Рішення № 61544857, 26.09.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Григоренко М.П.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

за участі: відповідача і представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 27 липня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Острозького районного суду від 27 липня 2016 року позов задоволено частково:

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) заборгованість за кредитним договором № ROOWGA00000002 від 06.03.2008 року в сумі 471 608, 47 гривень сукупної кредитної заборгованості, яка складається з 15 956, 77 доларів США заборгованості за кредитом, що складає за курсом Національного банку України на 27.07.2016 року 395 488, 54 гривень; 2 395, 28 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, що складає за курсом Національного банку України на 27.07.2016 року 59 367, 01 гривень; 160, 08 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом, що складає за курсом Національного банку України на 27.07.2016 року 3 967, 58 гривень; 4 957 гривень пені; 392, 84 гривень штрафу (фіксована частина) та 7 435, 5 гривень штрафу (процентна складова).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 3 171, 69 гривень судового збору.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач покликався на його незаконність та необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального і матеріального права.

На її обґрунтування зазначав про помилковість висновків суду щодо підстав для дострокового стягнення коштів за кредитним договором. Вважав, що суд безпідставно обмежився поясненнями представника позивача, а також надані ним документи, залишивши поза увагою пояснення позичальника, подані ним письмові докази та висновок судово-економічної експертизи. Твердження банку про наявність мотивів для дострокового стягнення з позичальника отриманих в кредит грошових коштів суперечить фактичним обставинам справи, умовам кредитного договору та вимогам ч.1 ст. 60 ЦПК України.

Закон передбачає, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини заборгованості кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів. Відповідно до умов кредитного договору строк його дії складає до 6 березня 2023 року. Тому вважав, що підстав для дострокового повернення частини позики, що залишилася немає, оскільки ним не допущено виникнення заборгованості зі сплати коштів за кредитним договором, а навпаки існує переплата.

Висновком судово-економічної експертизи та наданими квитанціями стверджено, що станом на 15 червня 2015 року він зобовязаний погасити щомісячних платежів на загальну суму 50 071, 87 доларів США. Між тим, зараховано банком на виконання умов кредитного договору коштів на загальну суму 51272, 33 доларів США, тобто переплата по погашених платежах становить 1200,36 дол. США. На його думку, кошти мають повертатися в строки, як це передбачено умовами кредитного договору, тобто до 6 березня 2023 року.

Окрім того, судом безпідставно стягнуто заборгованість за відсотками, комісією за користування кредитом, штраф та пеню. Так, відповідно до висновку експертизи щодо встановлення правильності розрахунку заборгованості за кредитним договором, розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, заборгованість за відсотками (у т.ч. простроченими), з комісії (винагороди у т.ч. простроченої), за штрафом, пенею документально не підтверджений.

З цих міркувань просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Позивачем чи іншими особами рішення суду не оскаржувалося.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушував набуті зобов'язання за кредитним договором, чим допустив виникнення заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафів. В звязку з цим захищено субєктивні цивільні права ПАТ КБ "Приватбанк", стягнувши з ОСОБА_1 зазначену заборгованість.

Проте з висновками про одночасне стягнення пені та штрафів не можна погодитися.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не оспорюються, що 6 березня 2008 року між ними укладено кредитний договір №ROOWGA0000002, за умовами якого ПАТ КБ "Приватбанк" надав кредитні кошти під 12% щомісяця за користування ними (а у випадку недодержання зобов'язань відсоткова ставка збільшується у подвійному розмірі щомісяця), а позичальник одержав 40 000 доларів США кредиту, зобовязавшись повернути кошти періодичними платежами відповідно до графіка погашення кредиту у термін до 6 березня 2023 року та сплатити відсотки за користування коштами (а.с. 9-11,зв.; 12-13, зв.).

Вважаючи, що відповідач не виконує своїх зобов'язань за кредитним договором, допускаючи їх прострочення, банк у лютому 2015 року звернувся з позовом в суд до ОСОБА_1 про стягнення 20 112, 20 доларів США сукупної кредитної заборгованості, з яких: 15 956, 77 доларів США заборгованість за кредитом; 2 395, 28 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 160, 08 доларів США заборгованість за комісією за користування кредитом; 627, 25 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 15, 85 доларів США штраф (фіксована частина) і 956, 97 доларів США штраф (процентна складова).

В подальшому в ході судового засідання ПАТ КБ "Приватбанк" неодноразово змінював позовні вимоги, остаточно вимагаючи стягнути на його користь розмір заборгованості, позов про що було задоволено судом.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Повно і правильно зясувавши обставини справи та встановивши, що при застосуванні до спірних правовідносин підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги банку, стягнувши з відповідача на його користь заборгованість за кредитом, за процентами за користування кредитом, за комісією за користування кредитом та штрафом (процентна складова).

Щодо одночасного стягнення пені, штрафу (фіксована частина) і штрафу (процентна складова), то колегія суддів зважає на таке.

З постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року, яка висловлена у справі №6-2003цс15, вбачається, що цивільно-правова відповідальність це покладання на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обовязку нової, або у приєднанні до невиконаного обовязку нової додаткової. Покладання на боржника нових додаткових обов'язків як міри цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення термін виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Абзац другий ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України вказує про врахування судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права висновку щодо застосування таких норм права, який викладений у постанов Верховного Суду України.

За таких обставин виключенню підлягають 4 957, 84 гривні пені + 392, 84 гривні штрафу (фіксована частина), що разом складають 5 350, 68 гривень, як менші за розміром суми. Між тим, до стягнення слід залишити 7 435, 50 гривень штрафу (процентна складова) як більша за розміром сума неустойки.

Тому залишенню без змін підлягає рішення про стягнення з відповідача на користь банку 466 257, 79 гривень сукупної заборгованості (471 608, 47 гривень заборгованості 5 350, 68 гривень пені і штрафу (фіксована частина)) та 3 171, 69 гривень судового збору.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування висновку експерта у судово-економічній експертизі №7598 від 30.05.2016 року, то даний доказ судом було обґрунтовано спростовано.

Так, експертом у своєму висновку зазначено, що розрахунок заборгованості, який наведено позивачем, не відповідає умовам кредитного договору №ROOWGA0000002 від 06.03.2008 року (пункт 1). Дослідженням наданих документів станом на 15.06.2015 року залишок по основному боргу в межах поданих документів можна підтвердити у сумі 15 245, 45 доларів США. Підтвердити заборгованість за відсотками (у т.ч. простроченими), з комісії (винагороди) у т.ч. простроченої), за штрафом, пенею можливості в експерта не було (пункт 2).

Оскільки належними та допустимими доказами підтвердити інший розмір заборгованості, що відмінний від зазначеного позивачем, відповідач не зміг, тому вимоги позивача є обґрунтованими з таких підстав.

Правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобовязань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобовязань.

Згідно з абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Не можна погодитися і з посиланнями автора скарги про те, що строк виконання договірного зобов'язання не закінчився, оскільки договір діє до 6 березня 2023 року, а тому право вимоги у позивача ще не настало, на увагу не заслуговують.

Так, п. 2.3.3. кредитного договору №ROOWGA0000002 від 06.03.2008 року передбачено, а сторонами визнається той факт, що зобовязання позичальника носять періодичний (щомісячний) характер, тобто кредит повинен бути повернутий частинами. ОСОБА_1 ж допустив неодноразове прострочення виконання кредитних зобов'язань.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Доводи ОСОБА_1 про необхідність предявлення вимоги позивачем про розірвання кредитного договору є необґрунтованими, виходячи з такого.

З розяснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. першому п. 9 своєї постанови від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у т.ч. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки\застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави\іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Не заслуговують на увагу і твердження відповідача про порушення судом норм процесуального права.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Будь-яких доказів про такі процесуально-правові порушення ОСОБА_1 не надав, а апеляційним судом їх не було здобуто.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

За наведеного доводи відповідача про необхідність та вимушеність судового захисту його прав, порушуючи права банку, є обґрунтованими.

Решта доводів апеляційної скарги спростовуються правильністю висновків суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України незастосування судом першої інстанції норм матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, є спонуканням для зміни оскаржуваного рішення.

На підставі ст. 61 Конституції України, ст. 549 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15, керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 309, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Острозького районного суду від 27 липня 2016 року змінити, виключивши вказівку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 5 350 (пять тисяч триста пятдесят) гривень 68 копійок пені та штрафу (фіксована частина).

В решті рішення суду першої інстанції (про стягнення 466 257, 79 гривень сукупної заборгованості та 3 171, 69 гривень судового збору) залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: