Ухвала суду № 61547307, 26.09.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 712/8240/2012

У Х В А Л А

Іменем України

26 вересня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів БОДНАР О.В., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

за участю апелянта ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 28 травня 2012 року про задоволення подання заступника начальника Районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатської області Лукечі О.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат Шкорка І.О., оскаржив ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 28.05.2012, якою задоволено подання заст. начальника РВ ДВС Ужгородського міськрайуправління юстиції Лукечі О.В. про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон і постановлено: встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, на період існування заборгованості.

На думку апелянта, ухвала суду не відповідає вимогам закону, оскільки підставою для застосування обмежень може слугувати доведеність факту свідомого ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань за наявної можливості їх виконувати, однак, доказів ані повідомлення боржника органом ДВС про відповідні вимоги і його обв'язки, ані про ухилення від їх виконання немає, суд на такі теж не посилався. Крім того, судом необґрунтовано, всупереч вимогам закону обмежено право ОСОБА_1 на пересування, в т.ч., на виїзд за кордон, чим застосовано надмірний і невиправданий за відсутності факту ухилення від виконання зобов'язання захід до боржника. При розгляді подання держвиконавця були порушені процесуальні права боржника, про існування ухвали він дізнався лише у липні 2016 року.

Посилаючись на ці обставини, на незаконне обмеження його у праві виїзду за межі України, просить ухвалу скасувати, у поданні держвиконавця - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його представника адвоката ОСОБА_2, які апеляцію підтримали, розглянувши відповідно до ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність представника органу ДВС, обговоривши висловлені доводи, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

25.04.2012 заст. начальника РВ ДВС Ужгородського міськрайуправління юстиції Лукеча О.В. звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження права ОСОБА_1 у виїзді за кордон (а.с. 1-2). Ініціатор подання мотивував його тим, що здійснюється примусове виконання судового наказу № 2н-742/10, виданого Ужгородським міськрайонним судом 12.05.2010, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь КС «Святий Мартин» 12393,51 грн боргу (а.с. 3). Строк добровільного виконання боржником судового рішення був установлений до 06.02.2012, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.01.2012 боржнику було надіслано, однак у цей строк рішення суду не було виконано.

13.02.2012 держвиконавець своєю постановою звернув стягнення на майно боржника, а 20.02.2012 скерував у відповідні установи запити щодо наявності у боржника майна, розрахункових рахунків, закордонного паспорта. Однак, боржник не вчинив дій, спрямованих на виконання судового рішення, на виклики держвиконавця не з'являвся, не повідомив про наявність у нього майна. Держвиконавцем одержано інформацію про наявність у боржника закордонного паспорта серії ЕЕ № 644313, що підтверджує його мету виїхати за межі України.

Посилаючись на ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», на ст. 6 ч. 1 п. 5, ч.ч. 2-4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 19 ч. 1 п. 8 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», держвиконавець просив суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_1 (06.12.1982 р.н.) за кордон на період існування заборгованості.

Судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання (ст. 124 ч. 5 Конституції України, тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час звернення з поданням). Примусове виконання судового рішення покладено на державну виконавчу службу і здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV). Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1, ст. 6 ч. 1, ст. 11 ч. 1 Закону № 606-XIV, держвиконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії; зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян. Заходи примусового виконання судового рішення визначені ст. 32 Закону № 606-XIV і такими є, передусім, звернення стягнення на грошові кошти, інше майно боржника.

За приписами ст. 6 ч. 1 п. 5, ч. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-XII), громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов'язань, за умови об'єктивної спроможності божника виконувати зобов'язання, відсутності перешкод для цього.

Між тим, у поданні держвиконавця не наведено належного обґрунтування щодо конкретних дій боржника, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, не подано відповідних доказів, у справі відсутні й докази власне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та встановлення строку добровільного виконання судового рішення. Так, копія постанови держвиконавця від 31.01.2012 про відкриття виконавчого провадження № 30897137 (а.с. 5) не містить даних ані про її вручення боржнику, ані про її надіслання ОСОБА_1, оскільки в листі органу ДВС (а.с. 4), при якому, як слід розуміти, була надіслана копія постанови, зазначено, що вона адресована «Боржнику» (без вказівки на ім'я боржника та на його адресу), доказів отримання цього документа боржником у справі немає. У справі наявні й копії постанови держвиконавця від 13.02.2012 про арешт майна боржника та заборону його відчуження, супровідного листа від 13.02.2012 із викликом боржника на 20.02.2012, виклику боржника на 18.04.2012 (а.с. 6-8), однак, доказів одержання боржником цих документів теж немає, як немає й доказів реального вчинення держвиконавцем дій (за винятком одержання відомостей щодо закордонного паспорта боржника (а.с. 9-10)), якими обґрунтовувалося подання, відповідні документи до подання не були додані.

У справі відсутні дані про вжиття держвиконавцем передбачених законом заходів із примусового виконання рішення суду та неможливості внаслідок їх застосування забезпечити таке виконання (з'ясування наявності грошових коштів, іншого майна і активів, звернення стягнення на такі у разі наявності, арешт, опис і вилучення майна тощо).

У процесі здійснення виконавчого провадження держвиконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням (ст. 11 ч. 3 п. 18 Закону № 606-XIV). Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень вирішується судом за поданням держвиконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що доказів вчинення боржником дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, у справі немає. Не обґрунтував такими доказами свою ухвалу від 28.05.2012 (а.с. 12) і суд першої інстанції, який тільки процитував положення законодавства та зробив голослівний висновок про ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення. Обмеження свободи пересування боржника, що є додатковим заходом забезпечення виконання судового рішення, якщо загальновживані заходи стягнення є недостатніми (а доказів про вичерпання таких - у справі немає), не повинно застосовуватися, якщо не є конче необхідним і обґрунтованим.

Доводи апелянта про те, що суд порушив вимоги закону і не вмотивував належним чином свого рішення заслуговують на увагу. Саме по собі посилання на заборгованість за виконуваним судовим рішенням за відсутності відповідних доказів не свідчить про ухилення боржника від виконання зобов'язання. Посилання на процесуальні норми та на Закони України «Про виконавче провадження» і «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» хоч і відповідають характеру вирішуваного питання, проте, не є достатнім обґрунтуванням для обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон. Крім того, всупереч правилам, установленим ст.ст. 13, 27, 222, ст. 292 ч. 2, ст. 293 ч. 1 п. 24-1, ст. 377-1 ЦПК України, суд першої інстанції, розглянувши подання держвиконавця та постановивши за результатом розгляду ухвалу, якою обмежив право пересування боржника, не направив йому копію ухвали, чим позбавив можливості реалізувати право на її оскарження. Доводи апелянта про обізнаність із фактом постановлення оскаржуваної ухвали лише влітку 2016 року узгоджуються з обставинами справи.

Відтак, з урахуванням положень ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, вимог ст.ст. 212-215 цього Кодексу щодо законності і обґрунтованості судового рішення, суд першої інстанції не мав підстав для задоволення необґрунтованого і бездоказового, умотивованого фактично недопустимими у доказуванні припущеннями подання держвиконавця, а тому постановив необґрунтовану ухвалу, яку на підставі ст. 312 ч. 1 п. 2 ЦПК України слід скасувати, у задоволенні подання - відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 2, ст. 312 ч. 1 п. 2, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_2, задовольнити, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 28 травня 2012 року скасувати, у задоволенні подання заступника начальника Районного відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатської області Лукечі О.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді