Постанова № 61541603, 23.09.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 року Справа № 924/257/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 посвідчення № 031297, від 12.01.2015р.(Прокурор Хмельницької області)

відповідача 1: представник не з'явився

відповідача 2: ОСОБА_2, довіреність б/н., від 28.04.16р.

третьої особи: ОСОБА_3, посвідчення № 54, від 2015 р.

Прокурор Рівненської області: Грицак Ю.М. посвідчення № 032937, від 10.04.15р..

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.05.16р. у справі № 924/257/16 (суддя Магера В.В.)

за позовом Заступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації м. Хмельницький за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Котюржинецької сільської ради с.Котюржинці Красилівський район

до відповідача 1 Красилівська районна державна адміністрація Хмельницької області м. Красилів

до відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас", с.Лагодинці, Красилівський район

про - визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р.;

- визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р.,

- визнання недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ „Вадас;

- зобовязання ТОВ „Вадасповернути земельну ділянку водного фонду

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації з позовною заявою (а.с.2-6) до Красилівської районної державної адміністрації (відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" (надалі відповідач 2), в якій просить визнати недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р „Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ „Вадас та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ „Вадас; визнати недійсним договір оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ „Вадас та зобовязати ТОВ „Вадас, с. Лагодинці Красилівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 37347448 повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га, що розташована за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району у державну власність.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2016 року (а.с.126-132) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що спірні розпорядження Красилівської районної державної адміністрації є такими, що прийняті в межах повноважень, що підтверджується преюдиційними обставинами, встановленими постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2014р по справі №822/4561/13-а, яка набрала законної сили у встановленому законом порядку, не змінена та не скасована. Крім того, суд зазначив, що підстави для проведення еспертизи технічної документації по відведенню даної земельної ділянки в натурі законодаством не передачені.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстави для визнання договору оренди землі відсутні, так як у даному договорі зазначена нормативно-грошова оцінка.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Хмельницької області звернувся з апеляційною скаргою (а.с.153-160) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2016 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції застосував рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 822/4561/13-а як таке, що має преюдиціальне значення, однак дане рішення має різний суб"єктний склад та відрізняється підставами позову.

Апелянт також вказує, що суд першої інстанції не спростував доводи прокурора про необхідність проведення нормативної грошової оцінки землі при визначенні розміру орендної плати, а також необхідність проведення експертизи технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції усунувся від дослідження обставин справи з приводу неналежності повноважень у районної державної адміністрації на передачу земель для риборозведення.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 924/257/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.(а.с.146).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 08 червня 2016 року на 10 годину 20 хв. (а.с.147-148).

08.06.2016 через електронну пошту суду до Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи на іншу дату (а.с.166-167).

Крім того, через електронну пошту суду до Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв"язку із необхідністю підготовки до справи та надання додаткових доказів (а.с.168-170).

В судове засідання 08.06.2016 з"явилась прокурор, яка не заперечила щодо відкладення розгляду справи та продовження строків її розгляду на п"ятнадцять днів.

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.06.2016 задоволено клопотання відповідача 1 та відповідача 2, строк розгляду апеляційної скарги продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 03 серпня 2016 р. об 10:00 год. (а.с.177-178).

01.07.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду через канцелярію суду надійшло клопотання третьої особи у справі про участь в судовому засданні в режимі відеоконференції (а.с.194-195).

Розпорядженням керівника апарату суду від 20.07.2016 у зв"язку із перебуванням судді Василишина А.Р. та судді Філіпової Т.Л. у відпустці призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду (а.с.201). В подальшому, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.07.2016 визначено склад колегії суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гулова А.Г., суддя Мельник О.В. (а.с.202).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 розгляд справи призначено колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гулова А.Г., суддя Мельник О.В., (а.с.204).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 задоволено клопотання третьої особи у справі, розгляд справи призначено на 3 серпня 2016 року в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Хмельницької області забезпечити проведення судового засідання у справі №924/257/16 в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Хмельницької області (а.с.204).

22.07.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду на виконання ухвали суду від прокуратури Хмельницької області надійшли копії документів, що витребовувались даною ухвалою (а.с.205-225).

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 03.08.2016 у зв"язку із перебуванням у відпустці судді Гулової А.Г., судді Мельника О.В. призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду (а.с.237). В подальшому, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.08.2016 визначено склад колегії суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. (а.с.223).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 розгляд справи призначено колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л . (а.с.238-239).

В судовому засіданні від 03.08.2016 року прокурор Грицак Ю.М. апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі та надала пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.

Представник третьої особи ОСОБА_3, підтримав доводи надані прокурором у повному обсязі.

Водночас 03.08.2016 року представник позивача, відповідача 1 та відповідача 2 не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомленні належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Згідно п. 1 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 розгляд справи відкладено на 18 серпня 2016 р. на 11:00 год. , судове засідання вирішено провести в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Хмельницької області забезпечити проведення судового засідання по справі № 924/257/16 в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Хмельницької області (а.с.242-243).

15.08.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду через канцелярію суду надійшло клопотання позивача - Хмельницької облансої державної адміністрації про розгляд справи без участі повноважного представника. Крім того, позивач зазначив, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі, додаткових пояснень чи клопотань не має (а.с.251).

В судовому засіданні від 18.08.2016 року представник позивача: ОСОБА_1 (прокурор Хмельницької області) апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі.

Представник третьої особи: ОСОБА_3, підтримав доводи надані прокурором у повному обсязі.

Прокурор апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі та надала пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.

Представник відповідача 1 та представник відповідача 2 проти апеляційної скарги заперечили, вважають рішення обгрунтованим, прийнятим з дослідженням всіх обставин справи.

У зв"язку із необхідністю витребування додаткових доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: відомостей про те, чи проводилась та затверджувалась станом на 27.06.2013 нормативна грошова оцінка земель водного фонду на території Котюржинецької сільської ради ділянки, нормативно-правові підстави проведення даної оцінки; обгрунтування правових підстав визначення орендної плати та нормативно грошової оцінки земельних ділянок в договорах оренди земель водного фонду (станом на червень 2013 року), ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу на 23 вересня 2016 року у режимі відеоконференції (а.с. 259-260).

17.08.2016 через електронну пошту суду до Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача 2 із додатковими доказами по справі (а.с.269-286).

19.09.2016 на виконання ухвали суду від 18.08.2016 Старокостянтинівською місцевою прокуратурою надано інформацію Красилівської районної ради № 304/01-16 від 08.09.2016 про те, що на сесіях ради технічна документація з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки водного фонду, розташованої на території Котюржинецької сільської ради, не затверджувалась. Крім того, надано інофрмацію відділу Держгеокадастру у Красилівському районі Хмельницької області № 10-28-99.3-3380/0/15-16 від 14.09.2016 про те, що дані у місцевому фонді землеустрою щодо наявності технічної документації з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки водного фонду за ТОВ "Вадас" відсутні.

У судове засідання 23.09.2016 з"явились представник відповідача 2, представник третьої особи та прокурор.

Представник відповідача 2 проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення обгрунтованим, прийнятим з дослідженням всіх обставин справи.

Прокурор апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі та надала пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.

Представник третьої особи , підтримав доводи надані прокурором у повному обсязі.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, прокурора, відповідача 2, третьої особи, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, Хмельницька обласна державна адміністрація, м. Хмельницький як юридична особа (орган державної влади) значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно Спеціального витягу із ЄДР від 18.03.2016р. №21794949.

Красилівська районна державна адміністрація, м. Красилів як юридична особа перебуває у Єдиному державному реєстрі згідно із Спецвитягом від 18.03.2016р. №21794976.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вадас, с. Лагодинці Красилівський район Хмельницька область значиться в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджено випискою із ЄДР від 29.08.2011р., Спецвитягом із ЄДР від 18.03.2016р. №21794899.

Згідно розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. „Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ „Вадас вирішено: Товариству з обмеженою відповідальністю „Вадас надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 18,6 га. з послідуючою передачею в оренду для рибогосподарських потреб, що розташована на території Котюржинецької сільської ради Красилівського району.

За розпорядженням першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ „Вадас було затверджено ТОВ „Вадас технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) площею 18.6000 га, що розташована за межами с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області та передано ТОВ „Вадас в оренду для рибогосподарських потреб земельну ділянку водного фонду площею 18,6000 га, що розташована за межами с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області.

27.06.2013р. між Красилівською районною державною адміністрацією в особі першого заступника голови райдержадміністрації (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Вадас в особі директора ОСОБА_4 (орендар) було укладено Договір оренди земель водного фонду, згідно п.1 якого орендодавець на підставі розпорядження №246/2013-р від 27.06.2013р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, на якій розташований ставок для рибогосподарських потреб, прибережні захисні смуги та гідротехнічні споруди, що знаходиться за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району.

Згідно п.п.2.1 договору передбачено, що в оренду передано земельну ділянку загальною площею 18,6000 га, у т.ч.: під водним дзеркалом 15,3979 га (при нормальному підпірному рівні), прибережними, захисними смугами та під болотом 3,20121 га. Кадастровий номер - 6822784400:03:004:0114. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 357 866,79 гривень.

Відповідно до п.п.2.4 договору передбачено, що на земельній ділянці знаходяться обєкти нерухомого майна земляна гребля: довжина 170 м., ширина по верху 11 м., а також інші обєкти інфраструктури: гідротехнічна споруда шлюзний міст, проходить ґрунтова господарська дорога місцевого значення шириною 4,2 м.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору передбачено, що договір укладено терміном на 49 років і дійсний з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Вказаним договором передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для користування водоймою, гідротехнічними спорудами та прибережними захисним смугами, риборозведення. Цільове призначення земельної ділянки землі водного фонду (п.п. 58.1, 5.2 договору).

Додатком №2 до договору оренди від 27.06.2013р. (акт передачі прийому земельної ділянки від 27.06.2013р.) сторони підтвердили, що орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 18,6000 га, про що сторони поставили підписи.

Вказаний договір був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.09.2013р., що підтверджено Інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №2546171.

В матеріалах справи наявна постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2014р. по справі №822/4561/13-а за позовом ФОП ОСОБА_5 до Красилівської райдержадміністрації, відділу Держземагенства у Красилівському районі за участю третьої особи ТОВ „Вадас про визнання незаконними та скасування розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації від 06.06.2013р. №216/2013-р „Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ „Вадас та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ „Вадас.

У зазначеній постанові від 17.01.2014р. суд у задоволенні позову відмовив із посиланням на те, що оскаржувані розпорядження були прийняті Красилівською райдержадміністрацією із дотриманням вимог чинного земельного законодавства України в межах наданих їй повноважень, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, відтак у позові було відмовлено.

В ході вирішення адміністративної справи №822/4561/13-а судом взято до уваги, що земельна ділянка водного фонду площею 18,6 га, що розташована на території Котюржинецької сільської ради Красилівського району була сформовано ще в 2003 році при передачі її за розпорядженням Красилівської РДА в оренду. Тобто, вказана земельна ділянка не є новою земельною ділянкою, при формуванні якої необхідно складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в натурі. Межі даної земельної ділянки вже були визначені в натурі, тому, приймаючи розпорядження від 06.06.2013 року № 216/2013-р Красилівська РДА діяла виключно в межах чинного законодавства.

Зі змісту інформаційної довідки Держгеокадастру у Красилівському районі від 15.10.2015р. №99-28-99.6-176/0/15-15 вбачається, що експертиза технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ „Вадас, не була розроблена, оскільки згідно ст.9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації така експертиза не є обовязковою.

Вважаючи, що Красилівська райдержадміністрація діяла всупереч вимог чинного законодавства, заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури, діючи в інтересах держави, звернувся із позовом, згідно якого просить суд:

1) визнати недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. „Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ „Вадас та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ „Вадас;

2) визнати недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ „Вадас;

3) зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю „Вадас, с. Лагодинці Красилівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 37347448 повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га, що розташована за межами Катюржинецької сільської ради Красилівського району у державну власність.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. „Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ „Вадас та розпорядження першого заступника голови Красилівської районної державної адміністрації №246/2013-р від 27.06.2013р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ „Вадас», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.116 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірних розпоряджень) передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Із позовних матеріалів слідує, що заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури (далі прокурор), обґрунтовуючи недійсність розпоряджень Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. та №246/2013-р від 27.06.2013р., посилається на порушення вимог ст. 17, 122, 124 ЗК України органом владних повноважень під час прийняття спірних розпоряджень.

При цьому прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на постанову Верховної Ради України від 14.01.2000р. №1390 „Про Концепцію розвитку водного господарства України, згідно якої водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків, а також на ст.1 Закону України „Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів, згідно якої рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості. При цьому зазначається, що поняття „водне господарство та „Рибне господарство не є тотожними в розумінні Закону України „Про аквакультуру.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України „Про аквакультуру набув чинності 01.07.2013р., тобто після прийняття розпоряджень Красилівської районної державної адміністрації №216/2013-р від 06.06.2013р. та №246/2013-р від 27.06.2013р., а також після підписання договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р. Відтак, дія Закону України „Про аквакультуру на правовідносини, що виникли до вступу останнього в силу, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Крім того, колегією суддів не приймається до уваги посилання прокурора на оціночний характер понять „водне господарство та „рибне господарство, які, на його думку, не є тотожними, так як чинним законодавством України не регламентоване поняття „ведення водного господарства. Питання повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок із земель водного фонду для ведення рибництва земельним законодавством окремо не визначено.

Зокрема, Постановою Верховної Ради України „Про Концепцію розвитку водного господарства України від 14.01.2000р. №1390-ХІV (далі Концепція), на яку посилається прокурор, визначено лише поняття водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Концепцією визначено, що право водокористування - це також суб'єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб.

Статтею 1 Водного кодексу України (далі - ВК) визначає водокористування як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Колегією суддів береться до уваги та обставина, що державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області 08.045.2013р. відповідачу видано дозвіл №003429 С на спеціальне водокористування, метою водокористування є: для рибогосподарських потреб (а.с.206-208).

Крім того, спірними розпорядженнями затверджено технічну документацію із землеустрою земель саме водного фонду.

Колегією суддів також встановлено, що відділом Держземагенства у Красилівському районі, який є контролюючим органом, листом № 04-07-03/087 від 29.05.2013 надано пропозиції щодо прийняття розпорядження «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості на земельні ділянки водного фонду ТОВ «Вадас» (а.с.209-210), а листом №04-07-03/1290 від 26.06.2013 надано пропозиції щодо прийняття розпорядження «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) з послідуючою передачею в оренду ТОВ «Вадас» (а.с.213-214).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що Красилівська районна державна адміністрація, приймаючи спірні розпорядження, діяла в межах повноважень та у спосіб визначений Земельним Кодексом України. Правові підстави для визнання вказаних розпоряджень недійсними, з підстав відсутності у Красилівської райдержадміністрації повноважень, відсутні.

Щодо відсутності проведення обов'язкової експертизи технічної документації з землеустрою, як підстави для визнання недійсними спірних розпоряджень Красилівської райдержадміністрації, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нових земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою.

Згідно ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно ч.2 ст.55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ч.1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч.ч.3, 4, 7, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Колегія суддів бере до уваги те, що розпорядженням Красилівської РДА від 27.06.2013 року № 246/2013-р ТОВ «Вадас» затверджено технічну документацію з землеустрою сформованої земельної ділянки за кадастровим номером 6822784400:03:004:0114, як об'єкта цивільних прав. Зокрема, земельна ділянка водного фонду площею 18,6 га, що розташована на території Котюржинецької сільської ради Красилівського району, була сформовано ще в 2003 році при передачі її розпорядженням Красилівської РДА в оренду. Тобто, вказана земельна ділянка не є новою земельною ділянкою, при формуванні якої необхідно складання проекту землеустрою щодо ведення земельних ділянок в натурі.

Вищевказана обставина стверджується постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2014р по справі №822/4561/13-а, яка набрала законної сили у встановленому законом порядку, не змінена та не скасована.

Зазначені обставини не потребують повторного доказування згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, оскільки ці обставини встановлені щодо відповідача - Красилівської райдержадміністрації, яка є також відповідачем по даній справі №924/257/16, відповідно є преюдиціальними обставинами.

Статтею 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації визначено вичерпний перелік документації з землеустрою, які підлягають обов'язковій державній експертизі. Відтак, проведення обов'язкової експертизи технічної документації із землеустрою не передбачено статтею 9 вказаного Закону, оскільки в обов'язковому переліку такий вид документів відсутній, що підтверджується довідкою Держгеокадастру у Красилівському районі від 15.10.2015р. №99-28-99.6-176/0/15-15.

Дані фактичні обставини та вищевказані норми законодавства спростовують доводи прокурора стосовно необхідності проведення державної експертизи технічної документації, яка затверджена спірними розпорядженнями, а тому колегія суддів не бере їх до уваги.

У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З врахуванням зазначеного вище, судом не встановлено наявність в даному випадку порушеного права держави у зв'язку з прийняттям спірного розпорядження.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ „Вадас, то колегією суддів враховується, що згідно ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується, тому обовязок доведення наявності обставин, з якими закон повязує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Зокрема, підставою для визнання договору оренди недійсним прокурор вказує те, що у спірному договорі орендну плату було визначено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду.

Однак таке твердження не грунтується на нормах діючого на момент укладення договору оренди землі законодавства України.

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі".

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваного договору) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку і визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (ст.23 Закону України "Про плату за землю").

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

При цьому, підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду (ст.15 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.23 Закону України "Про оцінку земель").

З вищевикладеного вбачається, що ні одна норма законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не дає платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі, а підставою для її проведення законодавець визначає:

- рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- договір між зацікавленими особами.

Тобто, в даному випадку єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади.

Однак, Красилівською районною державною адміністрацією рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, не приймалося, що підтверджується поясненнями відділу Держгеокадастру у Красилівському районі. Зокрема, зазначено, що станом на 27.06.2013 нормативно-грошова оцінка земель водного фонду на території Котюржинецької сільської ради не проводилась та не затверджувалдась у зв"язку із відсутністю методики проведення нормативної грошової оцінки земель водного фонду та відсутністю довідки про екологічний стан водойми, відтак застосовано під час укладення договору оренди норми постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Деякі питання оренди земель", а саме додаток 1 "розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена".

З цих підстав колегія суддів не приймає доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, про те, що відповідач мав можливість провести нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, однак належних заходів щодо її проведення не вжив.

Колегія суддів не погоджується із твердженнями позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди з причин відсутності у даному договорі істотної умови договору нормативно-грошової оцінки як основи для нарахування орендної плати.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі» підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним є саме відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, а не невідповідність даної істотної вимоги вимогам законодавства.

Разом з тим, як вбачається із п.2.4 Договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., нормативно-грошова оцінка земельної ділянки зазначена, і становила 357 866,79 грн. Відтак, будь-яких доказів про заниження розміру нормативно-правової оцінки земельної ділянки і, відповідно, розміру орендної плати, суду не було подано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 4.6 договору зазначено, що розмір орендної плати переглядається у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, змін коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Разом з тим, Красилівська райдержадміністрація чи Хмельницька обласна державна адміністрація не звертались з листами чи пропозиціями про зміну умов договору в частині орендної плати.

У цьому випадку колегія суддів зазначає, що відсутність належно проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки може слугувати підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а підставою для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Так, відповідно до п. 2. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Колегією суддів також береться до уваги та обставина, що відповідач 2 почав вчиняти дії, направлені на усунення невідповідності у договорі, а саме уклав договір №252 від 31.05.2016 із приватним підприємством «Проекція» про проведення робіт з встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду (а.с.266-277).

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції (надалі Конвенція).

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р., "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія ОСОБА_4А." та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., "ОСОБА_5 Девелопмент Лтд." та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 р. визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до означеної вище Конвенції та національного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що самі по собі допущені органом публічної влади порушення при вирішенні питання про передачу комунального майна у користування особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Тому, вказані порушення вимог законодавства (відсутність у рорзпорядженні нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відсутність прийнятого рішення щодо її встановлення) вчинено насамперед зі сторони державних органів, а саме, Красилівської райдержадміністрації.

Тобто, укладення спірного договору оренди без зазначення нормативно-грошової оцінки було здійснено за прямою вказівкою державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Слід зазначити, що місцева влада отримала узгоджену з орендарем орендну плату, яка в свою чергу була визначена без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, і не стояло питання про те, що дії органу були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси самої держави, або, що визначення орендної плати було здійснено всупереч вимогам закону. Оскільки сама місцева влада (орендодавець) при укладенні договору оренди вважала, що вона правильно визначила в договорі розмір орендної плати, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, та підписуючи його не міг піддаватися сумніву щодо визначення розміру орендної плати не у відповідності з нормами діючого на той час законодавства.

Відповідач 2, укладаючи договір оренди земель водного фонду, не лише мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але і можливість користування об'єктом оренди протягом всього терміну дії договору оренди, про що свідчить п.3.1 договору. Укладення договору оренди землі було важливим елементом його підприємницької діяльності, так як землі водного фонду надавалися для рибогосподарських потреб.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що порушення вимог щодо встановлення в спірних розпорядженнях та договорі без належного визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки відбулося з вини органу виконавчої влади, суд зазначає, що визнання недійсним договору оренди землі від 27.06.2013 року, згідно якого орендар отримав в оренду земельну ділянку із земель водного фонду для ведення лісового господарства, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що Красилівська райдержадміністрація не дотрималася вимог закону щодо визначення орендної плати, є неприпустимим.

Вказаної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у своїй постанові від 23.03.2016р. у справі №918/31033/15.

Відтак, проаналізувавши вищевказані норми законодасвта, матеріали справи, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., укладеного між Красилівської районною державною адміністрацією та ТОВ „Вадас.

Щодо позовних вимог прокурора про зобовязання ТОВ „Вадас повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га у державну власність, то суд вважає такі вимоги безпідставними та такими, що не підтверджені будь-яким доказами.

Колегією суддів враховується, що земельна ділянка водного фонду за кадастровим №6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га із власності держави не вибула, а на даний час знаходиться в оренді у ТОВ „Вадас на підставі чинного договору оренди від 27.06.2013р., укладеного на 49 років. Правові підстави для позбавлення орендаря права користування земельною ділянкою та повернення останньої з оренди, у суду відсутні.

Тому, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовної вимоги про зобовязання ТОВ „Вадас повернути земельну ділянку водного фонду кадастровим номером 6822784400:03:004:0114 площею 18,6000 га, що розташована за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району, у державну власність.

Колегією суддів також приймається до уваги, що згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ст.ст.1,2 ГПК України особа вправі звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Така ж правова позиція Верховного Суду України у постанові від 25.12.2013р. по справі №6-94 цс 13.

Із врахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому підлягає захисту саме порушене право.

Натомість, прокурор в інтересах позивача (Хмельницької обласної державної адміністрації), звертаючись із позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013р., не надав належних доказів щодо порушення прав саме цього позивача, в інтересах якого подано позов до суду.

При цьому, органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди, тощо) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Відповідно, зазначені органи звертаються до суду (або прокурор в їх інтересах), реалізуючи права власника землі.

В ході розгляду справи Хмельницька обласна державна адміністрація правом участі повноваженого представника у судових засіданнях не скористалась, порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів не підтвердила, лише у письмовому клопотанні від 21.04.20216р. повідомила суд про те, що позовну заяву заступника прокурора підтримує, додаткових пояснень чи клопотань не має.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На суд статтею 43 ГПК України покладається обов'язок досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. Без виконання судом своїх обов'язків, передбачених ст.43 ГПК України, надання сторонами доказів в порядку ст.33 ГПК України позбавлене правового сенсу.

Разом з тим, апелянт не довів належними доказами підстав своїх доводів, на які посилається у апеляційній скарзі, тому колегія суддів приходит до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказана позиція викладена також Верховним Судом України у постанові від 20.05.2014р. №64/366-10.

Враховуючи все вищеописане, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції повно та об»єктивно досліджено усі обставини справи, рішення винесено із дотриманням процесуальних та матеріальних норм.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області від 23.05.16р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2016 року у справі №924/257/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/257/16 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.