Ухвала суду № 61547278, 21.09.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/1272/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

21 вересня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.

суддів : Боднар О.В., Куштана Б.П.

з участю секретаря : Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 30 березня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору і договору іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

Так, 30.12.2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся в суд із позовною вимогою про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 5242,88 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ в сумі 123717,82 гривень.

Та 21.01.2016 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про визнання кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року неукладеним або недійсним; застосування наслідків недійсного правочину; визнати договір іпотеки №014/4081/82/39317 від 06.06.2008 року, недійсним; виключення записів про обтяження іпотечного майна з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. А 14.03.2016 року ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги, і також просив визнати недійсними положення пунктів 11.3., 11.4. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року; стягнути з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 7378,67 гривень, понесених витрат.

Рішенням Міжгірського районного суду від 30 березня 2016 року первісний позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено, а зустрічний позов ОСОБА_1, відхилено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Заперечуючи рішення суду, ОСОБА_1, подав на таке апеляційну скаргу в якій просить скасувати його, і ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та відхилення первісного позову. При цьому посилається на те, що рішення суду не відповідає вимогам норм матеріального права й ухвалено в порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 підтримав, вимоги апеляційної скарги та просив таку задоволити з наведених у ній підстав.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1, позивач за первісним позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в судове засідання не з'явились, та про розгляд справи повідомлені у належний спосіб і заяв про причини неявки, чи про відкладення розгляду справи, суду не подали. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглядати скаргу за їх відсутності.

Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виникли зобов'язання із приводу виконання Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, які позичальник у 2015 році став порушувати, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 746,83 долари США. А тому, узяті на себе зобов'язання ОСОБА_1 повинен виконувати. Вимоги зустрічного позову є такими, що направлені на уникнення ОСОБА_1 матеріальної відповідальності. При укладенні кредитного договору розумів та усвідомлював значення своїх дій. За договором іпотеки, іпотекодавцями виступають ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які вимог про визнання такого недійсним не ставили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка бере участь у справі, та дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла до думки, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.

За правилами ч. 1 ст. 303 і ч. 1 ст. 304 ЦПК України - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60, ч. 2 ст. 59 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені, певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають установленню при ухваленні судового рішення.

Вимоги апеляційної скарги полягають у наступному:

ОСОБА_1 зазначає, що Договір іпотеки №014/4081/82/39317 від 06.06.2008 року є недійсним із тих підстав, що був підписаний та нотаріально посвідчений до вступу в силу умов Кредитного договору, тобто до виникнення основного зобов'язання, виконання якого повинно було забезпечуватись іпотекою.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, і зазначає наступне. Виходячи зі змісту Договору іпотеки №014/4081/82/39317 від 06.06.2008 року, такий укладено між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які виступають іпотекодавцями, і за участі позичальника ОСОБА_1, а.с. 73. Даний договір забезпечує вимогу ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", що випливає із Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року за умовами якого позичальник ОСОБА_1 зобов'язаний до 02.06.2018 року повернути кредит у розмірі 10000,0 доларів США.

Як передбачають частини 2 і 3 ст. 3 ЗУ "Про іпотеку" від 05.06.2003, № 898-IV у редакції станом на 23.02.2006р. (далі - Закон № 898-IV), взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Як убачається зі змісту Кредитного договору №014/4081/82/39317, такий підписано сторонами 03.06.2008 року смт. Міжгір'я. П.1.1.5. передбачено, що надання Кредиту відбувається одноразово при дотриманні умов п.6.2. цього Договору. У п.6.2. передбачено, що Кредитор зобов'язаний надати Позичальнику кредит шляхом здійснення переказу суми кредиту в строки та в порядку, визначеному п.1.1.5. Договору, але не раніше набуття сили Іпотечним договором та чинності договорів Страхування. Договір іпотеки №014/4081/82/39317 набув сили з 06.06.2008 року, коли був підписаний сторонами і нотаріально посвідчений. Та 11 червня 2008 року ОСОБА_1 уклав зі СК Провіта договір КУ №040921 добровільного особистого страхування позичальника кредитної установи та договір № 330/01-1621 добровільного страхування майна фізичних осіб, а.с. 91, 92-93. А тому, з 11.06.2008 року і виник обов'язок у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" надати ОСОБА_1 одноразово кредит, оскільки останній виконав вимоги п.6.2. цього Договору.

Наведене вказує на те, що відсутні підстави для визнання Договору іпотеки №014/4081/82/39317 від 06.06.2008 року недійсним із вищезазначеної підстави, так-як ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" діяв відповідно до вимог пунктів 1.1.5. і 6.2. Кредитного договору, який сторони підписали 03.06.2008 року.

ОСОБА_1 зазначає, що Кредитний договір №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року є неукладеним із тих підстав, що такий не містить усіх обов'язкових істотних умов.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, і зазначає наступне. Та виходячи з поняття зазначеного в ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У той же час, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, ст. 627 ЦК України.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. А істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою, хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання пунктів 1-6 абзацу 3 ч. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991, № 1023-ХІІ (далі - Закон № 1023-ХІІ) у Кредитному договорі №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року зазначено суму кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дату видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річну відсоткову ставку за кредитом та інші умови, визначені законодавством.

Зазначене відображено у пунктах/підпунктах 1.1.1., 1.1.5. (6.2.), 1.2.1., 6.2., 8.1., 15.4.-15.7. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року.

Слід зазначити, що відображення сторонами істотних умов у Кредитному договорі №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року було здійснене також і на виконання Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені постановою Правління НБ України від 10.05.2007 р. N 168). А тому, твердження ОСОБА_1, що Кредитний договорі №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року не містить достатніх істотних умов, є не належним.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 до травня місяця 2015 року виконував свої зобов'язання справно. Та при цьому не піддавав сумніву зміст договору із приводу умов, які були ними, визначені на їх розсуд і погоджені ними.

Виходячи з наведеного, відсутні підстави стверджувати, що Кредитний договір №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року є неукладеним із підстав недотримання усіх істотних умов такого правочину.

ОСОБА_1 зазначає, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" неправомірно видало кредитні кошти в іноземній валюті за Кредитним договором №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, і зазначає наступне. Так, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті, чи їх еквівалент. А статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій із валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надав до матеріалів справи копії Банківської ліцензії № 10 від 11.10.2006 року на здійснення банківських операції визначених ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність"; Дозвіл № 10-4 від 11.10.2006 року на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" згідно з Додатком до цього дозволу; Додаток до дозволу № 10-4 від 11.10.2006 року про відповідні операції з валютними цінностями (п.1),операції за дорученням клієнтів або від свого імені (п.7), а.с. 36, 37, 38-39.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів зазначає, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни, і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Виходячи з наведеного, відсутні підстави стверджувати, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" неправомірно діяв під час видачі ОСОБА_1 кредитних коштів у іноземній валюті - долар США.

ОСОБА_1 зазначає, що перед укладенням Кредитного договору, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не надало йому як споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, і зазначає наступне. Так, за змістом пункту 2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені постановою Правління НБ України від 10.05.2007 р. N 168) - банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту, г) інші умови, передбачені законодавством. А в пункті 2.4. цих Правил НБУ зазначено, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Такі ж вимоги містяться і в ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII.

Проаналізувавши дані норми у їх системному взаємозв'язку, апеляційний суд зазначає, що такі містять вимогу про те, що споживач повинен бути повідомлений саме письмово про те, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування, а не про те, що таке ознайомлення споживача повинно бути зафіксовано в окремій, самостійній письмовій формі на, що посилається позивач.

У пункті 15.7. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року зазначено, Позичальник підтверджує, що перед укладенням цього Договору, він повідомлений у письмовій формі про усі умови споживчого кредитування в "Райффайзен Банк Аваль" та орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до ст. 11 Закону № 1023-XII та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту), що підтверджується ознайомленням Позичальника з Умовами кредитування, які є невід'ємною частиною цього Договору, та не має зауважень, претензій шодо наданої інформації. Надана Позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною, а.с. 19.

Згідно наявної у матеріалах справи Заяви-анкети на отримання кредиту під заставу, заповненої ОСОБА_1 - 02.06.2008 року, останній своїм підписом засвідчив, що ознайомлений у письмовій формі: із кредитними умовами, зокрема - мета, для якої кредит буде витрачений, наявні форми кредитування та відмінності між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, форма забезпечення, строк та відсоткова ставка за кредитом, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. Зміст умов кредитування зрозумілий; з валютними ризиками, при отриманні кредиту в іноземній валюті, а.с. 107.

А наявні у матеріалах справи Умови кредитування по програмі "Кредит під заставу нерухомості" у "Райффайзен Банк Аваль" свідчать про те, що такі засвідчені 02.06.2008 року підписом ОСОБА_1, та що з умовами типового Кредитного договору ознайомлений, і зазначені Умови кредитування для ознайомлення отримав, а.с. 108-109.

Наведене у своїй сукупності, спростовує твердження ОСОБА_1 про неотримання достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Та навіть і у випадку неотримання такої інформації про умови кредитування в письмовій формі Позичальником, зазначене порушення не являється достатньою підставою для визнання умов Кредитного договору, недійсними (статті 15 і 23 Закону № 1023-XII).

ОСОБА_1 посилався на те, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" обіцяв видати кредит у гривні, а в подальшому коли подав заяву на видачу кредиту, було відмовлено у видачі гривневого кредиту. Але, натомість, нав'язано кредит у доларах США, що призвело до понесення суттєвих збитків на обмінній операції у сумі 2970,0 гривень, що було еквівалентно 612,18 доларам США.

Таке твердження є голослівним, та не доводиться жодним доказом. Більше того, у Заяві-анкеті на отримання кредиту під заставу, заповненої ОСОБА_1 - 02.06.2008 року, останній своїм підписом засвідчив, що бажає отримати кредит у валюті - долар США, а не в гривні України.

ОСОБА_1 зазначає, що перед укладенням Кредитного договору, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не ознайомило його як споживача про сукупну вартість кредиту.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, і зазначає наступне. У п.1.4. "Загальна сукупна вартість кредиту" Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року зазначено, що до загальної сукупної вартості кредиту входять витрати Позичальника, необхідні для погашення Суми Кредиту, сплати відсотків, сплати комісій Кредитору, передбачених додатками до цього Договору, інші витрати пов'язані з укладенням цього Договору. А також, витрати Позичальника на користь третіх осіб, пов'язані з укладанням договорів забезпечення/іпотеки та страхування, у тому числі із внесенням будь-яких змін та доповнень до них, та інші супутні витрати відповідно до цього Договору.

Тобто, дані обставини, які входять до загальної сукупної вартості кредиту, були визначені ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" на виконання положень абзаців 2 і 3 ч. 4 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ, а також 2 розділу Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені постановою Правління НБ України від 10.05.2007 р. N 168).

Згідно п.3.5. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, Графік повернення кредиту та інших платежів за цим Договором, а також розрахунок сукупності вартості Кредиту міститься в Додатках № 1, 2 до цього Договору, які є його невід'ємною частиною, а.с. 15.

В Умовах кредитування по програмі "Кредит під заставу нерухомості" у "Райффайзен Банк Аваль", посвідчених ОСОБА_1 02.06.2008 року, наявний розділ "Орієнтовна сукупна вартість кредиту" в якому зазначено розпис сукупної вартості кредиту, а.с. 108 (зворотна сторона). А звідси, Умови кредитування по програмі "Кредит під заставу нерухомості" у "Райффайзен Банк Аваль" і являються тим самим Додатком № 2 про який ідеться у п.3.5. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року. Отож, заява ОСОБА_1, що не підписував, і не отримував Додаток № 2 до Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, є недостовірною. Таким чином, твердження, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" приховав істотну інформацію від Позичальника, щодо реального розміру відсоткової ставки по кредиту в поєднанні з сукупною вартістю кредиту не відповідає дійсності.

ОСОБА_1 зазначає, що під час здійснення кредитних правовідносин, мали місце для нього обтяжливі та непропорційні позадоговірні перешкоди, які проявились у припиненні в травні місяці 2015 року діяльності Міжгірського відділення Закарпатської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль". Внаслідок таких дій Кредитора, виникла необхідність сплати ним додаткових комісійних зборів не передбачених умовами Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року.

Однак, дана обставина не може являтись підставою для визнання Кредитного договору недійсним. А може слугувати підставою для внесення змін у Кредитний договір, чи розірвання договору або пред'явлення вимоги про компенсацію таких витрат.

ОСОБА_1 вважає, що позаяк ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" поклав на нього обов'язок по страхуванню іпотечного майна та свого життя. То це є проявом агресивної підприємницької практики з боку ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

У п.11.3 Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року сторонами погоджено, що Позичальник зобов'язаний здійснити такі види страхування на користь Кредитора у зв'язку з укладенням цього Договору та відповідно до умов Іпотечного договору, як: страхування майна, що передається в іпотеку; страхування життя Позичальника, а.с. 17.

Так, ч. 4 ст. 19 Закону № 1023-ХІІ передбачено, що агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Зазначених обставин Кредитний договір №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року не містить. А тому, і відсутні підстави твердити, що покладаючи такі обов'язки на Позичальника з якими останній добровільно погодився, є проявом агресивної підприємницької практики з боку Кредитора по відношенню до Позичальника.

Відсутність у матеріалах Кредитної справи доказу наявності акредитованих у Банку страхових компаній з якими би був ознайомлений Позичальник, не може свідчити про агресивну підприємницьку практику з боку Кредитора. У позичальника наявне право не погоджуватись з акредитованою у Банку страховою компанією за наявності для того обґрунтованих підстав. Проте, ОСОБА_1 не надавав таких заперечень Кредитору, і не подав такі суду. Це свідчить про те, що ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що Кредитором було позбавлено його права вибору акредитованої страхової компанії. А тому, таке твердження є необґрунтованим.

ОСОБА_1 вважає, що позаяк ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" навмисно ввів його в оману щодо обставин, які вище були наведені, та мали для нього істотне значення, а тому, Кредитний договір №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до роз'яснень наведених у п. 20 Постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" - правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Зважуючи на дану вимогу, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не довів у судовому засіданні тієї обставини, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" мав умисел на введення його в оману стосовно обставин, які вище зазначались, та що ці обставини мали істотне значення для укладення Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року.

ОСОБА_1 вважає, що при здійсненні нарахування відсотків за користування кредитними коштами з використанням методики факт/факт ануїтетними платежами, відповідно до Графіку платежів, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" зайво стягнув загальну суму в розмірі 0,17 доларів США. Сторонами Кредитного договору не узгоджено у п.1.3.3. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, дату погашення щомісячних ануїтетних платежів. А тому, неправомірними є дії ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" по стягненню щомісячних ануїтетних платежів, саме 11 числа кожного місяця.

Стосовно даних тверджень, колегія суддів зазначає наступне. Як передбачено у п.7.1. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними платежами в розмірі згідно із Графіком погашення кредиту та інших платежів.

ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту та відсотків відповідно до Графіку погашення кредиту та інших платежів від 11.06.2008 року, який сторони між собою погодили, шляхом підписання, а.с. 21-23.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до первісного позову надав розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 27.11.2015 року, а.с. 6-8. У даному розрахунку заборгованості ОСОБА_1 знайшов розбіжність, яка полягала у переплаті відсотків на загальну суму 0,17 доларів США.

Зазначена розбіжність у 0,17 доларів США пов'язана з математичними розрахунками, які здійснювались до травня місяця 2015 року. Та за своєю природою не може являтись свідченням того, що Кредитор навмисно стягував більшу суму відсотків, ніж передбачено Графіком погашення кредиту та інших платежів від 11.06.2008 року.

Як вже вище зазначалось, дата отримання кредитних коштів позичальником була поставлена у залежність від виконання ОСОБА_1 вимог пунктів 1.1.5., 6.2. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року стосовно передачі в іпотеку нерухомого майна та здійснення страхування майна і життя позичальника.

Оскільки, ОСОБА_1 виконав вимог пунктів 1.1.5., 6.2. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року тільки 11 червня 2008 року, то саме із цієї дати і виник обов'язок у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" надати ОСОБА_1 одноразово кредит у сумі 10000,0 доларів США. Та оскільки, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" не було відомо коли саме ОСОБА_1 виконає вимоги пунктів 1.1.5., 6.2. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року. То відповідно, і не могло бути наперед зазначено точної дати погашення щомісячних ануїтетних платежів у п.1.3.3. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року.

Графік погашення кредиту та інших платежів, погоджено сторонами Договору, лише 11 червня 2008 року. Тобто, з того моменту, коли ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" реально перерахував ОСОБА_1 обумовлену суму кредитних коштів. А звідси, дана дата і є тією відправною точкою від якої й повинні відштовхуватись сторони Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року. Зазначена дата випливає з умов Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року. Що свідчить про те, що саме кожного наступного місяця за місяцем надання Кредиту в дату, якою є число "11", ОСОБА_1 зобов'язався погашати Кредит та проценти ануїтетними платежами у валюті Кредиту кожного місяця. А звідси, відсутні підстави стверджувати, що мають місце нечіткі або двозначні положення Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, які відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону № 1023-ХІІ, тлумачились би на користь Позичальника.

ОСОБА_1 вважає, що норми пунктів 11.3., 11.4. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року є несправедливими, а тому підлягають визнанню недійсними.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, виходячи з такого. Як зазначено в п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ - до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір із кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Колегія суддів уже зазначала вище, що в п.1.4. "Загальна сукупна вартість кредиту" Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року зазначено, що входить до загальної сукупної вартості кредиту, а саме, витрати Позичальника, які необхідні для погашення суми Кредиту, сплати відсотків, сплати комісій Кредитору, передбачених додатками до цього Договору, інші витрати пов'язані з укладенням цього Договору. А також, витрати Позичальника на користь третіх осіб, пов'язані з укладанням договорів забезпечення/іпотеки та страхування, у тому числі з внесенням будь-яких змін та доповнень до них, та інші супутні витрати відповідно до цього Договору.

В Умовах кредитування по програмі "Кредит під заставу нерухомості" у "Райффайзен Банк Аваль", посвідчених ОСОБА_1 02.06.2008 року, наявний розділ "Орієнтовна сукупна вартість кредиту" та "Послуги третіх осіб" в яких зазначено розпис сукупної вартості кредиту до якого входять витрати передбачені пунктами 11.3., 11.4. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року, а.с. 108-109.

Тому, витрати Позичальника по здійсненню страхування майна, що передається в іпотеку; страхування життя Позичальника; здійснення оплати будь-яких витрат, податків та інших платежів пов'язаних з укладенням та виконанням Кредитного договору, Іпотечного договору та Договорів страхування, прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. А звідси, не можуть вважатись несправедливими, на чому наполягає ОСОБА_1.

Виходячи зі змісту зустрічної позовної заяви і заяви про збільшення зустрічних позовних вимог, колегія суддів не встановила того факту, що ОСОБА_1 заявляв у суді першої інстанції вимогу і щодо визнання норм пунктів 15.7. і 16.3. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року несправедливими, та що у зв'язку із цим, такі слід визнати недійсними.

Та оскільки такі вимоги ОСОБА_1 не заявляв, і такі не розглядались судом першої інстанції. А тому, апеляційний суд позбавлений можливості перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, стосовно такої вимоги.

ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув із нього всю суму кредиту, а не тільки виниклу прострочену заборгованість, так-як Кредитний договір №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року діє по 02.06.2018 року.

З таким твердження колегія суддів не погоджується, виходячи з такого. Як зазначено у п.9.1. Кредитного договору №014/4081/82/39317 від 03.06.2008 року - у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором, Кредитор має право вимагати дострокового погашення Кредиту Позичальником у повному обсязі разом зі сплатою усіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за Кредитом (прострочені проценти), пеню та штрафи відповідно до цього Договору.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надсилав ОСОБА_1 01.09.2015 року № 1140000/15-45789 вимогу про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, а.с. 24, 25.

Якщо, навіть виходити з тієї обставини, що Позичальник не отримав від Кредитора вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. То зазначена обставина не може являтись перешкодою для звернення Кредитора до суду за захистом свого порушеного права. З позовом ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернувся у суд 30.12.2015 року, але із цього моменту, ОСОБА_1 так і не виконав добровільно свого зобов'язання. Та більше того, ОСОБА_1 звернувся у суд із зустрічним позовом про визнання Кредитного договору недійсним.

Виходячи з вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наведене свідчить про те, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" мав усі законні підстави для дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором, а на ОСОБА_1 лежить обов'язок виконати таку вимогу.

ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є немотивованим, так-як не містить обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив зі стислої сукупності заявлених вимог, через що і не були надані повні відповіді на усі доводи, які сторони вважали за необхідне зазначити у своїх позовах, поясненнях і запереченнях.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у Справі "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) від 28.10.2010 року (Рішення є остаточним 28.01.2011 року) в п. 54 зазначив: "Беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42 - 45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I)".

Крім цього, виходячи з вимог ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Узагальнюючи викладене, апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 не надав суду обґрунтованих, переконливих доказів, які б свідчили про те, що зустрічні позовні вимоги є доведеними, а тому, являються підставними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, не знайшли свого доведення, і при цьому не спростовують висновків суду першої інстанції та вище наведеного, а тому колегія суддів у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1, відхилити.

Рішення Міжгірського районного суду від 30 березня 2016 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Головуючий : ___ Судді : _______

_______