Рішення № 61555119, 19.09.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/5264/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2619/16Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Гальонкіна С.А.,

суддів: Кузнєцової О.Ю., Мартєва С.Ю.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду

м. Полтави від 16 серпня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, треті особи - Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 та Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

31 серпня 2015 року Банк звернувся до місцевого суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення позову до суду засобами поштового звязку.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 18 березня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1603/0308/71-007, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 41000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування на строк до 18 березня 2033 року. Виконання зобовязань за кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 18 березня 2008 року, за яким боржник ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги в тому числі і за вказаним кредитним договором.

Внаслідок неналежного виконання боржником кредитних зобовязань, станом на 31 липня 2015року виникла заборгованість в сумі 764341,27 грн., з яких: тіло кредиту 666885,13 грн., відсотки 97456,14 грн.

Позивач просив в рахунок виконання основного зобовязання щодо оплати заборгованості в розмірі 764341,27 грн. за договором кредиту звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк».

05 листопада 2015 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що договір кредиту від 18 березня 2008 року було укладено з суттєвим порушенням норм діючого законодавства, оскільки при його укладенні Банк не надав повної та достовірної інформації про умови кредиту, зокрема, щодо сукупної вартості кредиту та не попередив про валютні ризики. За таких обставин вважає, що умови договору є несправедливими. Просила суд визнати кредитний та іпотечний договори від 18 березня 2008 року недійсними.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 1603/0308/71-007, що укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 в загальній сумі 764341 грн. 27 коп., з яких: тіло кредиту 666885 грн. 13 коп., відсотки 97456 грн. 14 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 18 березня 2008 року, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020)права власності на квартиру номер 43 по вулиці Гетьмана, будинок номер пять в місті Полтаві, реєстраційний номер 14162875, вартістю 464541 грн., загальною площею 45,9 кв.м., житловою площею 26,9 кв.м., складається з 5-кімната пл. 12,1 кв.м., 7-кімната пл. 14,8 кв.м., 3-кухня пл. 7,3 кв.м., 2-вання пл. 1,9 кв.м., 4-вбиральня пл. 0,9 кв.м., 1-коридор пл. 6,2 кв.м., 6-шафа пл. 2,0 кв.м., балкон пл. 0,7 кв.м., яка належить ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 18 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3 18 березня 2008 року.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»про визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 6968 грн. 12 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування всіх фактичних обставин у справі, не надання належної оцінки наявним в матеріалам справи доказам.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з підстав, визначених п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно зясованих обставин.

Задовольняючи первісний позов, місцевий суд виходив з того, до Банком доведено порушення боржником умов кредитного договору та відповідно до умов іпотечного договору наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для визнання кредитного та іпотечного договору недійсними відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1603/0308/71-007, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 41000 доларів США на строк з 18 березня 2008 року по 18 березня 2033 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,5% річних.

Банк свої зобовязання за договором виконав та надав ОСОБА_2кредитні кошти в розмірі 41000 доларів США.

18 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2укладено іпотечний договір, за умовами якого цим договором забезпечується належне виконання боржником ОСОБА_2 кредитного договору № 1603/0308/71-007 від 18 березня 2008 року. ОСОБА_2 передано в іпотеку належне їй на праві власності майно квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до пунктів 10, 10.4. іпотечного договору іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Пунктом 12 іпотечного договору визначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, серед яких (п. 12.1. - 12.3.2.) сторони передбачили право іпотекодержателя обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (пункт 12.3.1.).

Згідно договору купівлі-продажу прав вимог за кредитами від 25 травня 2012 року позивач ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по кредитному договору № 1603/0308/71-007 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 від 18 березня 2008 року.

Внаслідок неналежного виконання боржником кредитних зобовязань, станом на 31 липня 2015року виникла заборгованість в сумі 764341,27 грн., з яких: тіло кредиту 666885,13 грн., відсотки 97456,14 грн. (а.с. 164-167 т.1).

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що вона як боржник у встановленому законом порядку не була повідомлена про заміну кредитора, а висновки суду в цій частині є помилковими.

Колегія суддів вважає ці доводи безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором. Така ж норма міститься і в ст. 24 Закону України "Про іпотеку".

Колегією суддів встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони в п. 10.5. погодили, що Банк має право повністю або частково перевести свої права та зобовязання по цьому договору, а також по угодах, повязаних із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди Позичальника (а.с.11 т.1).

Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що неповідомлення про заміну кредитора може тягти наслідки для боржника лише у вигляді виконання зобовязання не новому, а колишньому кредитору.

Окрім того, матеріалами справи доведено, що після заміни кредитора ОСОБА_4 виконувала умови кредитного договору саме на користь нового кредитора - ПАТ «Дельта Банк», якому неодноразово сплачувала кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що через ПАТ КБ «ПриватБанк» вона могла сплачувати заборгованість по іншим кредитним договорам, не впливає на встановлені у справі обставини, не змінює досягнуті кредитним договором умови (п.10.5.) та не спростовує факту сплати заборгованості саме ПАТ «Дельта Банк».

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що вона не була повідомлена Банком про можливі валютні ризики під час виконання зобовязання, що вказує на беззаперечні підстави для визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року N 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності) передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором несе споживач.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що під час укладання договору № 1603/0308/71-007 Банк, керуючись нормами Закону України "Про захист прав споживачів" та п. п. 2.1, 2.4 та 2.5 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», надав ОСОБА_2 в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, що підтверджується заявою позивальника (а.с.109 т.1), де відповідач особисто під підпис була повідомлена в тому числі і про наявність ризиків, при цьому ОСОБА_2 надала своє письмове підтвердження як споживача про ознайомлення з умовами надання та повернення кредиту. Відповідно до пунктів 10.1., 10.2. укладеного кредитного договору ОСОБА_2 засвідчила, що усвідомлює та підтверджує, що умови договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Також ОСОБА_2 була ознайомлена та підписала додаток № 1 до кредитного договору «графік погашення кредиту».

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору або визнання його недійсним, оскільки позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Аналогічні розяснення викладені в п. 16 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року зі змінами і доповненнями.

Таким чином, вірно встановивши фактичні обставини у справі та провівши аналіз норм матеріального права в сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.

Доводи апеляційної скарги про наявність беззаперечних підстав для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними не беруться до уваги. Апеляційна скарга не містять нових фактів доказування, а в повній мірі повторює обґрунтування підстав заявленого зустрічного позову, яким судом першої інстанції вірно надана оцінка.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України у справах № 6-73цс13 від 04.09.2013 року та № 6-124цс13 від 11.12.2013 року.

Під час укладення іпотечного договору сторони передбачили право іпотекодержателя обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (пункт 12.3.1.).

Позивач відповідно до вимог законодавства здійснив попередження боржника (іпотекодавця) ОСОБА_2 щодо наміру звернути стягнення на іпотечне майно (а.с.24 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що боржником зобовязання виконувалося неналежним чином, внаслідок чого станом на 31 липня 2015року виникла заборгованість в сумі 764341,27 грн., а тому враховуючи умови іпотечного договору та норми матеріального права позовні вимоги Банку підлягають задоволенню.

Висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та обєктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка з врахуванням правових позицій Верховного Суду України. Розгляд справи проведений з дотриманням принципузмагальності та диспозитивності. Оцінка доказів здійснена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.

Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо розміру стягнутого на користь держави судового збору за подачу первісного позову, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції не враховано, що ставка розміру судового збору, який підлягав сплаті при подачі позову до суду, повинна братися відповідно до закону на момент подачі позову, а не на момент ухвалення рішення суду.

Моментом подачі позову до суду є дата безпосередньої подачі позову до суду або дата відправлення позову засобами поштового звязку.

Так, позивач ПАТ «Дельта Банк» у особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АВТ «Дельта Банк» звернувся до суду шляхом направлення позову до суду засобами поштового звязку 31 серпня 2015 року, що підтверджується конвертом (а.с.47т.1)

Позивач відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» в редакції закону станом на 31.08.2015 року був звільнений від сплати судового збору при подачі позову до суду.

Розглянувши спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції вирішив питання стягнення судового збору з відповідача на користь держави, що відповідає ч. 3 ст. 88 ЦПК України.

Разом з тим, розмір ставки судового збору судом першої інстанції було взято відповідно до п.1.1. ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» № 3674-VI в редакції змін, внесених законом № 484-VIII від 22.05.2015 року, який набрав чинності з 01.09.2015р., що є порушенням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню з відповідача на користь держави в розмірі 3654 грн., тобто відповідно до розміру ставок визначених п. 1.1. ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» станом на 31.08.2015 року (момент подачі позову).

За обставин викладених вище, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду в частині розподілу судових витрат з ухваленням нового.

Окрім того, при подачі апеляційної скарги, відповідачем судовий збір було сплачено в неповному обсязі в сумі 1071,84 грн. лише щодо перегляду рішення в частині зустрічного позову (а.с.234т.2).

Предметом оскарження є рішення суду в повному обсязі. При подачі первісного позову судовий збір підлягав сплаті в сумі 3654 грн. При подачі зустрічного позову судовий збір був сплачений в сумі 974,40 грн. (а.с.71т.1). Таким чином, враховуючи обсяг позовних вимог, які були предметом розгляду в суді, судовий збір підлягав сплаті загалом в сумі 4628,40 грн.

На момент подачі апеляційної скарги, розмір ставки судового збору за її подачу визначено на рівні 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (п.1.6. ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» № 3674-VI). Дане положення Закону передбачає сплату судового збору на рішення суду незалежно від оспорюваної суми (п.21 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).

Таким чином, за подачу апеляційної скарги відповідачкою судовий збір повинен був сплачений в сумі 5091,24 грн. ((3654+974,40)х110%=5091,24). Враховуючи часткову сплату в сумі 1071,84 грн., стягненню на користь держави з відповідача підлягає недоплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 4019,40 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п. 4, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 серпня 2016 року в частині стягнення судового збору на користь держави скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3654 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 4019,40 грн. недоплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_1

Судді: (підпис) ОСОБА_5

(підпис) ОСОБА_6

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1