Рішення № 61545742, 23.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/19910/15-ц Провадження № 22-ц/772/2406/2016Головуючий в суді першої інстанції Сичук М. М.Категорія 48 Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого судді Нікушина В.П.,

суддів: Медвецького С.К., Рибчинського В.П.,

за участю секретаря Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31.05.2016 року, ухвалене по даній справі,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В свою чергу ОСОБА_2 звернувся в грудні 2015 року в цей же суд з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на майно.

Вказані позови розглядались в одному провадженні, але в ході розгляду справи за ініціативою ОСОБА_3 її позов залишено без розгляду. Предметом розгляду у справі були лише позовні вимоги ОСОБА_2, які мотивовані тим, що земельна ділянка площею 0,10 га., розташована по АДРЕСА_2 та 21/100 частки жилого будинку з господарськими будівлями, розташованих по АДРЕСА_3 є його особистою приватною власністю, хоча і були придбані під час перебування в шлюбі з ОСОБА_3

Обґрунтовуючи свої вимоги він посилався на те, що земельна ділянка була придбана за договором купівлі-продажу 26.12.2005 року за позичені ним в ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кошти в сумі 10 тис. доларів США. Позика ним була погашена за рахунок особистих коштів, отриманих ним в сумі 89006 грн. 25 коп. від продажу 26.02.2008 року квартири АДРЕСА_4 співвласником якої був він.

Решта коштів в сумі 38506, 25 грн. були ним використані на придбання 29.03.2008 року за договором купівлі-продажу 21/100 частки жилого будинку з господарськими будівлями, розташованих по АДРЕСА_3. Тому ОСОБА_2 вважав, що придбане майно є його особистою приватною власністю, як таке, що придбане за його кошти.

З доводами ОСОБА_2 погодився суд першої інстанції і задовільнив його позовні вимоги в повному обсязі.

З таким рішенням не погодилась ОСОБА_3 і через представника оскаржила його в апеляційному порядку. При цьому в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Законність оскаржуваного рішення поставлена під сумнів з посиланням на обставини про те, що судом в ході розгляду справи були допущені порушення норм процесуального права, а саме положення ст. ст. 119, 120 ЦПК України, оскільки подана ОСОБА_2 позовна заява не відповідала вимогам закону, розгляд справи здійснено без дотримання вимог процесуального права про заочний розгляд справи, з використанням доказів, які є неналежними та недопустимими, висновки суду суперечать положенням ст. ст. 60, 61 СК України, щодо правової природи майна нажитого подружжям у шлюбі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, ОСОБА_3, її представника, ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах вимог апеляційної скарги прийшла до такого висновку.

Доводи апеляційної скарги, щодо невідповідності висновків суду встановленим по справі обставинам та невідповідність їх приписам статей 60, 61 СК України знайшли своє підтвердження і за своїми наслідками тягнуть зміну оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, погодився з його доводами про те, що оспорюване нерухоме майно є його особистим приватним майном, як таке, що набуте за належні йому кошти, хоча і було набуте під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3

Таких висновків суд дійшов на підставі встановлених судом обставин про наступне.

23 грудня 2005 року та 26 грудня 2005 року ОСОБА_2 за договорами позики позичив у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 5 тис. доларів США в кожного. Вказані кошти були ним використані для придбання земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 26.12.2005 року між ним та ОСОБА_6

Боргові зобов'язання ОСОБА_2 були виконані в лютому 2008 року за рахунок коштів, отриманих ним від продажу 26 лютого 2008 року квартири АДРЕСА_1, співвласником якого являвся і він. Отримана ним частка коштів в сумі 89006,25 грн. була використана як для повернення позики так і на придбання 29.03.2008 року за договором купівлі-продажу 21/100 частки будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_3.

Проте, за наведених обставин, з висновками суду першої інстанції погодитись повністю не можна з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3-ї статі 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були отримані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договори позики від 23 та 26 грудня 2005 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були вчиненні в інтересах сім'ї, а саме в його інтересах та ОСОБА_3, а також в інтересах майбутніх дітей. Цей факт був підтверджений і самим ОСОБА_2 в ході розгляду справи в апеляційному провадженні. Позичена сума коштів була використана для придбання земельної ділянки під будівництво жилого будинку. Отже кошти отримані за договорами позики набули статусу майна, яке перебувало у спільній сумісній власності, і як наслідок, придбана за ці кошти земельна ділянка є спільним майном подружжя.

Виконання ОСОБА_2 боргових зобов'язань перед позикодавцями за рахунок коштів, отриманих ним від продажу квартири, яка не належала ОСОБА_3 не дає підстав для визнання спірної земельної ділянки особистою приватною власністю ОСОБА_2 Можливості прийняття участі в поверненні боргу ОСОБА_3 була позбавлена, зважаючи на те, що вона перебувала у відпустці за доглядом чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 року та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3.

За наведених обставин суд першої інстанції, проігнорувавши положеннями тієї ж частини 3-ї статті 61 СК України, дійшов помилкового висновку про те, що земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що 21/100 частки будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_3 набуті за особисті кошти ОСОБА_2 і є його особистою приватною власністю. Наведені ним докази щодо джерела надходження йому коштів є доведеними і співпадають у часі з датою продажу квартири та датою набуття спірної частини будинку. Вказана частина будинку позивачем не була передана в сім'ю і цей факт підтверджується тим, що сім'я ОСОБА_2, після його придбання в ньому не проживала. Позивач використовував її, здаючи в оренду і вказана обставина була підтверджена і відповідачкою в ході апеляційного розгляду справи.

За приписами частини 1-ї статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_3 обставини позивача, на які він посилався, обґрунтовуючи свої вимоги в частині спірної частини будинку, не спростовані. Обмежившись тим, що це нерухоме майно було придбано під час шлюбу з ОСОБА_3, вона посилаючись на загальні положення статті 60 СК України, вважала, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому, нею факт придбання спірного будинку за особисті кошти позивача не заперечувався. Відповідно до пункту 3-го частини 1-ї статті 57 СК України майно, набуте за особисті кошти одного із подружжя є його особистою приватною власністю. А відтак, спірна частина будинку по АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень закону, що регулюють порядок та умови звернення до суду з позовом і зокрема в частині щодо сплати судового збору.

За правилами частини 2-ї статті 81 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору визначається судом з наступним стягненням. Ціна зустрічного позову ОСОБА_2 визначена із вартості вказаної в договорах купівлі-продажу, за якими придбавалось ОСОБА_2, спірне майно. З визначеною ціною позову погодився і суд першої інстанції. Судовий збір ОСОБА_3 при подачі апеляційної скарги сплачений також виходячи із вартості спірного майна, визначеної у позовній заяві.

Щодо тверджень про те, що справа мала б бути розглянута в заочному режимі, оскільки ОСОБА_3 не приймала участі у розгляді справи, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 1-ї ст. 224 ЦПК України заочний розгляд проводиться за умови, якщо належним чином повідомлений відповідач не з'явився до суду і не подав заяви про розгляд справи у його відсутність і від нього не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 була подана 03.12.2015 року і розглядалась у відкритому судовому засіданні, обставини наведені в цьому позові з'ясовувались за участю сторін і не явка представників відповідачки в чергове судове засідання 31.05.2016 року не викликала необхідності ухвалення заочного рішення.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, щодо неправильного застосування норм матеріального права, які визначають особисту приватну власність та спільну власність подружжя на майно придбане у шлюбі і знайшли своє підтвердження, і за своїми наслідками тягнуть зміну оскаржуваного рішення.

А тому, за наведених обставин та керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31.05.2016 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності на майно, скасувати в частині щодо визнання за ОСОБА_2 особистої приватної власності на земельну ділянку.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_3 про визнання за ним особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га., кадастровий номер НОМЕР_1:, розташовану за адресою по АДРЕСА_2, Вінницької області.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: