Рішення № 61531140, 22.09.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3452/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федченко І.М.

Є.У.№ 331/5308/14-ц Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

При секретарі: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 жовтня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 08.11.2007 року між ТОВ « Український промисловий банк», правонаступником якого являється ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 736-01/к-07, згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 47 000,00 дол. США з виплатою 12 % річних зі строком повернення до 07.11.2034 року шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі не менше як 145, 06 доларів США. Кредитні зобовязання ОСОБА_3 забезпечені порукою ОСОБА_4, який зобовязався відповідати перед Банком за виконання позичальником зобовязань за кредитом як солідарний боржник, про що того ж дня був укладений договір поруки № 736-01/П-07. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 14.03.2014 року має заборгованість у сумі 508 759, 08 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 377 855,40 грн.; сума заборгованості за відсотками 130 903,68 грн. Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів суму боргу в розмірі 508 759,08 грн., а також судовий збір в розмірі 3654,00 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 508 759,08 грн., а також 3654 грн. компенсації судового збору.

Ухвалою цього ж суду від 05.11.2015 року заява відповідачів про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посилаються на порушення судом першої інстанції норм ст.559 ЦК України , а також на безпідставне стягнення судових витрат у солідарному порядку.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

На підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

За ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що вимоги позивача ґрунтуються на умовах договорів та діючого законодавства, тому підлягають задоволенню.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушеннями норм як матеріального права.

За змістом ст.ст. 1054, 1050 ч. 2 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормами ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором.

За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постановах від 10 вересня 2014 року у справі № 6-28цс14, від 18 липня 2012 року у справі № 6-78цс12, у справі 6-263 цс15 від 23.09.2015 року, 6-1348 цс 15 тощо.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення « предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.11.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 736-01/К-07, за умовами якого Банк надає позичальнику кредитні кошти у сумі 47000 доларів США для придбання нерухомості на строк до 07.11.2034 р. Процентна ставка за користування кредитом 12% річних. Погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами у розмірі , порядку та строки, встановлені договором та графіком платежів, який є невідємною частиною договору (а.с.5-13, 30-33).

3 метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору 08.11.2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 736-01/П-07, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобовязань як солідарний боржник . Пунктом 10 договору поруки сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання зобовязань по кредитному договору боржником чи поручителем. (а.с.14).

Станом на 14.03.2014 року у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору заборгованість становить за кредитом 39875, 41 доларів США, що за курсом НБУ (100 доларів США -947, 59 грн.) становить 377855, 40 грн., за відсотками 13814, 38 доларів США, що за курсом НБУ становить 130903, 68 грн.. (а.с.131-135).

08.02.2013року і 27.09.2013 року Банк направив поручителю ОСОБА_5 і позичальнику ОСОБА_3 досудові вимоги про дострокове повернення кредиту, які відповідачами не виконані.

З позовом до суду Банк звернувся у липні 2014р. (а.с. 2-4).

Аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що зобов'язання поручителя ОСОБА_4 за договором поруки №736-01/П-07 від 08.11.2007 року припинились відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки досудова вимога про дострокове повернення кредиту була направлена поручителю 08.02.2013 року, а з відповідним позовом до суду Банк звернувся 11.07.2014 року тобто після спливу шестимісячного строку.

За вказаних обставин оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_4 на користь банку заборгованості за кредитним договором і судових витрат не відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст.309 ЦПК України в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

На підставі ст.88 ч.5 ЦПК України з Банку на корить ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції на суму 4019,80 грн.

Керуючись ст. ст.307,309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 жовтня 2014 року по цій справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 508759, 08 грн. і судових витрат у сумі 3654 грн. скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4 4019, 80 грн. (чотири тисячі девятнадцять гривень 80 коп.) компенсації судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: