Рішення № 61531152, 22.09.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3716/16 Головуючий у 1-й інстанції: Щербань Л.С.

Є.У.№ 323/1199/16-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, про припинення права власності на ? частку житлового будинку та виплату її вартості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що сторони по справі являються колишнім подружжям і їм на праві спільної часткової власності в рівних частках належить житловий будинок №65 по вулиці Карла Лібкнехта, у місті Оріхів, Запорізької області. Після розірвання шлюбу відповідач виїхала із спірного будинку, а він залишився проживати в ньому разом з новою дружиною і сином. Протягом пяти років неодноразово пропонував ОСОБА_6 отримати грошову компенсацію за належну їй частку в спільному майні або придбати інше житло, проте остання відмовлялася від усіх його пропозицій. Посилаючись на вимоги ст.365 ЦК України, а також на те, що відповідач не проживає в спірному будинку, не бере участі в його утриманні та втратила до будинку інтерес, позивач просив списати з депозитного рахунку суду на користь ОСОБА_6 в рахунок компенсації за ? частку вказаного будинку кошти у сумі 249 862,50 грн., припинити її право власності на ? частку у спірному майні та визнати за ним право власності на вказану частку житлового будинку.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

Припинено право власності ОСОБА_6 на ? частку будинку № 65, що знаходиться за адресою вулиця Карла Лібкнехта, м. Оріхів, Запорізької області.

Списано з депозитного рахунку територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області на користь ОСОБА_6 в рахунок компенсації за ? частку вказаного будинку кошти у розмірі, що відповідають ринковій вартості ? частки у сумі 249 862, 50 грн.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку будинку № 65, що знаходиться за адресою вулиця Карла Лібкнехта, у місті Оріхів, Запорізької області.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати в сумі 2498,63 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наявності всіх підстав для припинення права на частку у спільному майні, що передбачені ст.365 ЦК України, а саме: будинок є неподільним, спільне користування ним є неможливим, частка відповідача не може бути виділена в натурі і таке припинення не завдасть істотної шкоди співвласниці, яка відмовилася від як від двокімнатної квартири, так і від грошової компенсації у сумі 17000 доларів США.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення місцевого суду не відповідає.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно положень ст.ст.21,24,41 Конституції України, ст.ст.319,358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники мають рівні права.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч.1 ст.356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст.317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не випливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У ст.321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.365 цього Кодексу право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Зі змісту вищевказаної статті випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбаченихпп. 1-3 ч.1 ст.365 ЦК України умов та з урахуванням того, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та обєкта, який є спільним майном.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року №6 - 81 цс 11, від 15 травня 2013 року №6 - 37 цс 13, від 02 липня 2014 року №6 - 68 цс 14, від 30.03.2016 р.№6 -2811 цс15, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для усіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що сторони з 16 березня 1991 року по 13 червня 2006 року перебували у шлюбі, в період якого за спільні кошти збудували спірний будинок. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 квітня 2011 року за ОСОБА_6 в порядку ст.22 КпШС України визнано право власності на його ? частку (а.с.10-12).

В спірному будинку зареєстрований і постійно проживає позивач ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_7, шлюб з якою укладено 25 грудня 2009 року, а також їх малолітній син ОСОБА_3 15.09. ІНФОРМАЦІЯ_4. Витрати з утримання будинку несе позивач (а.с. 65-84).

Відповідач ОСОБА_6 з 23.03.2011 р. зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.168).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, технічного паспорту будинок являється двоповерховим, загальна площа житлового будинку становить 129,9 кв.м, житлова 65, 6 кв.м. Будинок складається із коридору площею 13,1 кв.м., житлової кімнати площею 32,9 кв.м, службової кімнати 7,1 кв.м., кухні площею 12,8 кв.м, коридору площею 12,4 кв.м, житлової кімнати площею 19,7 кв.м, службової кімнати 11,4 кв.м, ванної кімнати площею 7 кв.м, житлової кімнати 13,0 кв.м., кладової площею 0,5 кв.м, балкону, площею 9,7 кв., ганок, 28,8 кв.м. Надвірні будівлі і споруди - літня кухня площею 29,9 кв.м, котельня 5,6 кв.м, погріб під літньою кухнею 17,2 кв.м., сарай 27,6 кв.м., гараж 24,1 кв.м , паркан 24,1 кв.м (а.с.13,134-142).

За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 8 травня 2008 року, проведеної в іншій цивільній справі по спору між тими ж сторонами про поділ спільного майна подружжя, з технічної точки зору розділити житловий будинок з надвірними будівлями в натурі у відповідності до розміру часток кожного із співвласників по ? частці кожному не можливо.

Виходячи з розташування житлового будинку, планування, етажності і розмірів приміщень, його конструктивних елементів, розташування надвірних будівель, розмірів і конфігурації земельної ділянки, часток співвласників можливо запропонувати один варіант порядку користування житловим будинком, а саме:

1-му співвласнику на ? частку виділити квартиру №1: основна частина житлового будинку літ.А приміщення розташовані на першому поверсі житлова кімната 2 площею 32,9 кв.м, службова кімната 3 площею 7,1 кв.м, кухня 4 площею 12, 8 кв.м; із надвірних будівель - котельня Б, літня кухня В, погріб пг;

2-му співвласнику виділяється квартира №2: основна частина житлового будинку літ.А приміщення розташовані на другому поверсі коридор 5 площею 12,4 кв.м, житлова кімната 6 площею 19,7 кв.м, службова кімната 7 площею 11,4 кв.м, ванна 8 площею 7 кв.м, житлова кімната 9 площею 13 кв.м, кладова 10 площею 0,5 кв.м.; із надвірних будівель сарай Г, гараж Д.

В загальному користуванні залишити коридор №1 площею 13,1 кв., ганок літ. Кр, паркан (а.с.а.с.23-27).

Ринкова вартість спірного будинку відповідно до звіту про оцінку від 12.02.2016 р. становить 499 725 грн. (а.с.119-133).

30 березня 2016 року ОСОБА_3 вніс на депозитний рахунок 249862, 50 грн. (а.с.116).

Також судом встановлено, що після розірвання шлюбу між колишнім подружжям склалися неприязні стосунки, які повязанні із поділом спірного будинку. З приводу сварок і конфліктів ОСОБА_6 і ОСОБА_3 неодноразово зверталася до правоохоронних органів (а.с.59-62, 64, 87-88, 91-109).

Пояснення в судовому засідання апеляційної інстанції представника відповідача ОСОБА_6, інші докази по справи свідчать про те, що за нею іншого житла на праві власності не зареєстровано. За довідкою Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №02-16/524 від 18.05.2016 року ОСОБА_6 являється власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1123 га в селі Лука, Києво-Святошинського району. На ділянці забудова відсутня (а.с.180).

Сторонами також визнається, що позивачеві на праві власності належить інше житло двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яку він має намір продати (а.с.160-161).

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави, передбачені ст.365 ЦК України для припинення права власності відповідачів у спільному майні.

При цьому, суд дійшов висновку про те, що будинок є неподільним, спільне користування ним є неможливим, частка відповідача не може бути виділена в натурі і таке припинення не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки вона відмовилася від як від двокімнатної квартири, так і від грошової компенсації у сумі 17000 доларів США.

Разом з тим, суд не врахував висновок судової технічно-будівельної експертизи, проведеної в іншій цивільній справі, за якими запропоновано варіант визначення порядку користування житловим будинком, що унеможливлює застосування ст.365 ЦК України.

Крім того, необхідною умовою для припинення права власності на частку у спільному майні за положеннями ст.365 ЦК України, окрім неподільності речі і внесення позивачем відповідної суми на депозит, є встановлення наявності тих обставин, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам іншого співвласника відповідача по справі та членам його сімї.

Однак, на обґрунтування таких позовних вимог позивачем та його представником у судове засідання доказів щодо належності відповідачу іншого житла, що є характеристикою наявності чи відсутності завдання істотної шкоди її інтересам внаслідок припинення права на частку в спірному майні не надано. Як не надано і будь-яких інших доказів, які можуть свідчити про відсутність порушення інтересів відповідача у випадку задоволення позову.

Посилання позивача на відсутність відповідача у спірному будинку, її тривале не проживання в цьому житлі, не є умовою для припинення права співвласника на частку у спільному майні в порядку, передбаченому ст.365 ЦК України, так як на зміст права власності не впливає вибір співвласником постійного місця проживання (ч.2 ст.317 ЦК України), оскільки він володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України).

Щодо несплати відповідачем комунальних послуг, то це також не є підставою для припинення права на частку у спільному майні, так як порядок його утримання і компенсації понесених витрат одного із співвласників передбачено положеннями ст.360 ЦК України.

Доводи позивача щодо того, що відповідач має у власності земельну ділянку в Київській області, на якій збирається будувати інший будинок, про непотрібність їй даного житла, є припущенням.

На час вирішення спору у суді відповідач іншого житла не має. Її не проживання в спірному будинку викликане неприязними стосунками з колишнім чоловіком, який проживає в будинку зі своєю сімєю.

За такого, встановивши вищевказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково вирішив питання про припинення права на частку у спільному майні, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі ч.1ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову на підставі вищезазначених обставин.

На підставі ст.88 ЦПК України понесені по справі судові витрати ОСОБА_6 зі сплати судового збору у сумі 2740, 47 грн. у суді апеляційної інстанції підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач ОСОБА_3 являється учасником ліквідації аварії на Чорнобильскій АЕС (категорія 2) (а.с. 9) і від сплати судового збору звільнений на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.303,307,309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 червня 2016 року по цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на ? частку житлового будинку та виплату її вартості залишити без задоволення.

Понесені ОСОБА_6 судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 2740, 47 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: