Ухвала суду № 61549396, 20.09.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/4289/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко І. М.Номер провадження 22-ц/788/1510/16 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 19

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2016 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Криворотенка В. І.,

суддів - Сибільової Л. О. , Хвостика С. Г. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 червня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальність «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та захист прав споживачів, -

в с т а н о в и л а:

04 травня 2016 року позивач ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 21 квітня 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» був укладений договір № 003834 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб HYUNDAI NEW ACCENT, вартістю 15625,00 доларів США. На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу 40 000 грн., однак предмет договору йому передано не було. Вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають діючому законодавству та порушують його права як споживача, оскільки відповідач немає права на надання таких послуг. Для надання такої послуги необхідна відповідна ліцензія, а відповідач її немає. Окрім того, договір укладений у простій письмовій формі замість нотаріальної.

Просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №003834 від 21.04.2016 року, укладений між ним та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» авансовий платіж в сумі 40 000 грн., а також судові витрати та витрати на правову допомогу.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано договір № 003834 фінансового лізингу від 21 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» недійсним.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_3 авансовий платіж в сумі 40 000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн. та в рахунок повернення судового збору за забезпечення позову в сумі 275 грн. 60 коп.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь держави судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги зазначається, що, визнаючи недійсним договір фінансового лізингу, суд не звернув увагу на те, що між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, особистий підпис позивача на кожній сторінці договору та додатку до нього - є підтвердженням того, що позивачем отримано повну, необхідну, доступну та достовірну інформацію про положення договору. Крім того, визнаючи умови оспорюваного договору фінансового лізингу несправедливими, суд не встановив ознак, які свідчать про таке і не послався на них у рішенні. Також товариство посилається на те, що на момент укладення оспорюваного договору мало достатню цивільно-правову дієздатність на його укладення, у зв'язку з чим помилковим є висновок суду першої інстанції про протилежне через відсутність у відповідача ліцензії щодо здійснення фінансового лізингу, оскільки відсутні затверджені належним чином ліцензійні умови щодо здійснення фінансового лізингу, а також про помилковість висновку суду щодо необхідності нотаріального посвідчення оспорюваного договору, так як такої вимоги законом не передбачено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» був укладений договір № 003834 фінансового лізингу з додатками до нього, за умовами якого ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» зобов'язалося придбати у власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу, марки HYUNDAI NEW ACCENT, вартістю 15625,00 доларів США з урахуванням обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу 400 000 грн. та передати його у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування транспортним засобом у повному обсязі та у встановлені терміни певні лізингові та інші платежі відповідно до умов договору. Договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_3 отримати транспортний засіб у власність за умови повної сплати вартості автомобіля та інших витрат (п.п. 1.6, 11.3 договору) (а.с. 19-24).

У визначенні термінів укладеного між сторонами договору фінансового лізингу зазначено, що адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку № 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Згідно пункту 1.7 договору та додатком № 1 до нього лізингодавець передає у користування предмет лізингу не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: адміністративного платежу в розмірі 10% вартості предмета лізингу; авансового платежу в розмірі 50% ватрості автомобіля; комісії за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від його вартості, - у разі наявності; оплатити різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 даного договору (а.с. 19-25).

Пунктом 10.1 договору визначено, що лізинговий платіж - це платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (додаток № 3 до договору). Кожний лізинговий платіж включає: - відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 21 відсотків річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); - частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); - комісія за супроводження договору в розмірі 7 відсотків. А п.10.3 цього договору передбачено, що на момент його укладення попередній розмір щомісячного лізингового платежу у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, становить 243,25 доларів США, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладення даного договору, що відповідно становить 6227,02 грн. у гривневому еквіваленті на дату укладення цього договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні. У випадку залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору, та до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу сторони зобов'язані підписати додаток № 3 до даного договору (графік сплати лізингових платежів або план відшкодування або додаток № 3 до даного договору).

Відповідно до п.12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій зазначає, що волевиявлення лізингоодержувача на одностороннє розірвання договору взято до відома та інформує про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Виконуючи умови договору, позивач сплатив 21 квітня 2016 року на рахунок відповідача авансовий платіж в сумі 40 000 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с. 27).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції визнав оспорюваний правочин фінансового лізингу недійсним, застосувавши наслідки недійсності правочину. Також суд звернув увагу на те, що послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою, для здійснення якої потрібне отримання відповідачем відповідного дозволу (ліцензії), якої у відповідача немає, а також вказав, що договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, тому за положеннями ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягав нотаріальному посвідченню, чого сторонами дотримано не було.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно частини першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п.11.1, 11.2, 11.3, 11.4, 11.5 договору); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п.12.1 договору); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) (п.12.2 договору); надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.10.15 договору).

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визнаючи умови договору фінансового лізингу несправедливими, а договір недійсним та стягуючи з лізингодавця на користь лізингоодержувача сплачену суму авансового платежу, ухвалив законне й обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статей 203, 215 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що підписавши договір фінансового лізингу, сторони тим самим дійшли згоди стосовно всіх його істотних умов, а значить, цей договір не може бути визнаний несправедливим - не спростовують висновків суду про визнання договору недійсним, так як судом першої інстанції правильно встановлено, що при укладенні спірного договору сторони, мали б дотримуватись принципу добросовісності, однак, фактично зміст договору свідчить про істотний дисбаланс передбачених прав та обов'язків на шкоду споживачу, тобто позивачу, про що зазначено в оскаржуваному рішенні суду.

Отже, судом встановлені ознаки несправедливих умов договору, тому до заперечень з цього приводу в апеляційній скарзі колегія суддів відноситься критично.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач діяв на підставі довідки про взяття на облік юридичної особи як такої, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки довідка не є ліцензією для здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу та суперечить вимогам законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Крім того, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 21 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО», нотаріально посвідчено не було.

Тому доводи апеляційної скарги про правомірність діяльності відповідача без отримання спеціального дозволу (ліцензії) через відсутність розроблених ліцензійних умов, а також про необов'язковість дотримання нотаріальної форми посвідчення оспорюваного правочину , не відповідають вимогам закону та не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про недійсність спірного договору фінансового лізингу, враховуючи також і правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду, оскільки ці доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення відповідачем норм права.

Колегія суддів погоджується і з висновком суду в частині відшкодування витрат на правову допомогу. Стягуючи з відповідача на користь позивача 2000 грн. суд, керуючись вимогами Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», врахував складність справи, обсяг наданої правової допомоги як в судовому засіданні так і за його межами. Час, який був витрачений на складання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, і розрахунок якого мається в матеріалах справи. Тому і в цій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -