Постанова № 61528172, 20.09.2016, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/1869/16-а

провадження № 2-а/361/137/16

20.09.2016

Постанова

Іменем України

20 вересня 2016 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарі - Латенко Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Бровари» до Броварської міської ради Київської області про визнання незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07,

установив:

ТОВ «Термінал Бровари» звернулося з позовом до Броварської міської ради Київської області про визнання незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07.

Позивач в своїй позовній заяві зазначав, що 29 січня 2016 року Броварська міська рада Київської області прийняла рішення № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік», яким відповідач встановив місцеві податки на території м. Бровари.

Рішенням, серед іншого, оподатковується нежитлова нерухомість. Оскільки позивач ТОВ «Термінал Бровари» є власником такої нерухомості, то рішення впливає на права позивача.

Як вбачається з назви рішення та листа відповідача від 25 лютого 2016 року, спірне рішення має застосовуватись щодо податків вже за 2016 рік.

Однак, позивач вважає, що відповідно до закону, протягом 2016 року позивач не зобов'язаний сплачувати податок з нерухомості, а тому рішення є незаконним і підлягає скасуванню судом. Крім того, спірне рішення прийняте з порушенням встановленого законом порядку, що також свідчить про його незаконність.

Так, Податковим кодексом встановлено (зокрема, п. 4.1.9, 12.3.4, 12.4.3 та п. 12.5), що встановлення місцевих податків слід здійснювати до 15 липня року, який передує року застосування таких податків. Якщо відповідне рішення місцевої ради прийняте після 15 липня, то таке рішення набирає чинності лише через рік.

Відповідно до листа відповідача від 25 лютого 2016 року зазначені вище обмеження Податкового кодексу щодо встановлення місцевих податків не поширюються на спірне рішення, оскільки п. 4 Прикінцевих положень Закону України від 24.12.15 р. № 909-УІІІ (далі - Закон № 909-VІІІ) встановлено, що: «Установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Наведеним вище положенням не внесено змін безпосередньо до Податкового кодексу. Тому, його норма не вважається нормою податкового законодавства і не може суперечити спеціальним вимогам Податкового кодексу.

Законом № 909-VІІІ не внесено жодних змін безпосередньо до п. 12.3.4 Податкового кодексу. Положення п. 4 Закону № 909-VІІІ - це положення відмінні від положень Податкового кодексу.

При цьому, відповідно до п. 2.1 Податкового кодексу, зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 3 Податкового кодексу, Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, Закон № 909-VIII в частині відмінній від тієї, якою прямо вносяться зміни до Податкового кодексу, не відноситься до податкового законодавства.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік» з моменту набрання ним чинності.

В судовому засіданні представники позивача Оджиковський В.О. та Пантєєв І.О. позовні вимоги підтримали, дали пояснення аналогічні позовній заяві, просили суд про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача Броварської міської ради Київської області Коваль Н.М. позовні вимоги не визнала, заперечували проти їх задоволення, оскільки Податковим кодексом України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12)

24 грудня 2015 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», частиною 4 розділу «Додаткові примітки України» чітко встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Норми вказаного закону чітко встановлюють процедуру прийняття рішень радами щодо встановлення місцевих податків та зборів, а саме: спрощують її. При прийнятті оскаржуваного рішення Броварська міська рада користувалася нормами як Податкового кодексу України так і вказаним законом.

Відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Тобто всі прийняті Закони Україні є обов'язковим для виконання на всій території України.

Оскаржуване рішення було прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України, та уповноваженим на те органом, оскільки відповідно до п. 24 ч. 1 статті 26 та ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях міських рад вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів.

Посилаючись на викладене, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом встановлено, що 29 січня 2016 року Броварська міська рада Київської області прийняла рішення № 115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території м. Бровари на 2016 рік», яким було встановлено місцеві податки на території м. Бровари (а.с.19-22).

Вищезазначеним рішенням, серед іншого, оподатковується нежитлова нерухомість.

Оскільки позивач ТОВ «Термінал Бровари» є власником нежитлової нерухомості, а саме: складський комплекс «Логістичний парк» - склад №1 на 6 секцій з вбудованим адміністративно-побутовим корпусом, А-1, загальна площа 48988,0 кв.м.; - контрольно-пропускний пункт, Б, загальна площа 34,3 кв.м.; - трансформаторна підстанція, В, загальна площа 47,7 кв.м.; - прохідна, Г, загальна площа 33,2 кв.м.; - трансформаторна підстанція з РП, Д, загальна площа 131,4 кв.м.; - гараж з навісом, Е, загальна площа 240,1 кв.м.; насосна протипожежного водопроводу, Ж, загальна площа 152,8 кв.м.; - майданчик для тимчасової стоянки вантажних автомобілів, т; - майданчик для тимчасової стоянки легкових автомобілів, т1; - майданчик для сміттєзбірників, т2; - майданчик для відпочинку, т3; - огорожа, N, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року, то спірне рішення Броварської міської ради Київської області впливає на права позивача (а.с.25-28).

Згідно пп.2.3.2 п.2.3 ч.2 рішення Броварської міської ради Київської області № 115-07-07 від 29 січня 2016 року, ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування.

Частиною 1 ст.69 Закону України від 21.05.1997 року № 280-97/ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

У відповідності до ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Таким чином, міські ради наділені повноваженнями приймати рішення, зокрема, з питань встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, керуючись при цьому вимогами Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п.266.1.1. п.266.1. ст.266 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно п.п.266.5.1. п.266.5. ст.266 Податкового кодексу України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Слід зазначити, що податок, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки по своїй суті є соціальним обов'язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб'єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень (ст.2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Зазначена норма кореспондується з ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

З огляду на викладене, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення, порушив принцип законності, виходячи з наступного.

Податковим кодексом України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципах стабільності, тобто зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року (пп. 4.1.9 п.4.1 ст. 4 ПК України).

Аналогічні положення принципу стабільності податкового законодавства визначено у пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України щодо встановлення місцевими радами місцевих податків і зборів, а саме: рішення сільських, селищних та міських рад про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справлення податків і зборів застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Порядок формування доходної частини бюджетів визначено у частині 3 статті 27 Бюджетного тексу України, зокрема встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які вливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, правила щодо прийняття місцевими радами рішень щодо зміни розмірів податків, які справляються до бюджетів та формують їх доходну частину, що визначені податковим та бюджетним законодавством, є однаковими.

З цих правил податкового та бюджетного законодавства вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Вочевидь, такі правила щодо правового регулювання порядку встановлення та зміни до будь-яких елементів податків запровадженні законодавцем для забезпечення реалізації принципу стабільності, закріпленого у статті 4, що має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

У свою чергу, принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його економічних прав, в першу чергу передбаченого ст. 42 Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю.

Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:

- по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;

-по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю податків, зборів, податкових ставок та податкових пільг, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

У даному випадку, Броварською міською радою Київської області при прийнятті оспорюваного рішення, порушені вимоги наведених правових норм Податкового кодексу України.

З приводу посилання відповідача на Закон України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01.01.2016 року, суд виходить з наступного.

Так, пунктом 7 Перехідних положень рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України. Також, пунктом 4 Перехідних положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Поміж тим, вказаним Законом №909-VIII не були внесені зміни до пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України Законом №909-VIII не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цих норм у спірних правовідносинах.

Таким чином, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у наведеному вище пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає, що рішення № 115-07-07 від 29 січня 2016 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Відповідач при прийнятті рішення від 29 січня 2016 року № 115-07-07, що оспорюється, повинен був керуватися приписами Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України, які є пріоритетними по відношенню до Закону №909-VIII. Тим більше, що приписи цього Закону в частині перегляду органам місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер.

Доводи відповідача про те, що оспорюване рішення не порушує прав позивача не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень врегульовані статтею 171 КАС України.

Оспорювання рішення за своєю правовою природою є нормативно-правовим актом, оскільки містить адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері справляння та сплати місцевого податку та регулює ставку податку на території міста Бровари Київської області.

Відповідно до ч.2 ст. 171 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Застосуванням нормативно-правового акта до особи є також виникнення на підставі цього акта правовідносин, які покладають на особу певні права чи обов'язки.

Особа є суб'єктом правовідносин, в яких буде застосовано нормативно-правовий акт, якщо вона безпосередньо є учасником матеріальних правовідносин, для врегулювання яких прийнято нормативно-правовий акт.

Суб'єктом оскарження можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, при цьому не обов'язково, щоб на момент оскарження щодо них вже було застосовано відповідний нормативно-правовий акт, достатньо, щоб такий акт теоретично міг бути застосований до них, як до суб'єктів відповідних правовідносин.

Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові ВС України від 25 травня 2010 року.

Позивач є власником об'єктів нерухомого майна в місті Бровари Київської області, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2010 року, а тому є платником податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки та суб'єктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт.

За змістом ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно із ч 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.6, 10, 69, 71, 158 - 160, 162, 163 КАС України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та нечинним рішення Броварської міської ради Київської області від 29 січня 2016 року №115-07-07 «Про встановлення місцевих податків і зборів, ставок земельного та акцизного податків на території міста Бровари на 2016 рік» з моменту набрання ним чинності.

Стягнути з Броварської міської ради Київської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал Бровари» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн..

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сердинський В. С.