Рішення № 61541121, 20.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2016Справа №910/12794/16За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Міністерство освіти і науки України

про стягнення 68395,65 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Гармашов Б.С. (довіреність № 14 від 08.02.2016)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" (відповідача) 40 608,53 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6574 від 17.09.2013 з яких: 34655,82 грн. - заборгованість з орендної плати, 674,78 грн. - інфляційні втрати, 4 238,26 грн. - пеня, 1039,67 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6574 від 18.09.2013 в частині сплати орендної плати та плати за фактичне користування майном після закінчення строку дії договору, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати становить 34 655,82 грн. У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував 674,78 грн. - інфляційних втрат, 4 238,26 грн. - пені та 1 039,67 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 порушено провадження по справі № 910/12794/16 та призначено її до розгляду на 28.07.2016.

28.07.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі на виконання вимог ухвали суду.

В судове засідання 28.07.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача 28.07.2016 не з'явився, витребуваних судом відзиву на позов та документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 залучено Міністерство освіти і науки України до участі у справі № 910/12794/16 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 30.08.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

17.08.2016 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання, в якому останній зазначає, що не отримував позову, а тому, просить суд визнати причини ненадання пояснень поважними.

В судове засідання 30.08.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача 30.08.2016 не з'явився, витребуваних судом відзиву на позов та документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, надав щодо неї пояснення та просив суд прийняти її до розгляду.

Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 66683,92 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6574 від 17.09.2013 з яких: 57057,57 грн. - заборгованість з орендної плати, 900,16 грн. - інфляційні збитки, 8726,19 грн. - пеня, 1711,73 грн. - штраф.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що заява про збільшення позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.

Також представником позивача в судовому засіданні 30.08.2016 заявлено клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/12794/16, розгляд справи відкладено на 20.09.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

20.09.2016 через відділ діловодства від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 20.09.2016 надав документи по справі та пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити в редакції заяви про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання 20.09.2016 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а відтак, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Третя особа була повідомлена про час та місце розгляду справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 20.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.09.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" (далі - орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6574 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 28,09 кв.м., розміщене за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 16, на третьому поверсі адміністративного будинку, що перебуває на балансі Міністерства освіти і науки України (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2013 і становить 332500,00 грн. без ПДВ. (п.1.1 в редакції Договору № 6574/01 від 16.12.2014 про внесення змін).

Відповідно до п. 1.2 Договору, майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1. Договору).

18.09.2016 згідно із актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 16, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - кімната № 314 площею 28,09 кв.м. на третьому поверсі адміністративного будинку, що перебуває на балансі Міністерства освіти і науки України.

Згідно з п. 3.1 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - серпень 2013 - 4952,58 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6 Договору встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установленого Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 3.11 Договору встановлено, що у разі розірвання за згодою сторін договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно із п. 5.3. Договору, орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату.

В пункті 10.10. Договору сторони погодили, що майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 1 рік 11 місяців, що діє з 18.09.2013 до 18.08.2015 включно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач в порушення зобов'язань за договором оренди, у період з липня 2015 року по липень 2016 року не здійснив орендну плату в розмірі 57 057,57 грн.

Також, внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання з орендної плати, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 8726,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 900,16 грн. та штраф на підставі п. 3.8. договору у сумі 1 711,73 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як встановлено судом та підтверджується позивачем, Договором встановлено строк його дії - до 18.08.2015 включно. 12.08.2015 та 15.12.2014 позивач листами № 30-6/8249 та № 30-06/14056 повідомляв відповідача, що договір не буде продовжуватися на новий термін. Тобто, з наведеного вище вбачається, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6574 припинив свою дію 18.08.2015, у зв'язку із закінченням терміну, на який його було укладено.

Пунктом 3.11 Договору встановлено, що у разі розірвання за згодою сторін договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Матеріали справи не місять доказів повернення відповідачем позивачу орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди за актом приймання-передачі.

Отже, враховуючи, п. 3.11. Договору, нарахування позивачем орендної плати та штрафних санкцій за період дії договору оренди (липень 2015 - 18 серпня 2015) та фактичного користування (з 19 серпня 2015 по липень 2016) орендованим приміщенням після закінчення строку дії договору є правомірним.

Як встановлено судом, в порушення умов договору оренди, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендної плати за період дії договору та період фактичного користування належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача за договором оренди за період з липня 2015 по липень 2016 становить 57057,57 грн. Відповідачем доказів сплати боргу у сумі 57 057,57 грн. не надано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6574 від 18.09.2013 за період з липня 2015 року по липень 2016 року у сумі 57057,57 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку із чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 57057,57 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з орендної плати, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8726,19 грн., інфляційні втрати у розмірі 900,16 грн. та штраф на підставі п. 3.8. договору у сумі 1711,73 грн.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені та штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості передбачена сторонами у пунктах 3.7., 3.8. Договору.

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, встановив, що розмір пені за договором оренди №6574 від 18.09.2013 складає 8 709,67 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Суд, перевіривши розрахунки штрафу, здійснені позивачем, встановив, що розрахунки є арифметично вірними, у зв'язку з чим, стягненню підлягає штраф у розмірі 1711,73 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд, перевіривши розрахунки інфляційних втрат, встановив, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлений позивачем.

Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 900,16 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 16, код 38519070) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31111094700011, КЕКД 22080300, призначення платежу - плата за оренду іншого державного майна) заборгованість з орендної плати у розмірі 57057,57 грн., інфляційні втрати у розмірі 900,16 грн., пеню у розмірі 8 709,67 грн. та штраф у розмірі 1711,73 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Укрсвітлолізинг" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 16, код 38519070) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г, код 19030825) 1377,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2016.

Суддя С.О. Турчин