Постанова № 61552899, 20.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа № 922/5895/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін та інших учасників процесу:

позивача - Єфременко О.О., за довіреністю №14-88 від 18.04.2014 року;

першого відповідача - Янковський С.А., за довіреністю б/н від 01.12.2015 р.;

другого відповідача - не з"явився;

третьої особи-1 - Смородська М.С., за довіреністю №68 від 08.04.2016 року;

третьої особи - 2 - не з"явився;

третьої особи-3 - Тимошенко Т.Ю., за довіреністю №01-53/9619 від 30.12.2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Гутянської селищної ради Богодухівського району Харківської області (вх. № 1045 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 03 березня 2016 року у справі №922/5895/15

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до 1. Гутянської селищної ради Богодухівського району Харківської області, смт.Гути, Богодухівський р-н, Харківська обл.,

2. Управління Державної казначейської служби України у Богодухівському районі Харківської області, м. Богодухів, Харківська обл.

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Кабінет Міністрів України, м. Київ,

2. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, м. Київ,

3. Харківська обласна державна адміністрація, м. Харків,

про стягнення 2390278,83 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.03.2016 року по справі №922/5895/15 (суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Гутянської селищної ради Богодухівського району Харківської області на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" борг за договором № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в сумі 1345080,00 грн., 3% річних у сумі 69317,68 грн., втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у розмірі 975881,15 грн. та судові витрати в розмірі 36123,34 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Гутянська селищна рада Богодухівського району Харківської області звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2016 року по справі №922/5895/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Розгляд апеляційної скаргу декілька разів був відкладений.

Управління Державної казначейської служби України у Богодухівському районі Харківської області на адресу суду направило клопотання (від 26.05.2016 року вх. № 5376, від 04.08.2016 року №7715) про розгляд справи за відсутності представника другого відповідача.

Харківська обласна державна адміністрація у поясненнях на апеляційну скаргу (від 01.06.2016 року вх. №5596) зазначила, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Харківська обласна державна адміністрація просить здійснювати судовий розгляд без участі її представника (клопотання від 05.08.2016 року вх.№77690).

19.09.2016 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, між Національної акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Нафтогаз - позивач у справі) та Гутянською селищною радою Богодухівського району Харківської області (Замовник - відповідач у справі) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" із змінами і доповненнями внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року №1881-р, був укладений договір №14/1221/11 від 17.06.2011 року.

23.07.2012 року між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору №14/1221/11 від 17.06.2011 року, в якій сторони дійшли згоди викласти окремі пункти договору в новій редакції.

Так, статтю 1 викладено в наступній редакції: «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідно до Розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та графіку фінансування спорудження об'єкта газопостачання, здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Будівництво підвідного газопроводу високого тиску до села Першотравневе Богодухівського району Харківської області, а Замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його, як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта».

Згідно з пунктами 2.3.14., 2.3.15. договору (в редакції додаткової угоди №1) Замовник (відповідач) зобов'язався своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу в установлений даним договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання. Протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта.

Загальний обсяг фінансування за цим договором складає 1 345 080,00 грн. (пункт 3.1. договору, в редакції додаткової угоди №1).

Пунктом 4.5. договору сторони дійшли згоди, що Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Не виконання Замовником пункту 2.3.15. договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку з відхиленням Кабінету Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно договором (пункт 4.7. договору в редакції додаткової угоди № 1).

У відповідності до пункту 7.1. договору (в редакції додаткової угоди №1) цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими сторонами представниками сторін і скріплення їх підписів печатками і діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови Об'єкта згідно з договором.

Позивач свої зобов'язання щодо фінансування добудови Об'єкта газопостачання, які передбачені договором та додатковою угодою №1 до нього, виконав у повному обсязі, перерахував на рахунок першого відповідача грошові кошти в сумі 1 345 080,00 грн., що підтверджується довідкою Гутянською селищною радою №09-32/43 від 24.02.2016 р. (а. с. 163, том 1).

У відповідності до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК у Харківській області за №ХК14313505035 від 14.12.2012 року, підвідний газопровід високого тиску збудований та введений в експлуатацію (а. с. 30, том 1).

Листом №11-2460/1.15-13 від 16.05.2013 року позивач звернувся до першого відповідача з проханням повернути кошти отримані від Компанії на добудову об'єкта відповідно до умов укладеного договору та додаткової угоди до нього.

Як стверджує позивач, зобов'язаний контрагент (відповідач у справі) грошові кошти у сумі 1345080,00 грн., отримані на добудову підвідного газопроводу високого тиску відповідно до договору №14/1221/11 від 17.06.2011 року та додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року до нього не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України).

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та стаття 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Згідно зі статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, виходячи із наведеного, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані). Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Як стверджує відповідач пункт 2.3.15 договору № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року порушує публічний порядок, а дії позивача направлені на заволодіння коштами державного бюджету України.

Згідно з положеннями статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Отже, вище зазначеною статтею встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, - недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (частина 3 статті 215 Цивільного Кодексу України).

На відміну від положень частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається, перш за все, порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема Конституція України.

Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року публічним порядком є правопорядок держави, як основоположні принципи, що складають основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо).

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України).

Отже, правовий порядок в Україні полягає у проголошенні конституційної гарантії недоторканності людини і заборони застосування до неї примусу, не передбаченого законодавством.

Згідно статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні приписи містить частина 5 статті 319 Цивільного Кодексу України, за якими власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Однією з умов дійсності правочину є дотримання вимог щодо його змісту. Правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 стаття 203 Цивільного Кодексу України). Зокрема, зміст вчиненого правочину не повинен суперечити публічному порядку держави, закріпленому в законодавстві України.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Відповідач не обґрунтував, в чому полягає порушення його прав викладеним у пункті 2.3.15 договору № 14/1221/11 від 17.06.2011 року, в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року, не навів жодного нормативного обґрунтування з викладом підтверджуючих обставин.

Наявна в справі копія заяви Гутянської селищної ради (а. с. 202, том 1), лише констатує факт звернення останнього до Слідчого управління ГУ НПУ в Харківській області, прокурора Дергачівської місцевої прокуратури з проханням розпочати розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 289 Кримінального кодексу України.

Доказів притягнення осіб до кримінальної відповідальності, матеріали справи не містять.

Дослідивши зміст пункту 2.3.15 договору № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року, судова колегія дійшла висновку, що останній не суперечить нормам законодавства в розумінні статті 228 ЦК України.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року виконав в повному обсязі, а відповідач, в свою чергу, вчасно не розрахувався по договору, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання, в результаті чого у нього утворилась заборгованість в сумі 1345080,00 грн.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року підтверджується довідкою Гутянської селищної ради від 24.02.2016 № 09-32/43, за змістом якої вбачається, що 31.07.2012 року від НАК «Натогаз України» надійшли грошові кошти в сумі 1345080,00 грн. спрямовані на будівництво об'єкта газопроводу.

В матеріалах справи наявна Декларація про готовність об'єкта до експлуатації №ХК14313505035 від 14.12.2012 року, зареєстрованої у Інспекції ДАБК у Харківській області, з якої вбачається, що підвідний газопровід високого тиску до села Першотравневе Богодухівського району Харківської області збудований та введений в експлуатацію.

Докази виявлення відповідачем недоліків виконаних робіт згідно договору № 14/1221/11 від 17.06.2011 року по будівництву підвідного газопроводу високого тиску до села Першотравневе Богодухівського району Харківської області до матеріалів справи не представлено.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і стаття 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з пунктом 2.3.15. договору (в редакції додаткової угоди №1) замовник (відповідач) зобов'язався протягом року, наступного за роком введення Об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта.

Однак, як слідує із матеріалів справи, відповідачем не було виконано вище зазначений пункт угоди.

Затримку в розрахунках відповідач обґрунтовує тим, що за період з 2009-2015 року Законом України «Про Державний бюджет» не передбачалось повернення коштів позивачу за добудову об'єктів газифікації

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому, що відсутність коштів, специфіка джерел фінансування боржника не звільняє його від виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Терем» ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, визначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Така ж позиція викладена у постанові Верховного суду України від 15.05.2012 року по справі № 11/446.

При цьому, наявність чи відсутність бюджетного фінансування не залежить від волі і дій позивача та порушує його право на повернення коштів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Згідно вимог частини 5 статті 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами.

Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція вважає заперечення відповідача про відсутність коштів безпідставними та такими, що не ґрунтуються на принципах визначених у законодавстві України в сфері договірних відносин.

Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 р. № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів» погоджено з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» щодо фінансування компанією робіт з добудови підвідних газопроводів відповідно до затвердженого НАК «Нафтогаз України» переліку (п. 1 розпорядження). Для забезпечення добудови газопроводів НАК «Нафтогаз України» укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва (п. 2). Замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.

Проте, відповідач погоджуючись стати замовником виробництва за договором № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року, не погодив свої дії з відповідними органами державної влади, які забезпечують проведення бюджетної, фінансової, інвестиційної політики в Україні.

Враховуючи, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання в частині повернення позивачеві грошових коштів згідно з договором № 14/1221/11 від 17.06.2011 року в редакції додаткової угоди №1 від 23.07.2012 року, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення 1345080,00 грн. боргу обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень вказаної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таку правову позицію викладено у Постановах Верховного суду України від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10 та від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989 року, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

Розглядаючи вимоги про стягнення річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунок сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 69317,68 грн.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 975881,15 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 року та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 року).

Вказані методики базуються на загальних вимогах Конвенції 160 Міжнародної організації праці 1985 року (статті 12), "Резолюції щодо індексів споживчих цін", прийнятій на 17-ій Міжнародній конференції статистиків праці (2003) та спільному документі МОП, МВФ, ОЕСР, Євростату, ООН та Світового банку "Керівництво щодо індексу споживчих цін. Теорія та практика" (2004).

У відповідності до зазначених нормативно-правових актів розрахунок індексу споживчих цін за квартал, за період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів.

Саме такий спосіб розрахунку інфляційних запропонований судам у Листі ВС України від 03.04.1997 року № 62-97р Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.

При цьому виключення з цього ланцюга одного чи декількох індексів з тих підстав, що вони свідчать про дефляцію (тобто зменшення вартості грошей, що мале місце протягом одного чи декількох періодів) протягом певного періоду (періодів), не передбачається, оскільки штучне втручання в процес формування рівня інфляції призведе до того, що на певний момент часу цей рівень не буде відповідати дійсному.

Зазначена правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», яким, зокрема, визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 N 62-97р), а також у постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з п. 3.2 якої до розрахунку індексу інфляції мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок заявлених до стягнення процентів за період прострочення, втрат від інфляції, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем вірно розраховано три проценти річних, в зв'язку з чим з відповідача правомірно стягнуто інфляційні втрати в розмірі 975881,15 грн.

Щодо зауваження скаржника про недотримання судом першої інстанції вимог статті 43 ГПК України щодо обов'язку всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно з статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційні вимоги першого відповідача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2016 року по справі №922/5895/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Гутянської селищної ради Богодухівського району Харківської області не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Гутянської селищної ради Богодухівського району Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.03.2016 року по справі №922/5895/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.