Ухвала суду № 61544144, 21.09.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 21.09.2016 Справа № 554/7793/16-ц

Провадження № 6/554/618/2016

У Х В А Л А

Іменем України

21 вересня 2016 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі:

головуючого судді Кулешової Л.В.,

при секретарі судового засідання Ткаченко А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтаві подання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2016 року до суду надійшло вищевказане подання, в обґрунтування якого зазначено, що на виконанні у Шевченківського ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавче провадження ВП №35690460 з примусового виконання виконавчого листа №2/1616/1178/2012 від 05.11.2012, виданого Ленінським районним судом м.Полтави про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення повноліття.

13.12.2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено сторонам. 23.01.2013 року боржнику направлено виклик на 30.01.2013 року; 07.03.2013 року направлено попередження боржнику щодо сплати заборгованості до 01.04.2013 року; 12.12.2013 року та 13.12.2013 року здійснено виходи за адресою: АДРЕСА_1, в ході яких боржник за вказаною адресою був відсутній.

Згідно запитів державного виконавця за боржником відсутні транспортні засоби, нерухоме майно, останній не є власником цінних паперів тощо.

15.07.2014 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2, боржник за вказаною адресою відсутній, на виклики не зявляється. В подальшому були здійснені повторні виходи за вказаною адресою, направлені подання до органу внутрішніх справ про примусовий привід боржника, та звернення з поданням до суду, які не були задоволені.

31.03.2014 року на все рухоме і нерухоме майно боржника постановою державного виконавця накладено арешт.

Заборгованість боржника ОСОБА_2 за виконавчим документом станом на 01.09.2016 року становить 39751,25 грн., яка боржником не погашається.

Державний виконавець у поданні зазначає, що рішення суду не виконано та боржник ухиляється від виконання зобовязань, покладених на нього цим рішенням, а державним виконавцем вжито передбачених законодавством заходів примусового виконання рішення.

Тому, на підставі викладеного, державний виконавець за погодженням з в.о. начальника Шевченківського ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області просить суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_2 до виконання своїх зобовязань, покладених на нього рішенням суду.

У судове засідання державний виконавець не зявився. Причини неявки суду невідомі.

Відповідно до положень ч.2 ст.377-1 ЦПК України судом прийнято рішення негайно розглянути подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за даної явки учасників судового провадження.

Суд, вивчивши суть подання, дослідивши додані до нього матеріали, повно та всебічно зясувавши обставини справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 «Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї» кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України».

Положеннями статті 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (пункт 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань (пункт 5); якщо до нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (пункт 8).

За змістом пункту 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Статтею 90 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.377-1 ЦПК Українипитання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у пункті 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, що має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежного.

Аналогічне положення закріплене і в розясненнях Верховного Суду України, викладених у листі від 01.02.2013, а саме: ухилення від виконання зобовязань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обовязку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обовязок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього обєктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Відповідно до положення частини 2 статті 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання».

Ухиленням боржника від виконання своїх зобов'язань не можна вважати лишенаявність статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашення боргу в добровільному порядку.

Також відповідно до інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, встановлений порядок звернення державного виконавця з поданням до суду щодо обмеження у праві виїзду за межі України та заборони вїзду в Україну у разі невиконання боржником своїх зобовязань. Вказаний нормативно-правововий акт передбачає, що подання державного виконавця повинно містити, зокрема підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобовязань.

Як вбачається з подання, на виконанні у Шевченківського ВДВС міста Полтава ГТУЮ у Полтавській області перебуває виконавче провадження ВП №35690460 з примусового виконання виконавчого листа №2/1616/1178/2012 від 22.10.2012, виданого Ленінським районним судом м.Полтави про стягнення з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер невідомий, непрацюючого, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку на утримання малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, починаючи з 26 червня 2012 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.8).

13.12.2012 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №35690460, про що винесено постанову (а.с.9).

Згідно копії довідки-розрахунку станом на 01.09.2016 року заборгованість згідно виконавчого листа №2/1616/1178/2012, виданого 05.11.2012 року Ленінським районним судом м.Полтави становить 39751,25 грн.

Згідно актів державного виконавця від 12.12.2013 року та 13.12.2013 року здійснено виходи за адресою: АДРЕСА_1, боржник ОСОБА_2 за вказаною адресою був відсутній, двері ніхто не відчинив (а.с.10, 11).

15.07.2014 року державним виконавцем направлені запити до ДКЦПФР, Центру ДАІ 5301, Державної інспекції сільського господарства в Полтавській області щодо наявності за боржником ОСОБА_2 майна та цінних паперів (а.с.12), на що 27.08.2014 року з управління ДАІ Центру 5301 надійшла відповідь про відсутність зареєстрованих за боржником транспортних засобів (а.с.13).

15.04.2014 року державним виконавцем складено вимогу-попередження ОСОБА_2 із зобовязанням останнього явкою до ВДВС з приводу погашення заборгованості по аліментам (а.с.14).

15.07.2014 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2, однак боржника виявити вдома не вдалось, доступ до квартири не надано, зі слів сусідів боржник знаходився на роботі; та боржнику залишено виклик державного виконавця (а.с.15).

07.09.2016 року державним виконавцем здійснено повторний вихід за адресою: АДРЕСА_2, потрапити до помешкання не вдалось, двері ніхто не відчинив, боржник відсутній (а.с.6).

Інших документів в обгрунтування доводів подання державним виконавцем до суду не надано.

Суд враховує ті обставини, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження здійснено виклик боржника для вирішення питання щодо сплати аліментів, але ж у матеріалах подання жодним чином не підтверджений факт отримання боржником такого виклику державного виконавця або того, що він ухилявся від отримання кореспонденції про його виклик до виконавчої служби, не зявлявся на виклик державного виконавця без поважних причин.

Згідно п.12.1.3. наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» до подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження та копії інших документів (за потреби).

Однак державним виконавцем не надано до суду доказів направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження сторонам виконавчого провадження.

Так само у поданні відсутні відомості про обізнаність боржника ОСОБА_2 про відкрите виконавче провадження та щодо строків його добровільного виконання.

Пунктом 12.1.1. вищезазначеної Інструкції встановлено вимоги до подання, серед яких, обовязкова наявність доказів, що підтверджують факт ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.

Таким чином, підставою для ухвалення судом рішення про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон є доведеність факту ухилення від виконання рішення суду.

Але, як вбачається зі змісту подання, державним виконавцем не наведено жодних обґрунтувань ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання його зобовязань за рішенням суду.

Державний виконавець у поданні вказує, що ним були здійснені виходи за адресами проживання боржника, направлені подання до органів внутрішніх справ, які не були виконані, подання до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України, у задоволенні яких було відмовлено, направлені запити щодо наявності у боржника певного майна, проте зазначені дії ще не є достатніми та не становлять собою підстави для відповідних обмежень щодо боржника без надання державним виконавцем достатньої сукупності доказів здійснених ним заходів і дій у виконавчому провадженні.

Однак доказів належного примусового виконання судового рішення державним виконавцем у встановленому законом порядку до суду не надано.

Так, відповідно дост. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Законута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Натомість, державний виконавець не надав об'єктивних даних про те, що він вчинив дії щодо стягнення заборгованості по аліментах, які передбаченіЗаконом України «Про виконавче провадження», використав надані йому законом повноваження для виконання судового рішення.

Не надано відповідних доказів щодо вчинення виконавчих дій, передбачених ч.2ст.74 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено порядок стягнення аліментів за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці.

Матеріали подання не містять жодного процесуального документу, який би свідчив про вжиття державним виконавцем заходів до встановлення місця реєстрації боржника, дійсної адреси перебування та знаходження боржника, а за його відсутності - заходів до розшуку боржника.

У самому ж поданні державний виконавець вказує, що стягував повідомив нову адресу проживання боржника та сам державний виконавець отримав відповідь з АДБ, згідно якої боржник ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, за якою і були здійснені виходи державного виконавця та складені відповідні акти (а.с.6, 15). Однак акт від 07.09.2016 року складений за відсутності понятих (а.с.6).

Також державний виконавець у поданні вказує, що 13.08.2014 року боржник ОСОБА_2 самостійно з'явився до відділу та від нього отримано письмові пояснення щодо несплати аліментів, згідно яких ОСОБА_2 офіційно не працює, з розміром заборгованості ознайомлений, зобовязався сплатити борг до кінця року (а.с.2).

Крім цього, до відділу 07.10.2014 року надійшла заява боржника про те, що він проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 (Чорнобаївський район, Ірліївська с/р) а.с. 3).

31.08.2016 року телефонним дзвінком до боржника встановлено, що він і на даний час проживає у Черкаській області у с.Скородистик, ОСОБА_2 повідомив, що аліменти сплачує та зобовязався надіслати квитанції про сплату аліментів до відділу (а.с.4).

Таким чином, зазначені державним виконавцем відомості не свідчать доведеність факту ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання своїх зобовязань за рішенням суду, оскільки за змістом подання боржник зявлявся до державного виконавця, надавав відповідні пояснення, повідомляв про своє місце проживання, зобовязувався сплатити борг та надати докази цього, відповідає на дзвінки державного виконавця, та не заперечує проти свого обовязку сплати аліментів.

Згідно з положеннями статей10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Однак державним виконавцем, в порушення вимог ст.60 ЦПК України, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, як і не доведено усіх обставин, на які він посилається у своєму поданні, і які б свідчили про навмисне чи інше свідоме невиконання боржником зазначених обов'язків.

Відповідно до вимогст.11 ЗУ «Про виконавче провадження»державний виконавець зобовязаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішення, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сама по собі наявність невиконаного судового рішення ще не є підставою для застосування обмежень щодо права пересування особи.

Крім того, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем надано копії документів матеріалів виконавчого провадження, які не засвідчені належним чином, а саме: не засвідчені власним підписом із зазначенням посади, прізвища та дати, не скріплені печаткою органу державної виконавчої служби, що позбавляє суд можливості пересвідчитися в ідентичності цих документів, в той час, як інформація, що в них міститься, має суттєве значення під час розгляду подання та може істотно вплинути на висновки судді. До того, саме подання не містить дати погодження та не скріплено печаткою органу ДВС.

За таких обставин, суд вважає, що державним виконавцем не доведено доцільності застосування до боржника заходу впливу у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, та в ході розгляду справи не було доведено встановленого факту ухилення від виконання судового рішення з боку боржника, у зв'язку із чим подання не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.377-1 ЦПК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у праві виїзду за межі України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м. Полтави протягом пяти днів з дня її проголошення, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Суддя Л.В. Кулешова