Постанова № 61541456, 13.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/4954/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Андрієвська О.В. (за довіреністю №497 від 01.07.2016 року)

від відповідача: Мотрончук Д.П. ( за довіреністю №110/001-223 від 04.04.2016)

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року

у справі № 910/4954/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

про стягнення 1 584 295,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 1 584 295,20 грн. за надані послуги з водопостачання та водовідведення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016р по справі № 910/4954/16 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 951 357 грн. - боргу, 100 697 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 12 300 грн. 42 коп. - 3% річних, в іншій частині вимог в позові відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено та не врегульовано таких правовідносин сторін. Тому, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. у загальній сумі 951 357,23 грн., тобто за вирахуванням заборгованості в сумі 326 492,59 грн., яка нарахована позивачем за спірний період за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів.

Не погоджуючись з рішенням суду, публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року скасувати в частині відмови в стягненні 326 492,82 грн. основного боргу, 30524,13 грн. інфляційних втрат, 3 549,69 грн. 3% річних, 31 859,09 грн. пені та 127 784,98 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в зазначені частині задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані позивачем акти про зняття показань водолічильників, що погоджені й підписані відповідачем та є первинними документами й підтверджують факт надання послуг за договором.

В подальшому розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 13.09.2016 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.02.2002р. між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (правонаступником якого є позивач), та комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (відповідач) було укладено договір № 00063/2-06 на послуги водопостачання та водовідведення (договір) (т. 1 а.с. 11 )

За умовами вищезазначеного договору, позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води і водовідведення, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати надані послуги згідно з умовами договору та правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в міста та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65 (п. 1 договору). Позивач забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин (п. 2.1 договору), а відповідач, в свою чергу, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством (п. 2.2 договору).

Пунктами 3.1.,3.4.-3.6. договору передбачено, що кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником позивача спільно з представником відповідача. Відповідач розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, відповідач зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення позивачем платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані позивача вважаються прийнятими відповідачем. Позивач щомісячно виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно даного договору; оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Як передбачено п. 7.1 договору, даний договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення виникла за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. у загальному розмірі 4 434 160,25 грн., яка обліковується позивачем за кодами 1-1313, 2-441, 2-1311, 4-612, 6-1350, 7-366, 8-140, 8-1404, 9-1146, 9-1746, 9-1747, 10-1208, 10-1580 (холодна питна вода та стоки) та 2-50441, 4-40612, 4-50612, 6-51350, 7-50366, 8-50140, 9-51146, 10-51208, 2-40441 (питна вода на підігрів та стоки).

Відповідач за надані послуги з водопостачання та водовідведення розрахувався частково в сумі 3 156 310,43 грн.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач в порушення умов договору №00063/2-06 від 08.02.2002 р. не у повному обсязі здійснював розрахунок за послуги, які надавались позивачем за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р., з огляду на що, виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 277 849,82 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань, позивач також просить стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати в сумі 131 221,20 грн., 3% річних - 15 580,11 грн., пеня - 31 859,09 грн. та штраф у сумі 127 784,98 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено та не врегульовано таких правовідносин сторін. Тому, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. у загальній сумі 951 357,23 грн., тобто за вирахуванням заборгованості в сумі 326 492,59 грн., яка нарахована позивачем за спірний період за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ст.ст. 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп № 65 від 01.07.1994 р. (які були чинними на момент укладення договору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі - Правила № 65).

Як передбачено пунктами 1.3, 12.2 Правил № 65, абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах. Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.

Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

З 18.10.2008р. діють Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. (Правила № 190), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання. Отже, Правила № 190 діяли на момент виникнення спірних правовідносин та, відповідно, повинні застосовуватися сторонами.

Пунктом 1.2 Правил № 190 визначено, зокрема, наступні терміни: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р., суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил №190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За умовам пунктів 3.1. та 3.5. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Пунктом 1.4 Правил користування №190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила приймання №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Пунктом 2.1 вищезазначених правил передбачено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги"

Пунктами 1.2, 1.4. та 2.4 Правил приймання №37 визначено, що останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства). Абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації. Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів); Підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, із загальної вартості документально підтверджених наданих позивачем послуг в період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. за вирахуванням плати за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів, неоплаченими відповідачем залишились послуги на суму 951 357,23 грн.

Колегія суддів вважає, доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними, оскільки спірним договором не передбачений обов'язок відповідача оплачувати обсяги холодної (питної) води, яка йде на підігрів, інші договори в матеріалах справи відсутні, тому відсутні підстави для стягнення плати за послуги постачання холодної (питної) води, яка йде на підігрів на суму 326 492,59 грн.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Колегія суддів зазначає, що спірним договором неврегульовані відносини сторін з приводу постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, також в матеріалах справи відсутні докази перебування на балансі відповідача теплових пунктів (котельні), з яких йому здійснюється постачання гарячої води.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з тим, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено та не врегульовано таких правовідносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що відповідна правова позиція та обставини вже були встановлені під час розгляду справи № 5011-23/14423-2012 за позовом ПАТ "АК "Київводоканал" до КП з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору на послуги водопостачання та водовідведення № 00063/2-06 від 08.02.2002р. за період з травня 2011 року по червень 2012 року, та справи № 910/24632/13 за позовом ПАТ "АК "Київводоканал" до КП з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору № 00063/2-06 від 08.02.2002р. за період з 01.04.2013р. по 30.09.2013р.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було встановлено порушення з боку відповідача взятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг, тому правомірно та обґрунтовано стягнуто з відповідача заборгованості за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. у загальній сумі 951 357,23 грн., тобто за вирахуванням заборгованості в сумі 326 492,59 грн., яка нарахована позивачем за спірний період за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 131 221,20 грн., 3% річних - 15 580,11 грн., пеня - 31 859,09 грн. та штраф у сумі 127 784,98 грн., які розраховані станом на 30.06.2014р. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про застосування спеціального строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені в сумі 31 859,09 грн. та штраф у сумі 127 784,98 грн. (т.1 а.с.225)

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 п.2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів перевіривши розрахунок нарахування штрафу та пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 31 859,09 грн. та штраф у сумі 127 784,98 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку із пропуском строку позовної давності, оскільки розрахунок здійснений з визначенням останнього дня строку нарахування - 30.06.2014р., тоді як до господарського суду позивач звернувся з позовом тільки 21.03.2016р, тобто з пропуском річного строку, визначеного ч.1 п.2 ст. 258 ЦК України, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як передбачено ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів перевіривши розрахунок здійснений судом першої інстанції з урахуванням часткового задоволення суми боргу, вважає його вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, нарахованих за період з жовтня 2013 року по червень 2014 року, підлягають задоволенню в сумі 100 697,07 грн. та 3% річних за період з 01.10.2013р. по 30.06.2014р. - у сумі 12 300,42 грн., в зв'язку з прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму 951 357,23 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/4954/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/4954/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/4954/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4954/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко