Ухвала суду № 61534186, 22.09.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 682/935/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1557/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Грох Л.М.,

суддів: Костенка А.М., Гринчука Р.С.,

секретар Кошельник В.М.,

за участю представника апелянта,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-РОДОС» про поновлення строку звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу в частині звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-РОДОС» на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2016 року.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

В квітні 2016 року ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом до ТОВ «АКВА-РОДОС», посилався на, що з 09.02.2015 року працював у ТОВ «АКВА-РОДОС» на посаді верстатника деревообробних верстатів V розряду. 08.04.2015 року позивач подав до відділу кадрів повістку про його призов на строкову військову службу і за роз'ясненням спеціаліста написав заяву про звільнення з роботи у зв'язку із призовом на строкову військову службу. 10.04.2015 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.3 ст.36 КЗпП України.

Вказував, що на час його звільнення в Україні тривав особливий період у зв'язку з оголошенням Президентом України мобілізації.

Згідно з ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.119 ч.З КЗпП України за ним як призваним на строкову військову службу зберігалося на особливий період до дня фактичної демобілізації місце роботи та середній заробіток на підприємстві.

Тому позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «АКВА-РОДОС» №566-КЗ від 10.04.2015 року в частині звільнення його з посади верстатника деревообробних верстатів V розряду у зв'язку із призовом на військову службу, поновити на цій посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 49868,94 грн. Також позивач просив поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що після звільнення позивач того ж дня був відправлений до військової частини і досі є військовослужбовцем військової частини 3027 Національної гвардії України. Протягом встановленого законом строку звернення до суду він постійно перебував на території військової частини, виконуючи завдання, пов'язані з військовою службою.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.06.2016 року позов задоволено частково.

Поновлено строк звернення ОСОБА_1 з позовом до суду.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «АКВА-РОДОС» №566-КЗ від 10.04.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади верстатника деревообробних верстатів V розряду ТОВ «АКВА-РОДОС» з 10.04.2015 року у зв'язку із призовом на військову службу.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді верстатника деревообробних верстатів V розряду ТОВ «АКВА-РОДОС» з 10.04.2015 року.

Стягнуто з ТОВ «АКВА-РОДОС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47422,35 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ «АКВА-РОДОС» вважає рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. На думку апелянта, суд першої інстанції помилково застосував норми права, якими регламентується порядок проходження військової служби, проігнорувавши норми трудового права, згідно яких відбувається звільнення працівника. Судом не встановлено, у чому полягає незаконність наказу про звільнення працівника, строк звернення до суду позивачеві поновлено безпідставно. На думку апелянта, норми законів, якими врегульовано питання збереження місця роботи та заробітку за громадянами, які призвані на строкову військову службу, вступили в силу після звільнення ОСОБА_1, лише з червня 2015 року, тому вони не підлягали застосуванню.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, у письмових запереченнях просили відхилити апеляційну скаргу як безпідставну.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, встановлено, що ОСОБА_1 з 09.02.2015 року працював у ТОВ «АКВА-РОДОС» на посаді верстатника деревообробних верстатів V розряду. 08.04.2015 року він подав до відділу кадрів повістку про його призов на строкову військову службу і за роз'ясненням спеціаліста написав заяву про звільнення з роботи у зв'язку із призовом на строкову військову службу.

10.04.2015 року ТОВ «АКВА-РОДОС» видано наказ №566-КЗ про звільнення ОСОБА_1 з посади верстатника деревообробних верстатів V розряду ТОВ «АКВА-РОДОС» з 10.04.2015 року у зв'язку із призовом на військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпП України.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і не оспорюються сторонами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, позивач був призваний на строкову службу під час мобілізації, тобто, у особливий період, передбачений Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та „Про оборону України", тому за ним на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток на підприємстві.

Так, звільнення ОСОБА_1 і його призов на строкову військову службу здійснювалися під час дії Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 року „Про часткову мобілізацію", за яким оголошено часткову мобілізацію протягом 210 діб 2015 року.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналогічне зазначено і у ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

За змістом постанови Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року, справа № 800/582/14, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. У проміжок між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припиняється.

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 19.03.2015 року, чинній на час звільнення позивача, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те що ця норма вступила в дію після звільнення ОСОБА_1, а тому не підлягала застосуванню.

Суд першої інстанції правильно визначив пріоритет вказаної норми права як спеціальної порівняно з нормами Кодексу законів про працю України і застосував її при вирішенні спору.

Крім того, в подальшому законодавцем було внесено аналогічні положення і в Кодексі законів про працю України (ч.3 ст. 39 КЗпП України в редакції від 11.06.2015 року) щодо збереження за громадянами, призваними на строкову військову службу на особливий період, місця роботи і середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, і таким чином усунуто колізію в законодавстві на користь цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 3 ч.1 ст. 36 КЗпП в редакції від 11.06.2015 року підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Звільнення позивача у зв'язку з призовом на строкову військову службу у особливий період суперечить ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а відтак, проведено з порушенням закону.

За ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом першої інстанції визначено за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та у відповідності до положень ст. 235 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого поновлення строку звернення до суду є безпідставними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (ст. 234 КЗпП).

Згідно довідки від 20.05.2016 року № 64 позивач з 16.04.2015 року проходить строкову військову службу у Військовій частині 3027.

Отже, безпосередньо після звільнення протягом встановленого законом строку звернення до суду позивач приступив до проходження військової служби, яка регламентована Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відтак правильним є висновок суду про те, що виконання позивачем свого конституційного обов'язку щодо проходження військової служби в особливий період є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, тому цей строк підлягає поновленню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків суду.

Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-РОДОС» відхилити.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: суддя Апеляційного суду Л.М.Грох

______________

Головуюча у першій інстанції: Роїк В.П. Провадження № 22-ц/792/1557/16

Доповідач: Грох Л.М. Категорія: 54