» призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Щодо посилань в наказі на призначення позивача на посаду в порядку переатестування згідно пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України. Вказаний пункт Закону № 580-VІІІ не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Пунктом 2 розділу І Інструкції №1465 визначено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Розділом ІV Інструкції №1465 визначений порядок організації, підготовки, проведення атестування.

Згідно з пунктом 11 розділу IV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції №1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

За змістом пунктів 7-9 Розділу ІV Інструкції №1465 керівники, які складають атестаційний лист, зобов'язані: 1) ознайомитися з вимогами цієї Інструкції; 2) проаналізувати проходження служби, професійну та спеціальну підготовку, а також конкретні показники служби поліцейського; 3) вивчити матеріали (характеристики) на осіб, які відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції; 4) на підставі всебічного вивчення особистих, професійних та ділових якостей поліцейського, який атестується, заповнити атестаційний лист за формою, визначеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

В атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов'язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров'я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів 10, 11, 12 Розділу ІV Інструкції №1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 Розділу ІV Інструкції №1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 Розділу ІV Інструкції №1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Таким чином, наведені норми Інструкції свідчать, що висновок атестаційної комісії про відповідність чи невідповідність поліцейського займаній посаді приймається за результатами розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, у тому числі: результати тестування за професійним тестом та тестом на загальні здібності та навички; атестаційного листа; матеріалів співбесіди; документів, що надійшли на запити атестаційної комісії, результатів тестування на поліграфі та матеріалів особової справи поліцейського, з яких можна встановити повноту виконання функціональних обов'язків, показники службової діяльності, наявність заохочень та дисциплінарних стягнень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 за час проходження служби в органах внутрішніх справ та в поліції характеризувався позитивно. З покладеними на нього службовими обов'язками справляється успішно. При їх виконання проявляє сумлінність та старанність. Знає та вміло застосовує в повсякденній роботі статути, накази та інші нормативні акти, які регламентують діяльність органів внутрішніх справ, що в свою чергу дозволяє якісно та ефективно реалізовувати по службі свої потенційні можливості, досягти високих показників у роботі. Вміє використовувати свій робочий день, теоретично та практично підготовлений добре. Турбується про підвищення результатів службової діяльності. Добре навчається в системі службової підготовки. Вміло володіє табельною зброєю та спеціальними засобами захисту. За характером спокійний, врівноважений, витриманий та розсудливий. По відношенню до громадян та товаришів по службі ввічливий, тактовний. Користується повагою та авторитетом серед особового складу підрозділу. ОСОБА_3 фізично розвинений добре. Має охайний зовнішній вигляд та гарну стройову підготовку. Службову та державну таємницю зберігати вміє.

З атестаційного листа та інших матеріалів, які були предметом дослідження атестаційної комісії, слідує, що позивач характеризується виключно позитивно.

Згідно висновку ОСОБА_4, безпосереднього керівника позивача, в атестаційному листі від 05 лютого 2016 року ОСОБА_3 займаній посаді відповідає. (а.с. 72 на звороті).

Згідно відомостей послужного списку позивача лише один раз притягувався до дисциплінарної відповідальності згідно наказу №56 від 06.02.2012, яка була знята згідно Наказу РВ №251 від 20.06.2012 (а.с.23).

Відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», вартість майна, указаного позивачем в Декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік, набутого ним за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади», відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані із законних джерел (а.с. 73).

Крім цього, копії документів, складених ГУ НП у місті Києві, також не містять жодних відомостей, які б свідчили про неналежне виконання позивачем своїх службових обов'язків в органах національної поліції (а до цього - в органах внутрішніх справ), вказували на його службову невідповідність та необхідність звільнення з органів національної поліції.

У той же час, як убачається з протоколу ОП № 15.00002341.0006588 від 27.01.2016 року, атестаційною комісією під час проведення атестування було досліджено атестаційний лист та інші матеріали, які було зібрано на особу, яка проходить атестування, а саме:

1. Декларація про доходи; 2. Послужний список (Форма 1) 3. Інформаційну довідку 4. Висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»; 5. Інформацію з відкритих джерел.

Членами атестаційної комісії особі, яка проходить атестування, були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації особи щодо подальшого проходження служби в національній поліції та інше.

За результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення одноголосно (3 - «за») комісією прийнято рішення, що ОСОБА_3 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, в протоколі не наведено, яка саме інформація з відкритих джерел була використана атестаційною комісією при прийнятті відповідного рішення, зміст співбесіди з позивачем та мотиви, якими керувалися її члени при його прийнятті.

Одночасно суд звертає увагу на ту обставину, що у вказаному протоколі відсутні відомості щодо вивчення членами комісії інформації з тестування позивача на поліграфі, а відтак, на думку суду, вказана інформація не враховувалася при прийнятті комісією відповідного рішення.

Водночас, стосовно інформації про результати психофізичного дослідження із застосуванням поліграфа від 25.01.2016, слід зазначити, що питання визначення основних напрямків, принципів та умов використання поліграфів у процесі професійно-психологічного відбору кандидатів на службу і навчання передбачено «Інструкцією щодо застосування комп'ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України» затвердженої Наказом МВС № 842 від 28.07.2004 р. (далі - Інструкція).

Пункт 8 Інструкції передбачає порядок оформлення та зберігання матеріалів інтерв'ю з використанням поліграфа.

Після закінчення роботи спеціаліст поліграфа готує довідку про результати проведеного дослідження. Довідка повинна відображати такі відомості: підстави проведення інтерв'ю та його мета; місце і час проведення інтерв'ю; поліграф, що використовувався, та кількість каналів реєстрації психофізіологічних показників; назви основних тестових блоків опитувальника; загальні відомості про спеціаліста поліграфа.

Так, проаналізувавши зміст інформації про результати психофізичного дослідження із застосуванням поліграфа від 25.01.2016, колегія суддів встановила, що в порушення вимог Інструкції, відомості та обставини, які передбачені пунктом 8, щодо ОСОБА_3 вказані не були. Більш того, зазначена інформація не містить жодних підписів осіб, які його проводили, зазначення їх прізвищ, наявності відповідної кваліфікації.

Як вбачається з протоколу Апеляційної атестаційної комісії північного регіону від 05.02.2016, за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення, апеляційною атестаційною комісію було прийняте рішення більшістю голосів ( за - 3, проти - 0) про відхилення скарги позивача, при цьому, у протоколі засідання вказаної комісії зазначені наступні мотиви прийнятого рішення - скаржник має низький рівень професійних знань та мотивації для подальшої служби в поліції.

Однак, позивач при проходженні тестування отримав за тестом на загальні здібності та навички - 41 бал з 60, та за професійний тест - 27 балів з 60.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок апеляційної атестаційної комісії про низький рівень професійних знань позивача є необґрунтованим.

При цьому, висновки, отримані внаслідок проходження позивачем тестування на поліграфі, не могли бути прийняті комісією до уваги з підстав, які зазначені судом вище.

Окрім того, позивач заперечує факт надання будь яких коментарів до жодного із запитань під час проходження поліграфу та стверджує, що відповіді на запитання надавалися ним лише у формі слів «так» або «ні».

Доказів на спростування таких тверджень позивача відповідачем не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що прийняте рішення про звільнення позивача зі служби в поліції через службову невідповідність є необґрунтованим та підлягає скасування із поновленням ОСОБА_3 на займаній посаді.

Відповідно до ст. 235 Кодексу Законів про Працю України, в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при цьому, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеній в постанові від 14.01.2014р. у справі № 21-395а13, суд ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995 року за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно довідки Головного управління національної поліції від 08.04.2016 року № 1720/109/1007-2016 про грошове забезпечення позивача за останні два повні календарні місяці роботи до звільнення (а.с.52), його середньоденне грошове забезпечення складає 159,52 грн., середньомісячне грошове забезпечення складає 4945,00 грн.; загальний період вимушеного прогулу - 141 робочих днів (відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/0/14-15/13), отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 22 492,32 грн. (159,52 х 141р.дн.), яка і підлягає стягненню з відповідача.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Так, згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При цьому, пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 (далі - Постанова №4) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 Постанови №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п. 5 Постанови №4, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів належним чином свої позовні вимоги в цій частині.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

В свою чергу, документами, які підтверджують витрати, можуть бути: договір про надання правової допомоги, в якому повинно бути обов'язково зазначено, в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року № 4191-VІ, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, підчас вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні ( ст.2 Закону).

Так, в матеріалах справи наявний лише договір від 02.03.2016 року про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатами Процан Ю.Г., Процан О.Ю., при цьому, будь яких доказів про оплату витрат за надання правової допомоги суду не надано.

Крім того, відсутнє належне обґрунтування та докази витраченого часу на правову допомогу, не доведено факт відповідності заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу законодавчо встановленому граничному розміру цих витрат.

За викладених обставин, підстави для компенсації витрат на правову допомогу згідно ст.90 КАС України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому постанова суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2016 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 24.02.2016 року № 85 о/с в частині звільнення ОСОБА_3.

Поновити ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора дозвільної системи Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУ Національної поліції в Київській області з 25.02.2016 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.02.2016р. по 19.09.2016р. включно у розмірі 22 492 (двадцять дві тисячі чотириста дев'яносто дві) грн. 32 (тридцять дві) коп. з відрахуванням обов'язкових платежів, що підлягають утриманню з нарахованої суми.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора дозвільної системи Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУ Національної поліції в Київській області з 25.02.2016 року та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць в сумі 4945 (чотири тисячі дев'ятсот сорок п'ять) грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Постанова в повному обсязі складена 22 вересня 2016 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.М.Оксененко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Федотов І.В.

Оксененко О.М.