Постанова № 61527766, 22.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 вересня 2016 року 12:50 №826/7889/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів Мазур А.С., Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна»до третя особа без самостійних вимог на предмет спору Національного банку України публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «МТС Україна» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національного банку України (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по віднесенню публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до категорії проблемного внаслідок невиконання зобов'язань перед приватним акціонерним товариством «МТС Україна» з повернення коштів за договорами банківського вкладу, строк виконання яких настав, протягом більш ніж 7-м місяців;

- зобов'язати Національний банк України віднести публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (03680, м. Київ, вул. Амосова, буд. 12, ідентифікаційний код 33308489) до категорії проблемного банку.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» є проблемним, проте зі сторони Національного банку України не вживаються належні заходи реагування, щодо недопущення порушення прав та законних інтересів позивача та інших вкладників у вигляді неповернення депозитів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач проти позову заперечив, мотивуючи тим, що стаття 75 Закону України «Про банки і банкову діяльність» закріплює вичерпний перелік підстав для віднесення банку до категорії проблемного, проте серед переліку підстав відсутня така підстава як рішення суду, відтак позивач вибрав не належний спосіб захисту, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином. Через канцелярію суду від представника третьої особи надійшли письмові заперечення, в яких наголошувалось на тому, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства «МТС Україна» виходять за межі адміністративного судочинства та фактично являються втручанням в дискреційні повноваження відповідача, а тому задоволенню не підлягають.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Між приватним акціонерним товариством «МТС Україна» та публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» були укладені генеральний договір депозитної лінії №500.004.26053 від 10.10.2014 та договори строкового банківського вкладу (депозиту), які є невід'ємною частиною Генерального договору, а саме: договір №500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10.10.2014 (строком дії до 30.09.2015), договір №500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01.12.2014 (строком дії до 30.09.2015) та договір №500.004.26548 строкового банківського вкладу (депозиту) від 11.12.2014 (строком дії до 31.07.2015).

Згідно пояснень відповідача, строк виконання зобов'язань публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» по поверненню вкладів закінчився 30.09.2015 та, відповідно, 31.07.2015. Проте, по закінченню вказаних строків, станом на момент подання цієї позовної заяви, публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» свого зобов'язання з повернення вкладів приватному акціонерному товариству «МТС Україна» не виконав, та, на думку позивача, продовжує безпідставно та без жодних правових підстав користуватися належними позивачу грошовими коштами в загальній сумі 250 млн. грн.

Позивач зазначає, що не зважаючи на вимоги Закону України «Про банки і банкову діяльність», умови договорів та неодноразові звернення приватного акціонерного товариства «МТС Україна» з вимогою про повернення депозитних коштів, відповідач вже впродовж 7-ми місяців вчиняє протиправні дії із неповернення належних позивачу грошових коштів, розміщених на умовах строкового банківського вкладу.

Також, позивач посилається на те, що окрім існуючих проблем з неповерненням депозитних коштів вкладникам у публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» існують інші фінансові проблеми, які свідчать про проблемність банку.

Відповідно до оприлюдненої Річної фінансової звітності згідно МСФЗ борг Банку перед Національним банком України на кінець 2015 року становив 604,3 млн. грн., при цьому на кінець 2014 року розмір боргу дорівнював 378,4 млн. грн.

Станом на кінець 2015 року, згідно з звітністю публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» оцінювало кумулятивний розрив у власній ліквідності в горизонті ІІ-ІV кварталі 2016 року на суму 1,27 млрд. грн.

Згідно зі звітністю публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», його регулятивний капітал на 31.03.2016 складав 190,4 млн. грн., а норматив достатності регулятивного капіталу складав 2,19% (при нормативному значенні не менше 10%). На кінець 2015 року вказані показники становили відповідно 280,34 млн. грн. та 3,44%.

Також, з поданого звіту вбачається, що публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» не дотримуються окремі економічні нормативи встановлені Національним банком України.

28.04.2015 прес-служба публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» повідомляла, що згідно із затвердженим і погодженим з Національним банком України планом капіталізації, відповідач планував в 2015 році збільшити капітал в два етапи: до 01.07.2015 - на 469,5 млн. грн. - шляхом внесення коштів акціонерів до статутного капіталу на 150 млн. грн. та рекласифікації субординованого боргу в акціонерний капітал на 319,5 млн. грн., ще на 330 млн. грн. - до 01.01.2016 - шляхом отримання коштів на умовах субординованого боргу від інвестора. Проте, як слідує зі звітності Банку, цей план не був виконаний.

Звітність публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» чітко демонструє збиток в І кварталі у розмірі 59,8 млн. грн. При цьому процентні витрати банку перевищили процентні доходи на 69,7 млн. грн. Витрати на формування резерву під знецінення кредитів, за якими нараховуються проценти, склали 25,6 млн. грн.

За підсумками 2015 року збиток публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» становить 523,9 млн. грн. (у 2014 році - 506,7 млн. грн.). Відрахування до резерву під знецінення кредитів та коштів в інших банках впали майже в 5 разів - до 203,5 млн. грн. (з 1 млрд. грн. у 2014 році).

Проведений аудит річної звітності публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» вказує, що під час оцінки балансової вартості кредитів, наданих фізичним та юридичним особам, було встановлено, що відповідачем не виконуються вимоги власного положення щодо формування резервів на покриття збитків від знецінення кредитів і вимоги МСБО 39, які не були передбачені у зазначеному положенні. З огляду на це, компанія, яка проводила аудит, не отримала достатніх переконливих доказів для оцінки обсягу резервів під знецінення кредитів, у тому числі реструктуризованих.

На думку позивача, зазначені факти свідчать про те, що наразі публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» є проблемним і у нього існують фінансові труднощі, при цьому з боку відповідача не вживаються належні заходи реагування, щодо недопущення порушення прав та законних інтересів приватного акціонерного товариства «МТС Україна» та інших вкладників у вигляді неповернення депозитних коштів.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Національного банку України з невжиття належних заходів реагування по віднесенню публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до категорії проблемного внаслідок невиконання зобов'язань перед приватним акціонерним товариством «МТС Україна» з повернення коштів за договорами банківського вкладу, строк виконання яких настав, більше ніж 7-м місяців тому, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Національний банк України згідно статті 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що при виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює, зокрема, банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Згідно частини другої статті 55 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема у формі нагляду за діяльністю банків та шляхом застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру.

Згідно статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

У відповідності до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» підставами для віднесення банку до категорії проблемних є:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:

щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або

значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються:

за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів;

щодекади - два і більше разів;

41) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», законодавства України про господарські товариства, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України було прийняте Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, яке затверджене постановою Правління Національного банку України 17.08.2012 №346 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 за №1590/21902 (далі - Положення №346), яке відповідно до пункту 1.2 визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а саме: Закону про запобігання легалізації, Закону про банки в частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють діяльність банків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - законодавство з питань фінансового моніторингу), або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також у разі застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі в банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи (далі - застосування іноземних санкцій).

Згідно пункту 12.1 Положення №346 Національний банк приймає рішення про віднесення банку (філії іноземного банку) до категорії проблемних у разі наявності хоча б одного з критеріїв, передбачених частиною першою статті 75 Закону про банки.

Пунктом 12.2 Положення №346 визначено, що Національний банк має право віднести банк до категорії проблемних у разі наявності хоча б одного з таких критеріїв:

1) невиконання банком без обґрунтованих причин розпорядження рішення Національного банку (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку щодо усунення порушень банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, нормативно-правових актів Національного банку протягом визначеного Національним банком строку;

2) установлення за результатами банківського нагляду або аудиторської перевірки фактів подання банком недостовірної звітності, не виправленої в строк, що призвело до невиконання банком хоча б одного з економічних нормативів капіталу, ліквідності, кредитного ризику;

3) ненадання банком інформації, оригіналів документів та/або їх копій, письмових пояснень, у тому числі щодо пов'язаних з банком осіб та/або операцій банку з такими особами, з питань діяльності банку та/або надання банком недостовірної/недостовірних інформації, документів та/або їх копій, письмових пояснень на запит Національного банку, призначеного Національним банком куратора банку, уповноваженої Національним банком особи для проведення інспекційної перевірки/перевірки банку;

4) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо діянь у фінансовій сфері контролерів, керівників банку;

5) конфлікту інтересів банку, про що свідчить наявність інформації, виявлення фактів про будь-який вид стосунків, який суперечить інтересам банку, а також відсутність згоди та/або наявність протиріч між органами управління та/або акціонерами банку, що негативно впливають на ефективне управління банком, які можуть загрожувати інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) невиконання вимог законодавства України щодо розкриття відомостей про власників істотної участі в банку в обсязі, визначеному Національним банком, подання недостовірної або неподання/несвоєчасне подання інформації про структуру власності банку, пов'язаних з банком осіб, невідповідність структури власності банку вимогам щодо її прозорості, установленим Національним банком;

7) невиконання розпорядження (рішення) Національного банку про відсторонення від посади посадової особи банку або заборону власнику істотної участі в банку використовувати право голосу;

8) винесення щодо банку судового рішення, виконання якого може мати негативний вплив на репутацію банку та/або призвести до втрати активів у розмірі більше ніж один відсоток;

9) здійснення ризикової діяльності;

10) застосування іноземних санкцій;

11) виявлення факту/фактів подання банком недостовірних відомостей щодо виконання особою, яка має намір набути/збільшити істотну участь у банку, вимог:

законодавства України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, та/або

статей 32, 34 Закону про банки в частині підтвердження джерел походження коштів, за рахунок яких здійснюються внески для формування або збільшення статутного капіталу банку;

12) порушення порядку зупинення фінансової(их) операції(й), у тому числі незупинення банком здійснення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій);

13) невиконання банком вимог щодо захисту інформації у програмному забезпеченні системи автоматизації банку (далі - САБ), інформаційній системі Центру сертифікації ключів банку (далі - ЦСК банку), організації доступу до них, що призвело до несанкціонованого доступу до інформації банку, її знищення та/або викривлення;

14) невиконання банком вимог щодо створення, впровадження та супроводження системи управління інформаційною безпекою, що призвело до зниження рівня інформаційної безпеки та збільшенню ризиків інформаційної безпеки, як складової частини операційних ризиків банку;

15) установлення факту недотримання вимог щодо системи резервування та відновлення функціонування САБ та інформаційної системи ЦСК банку, який призвів до неможливості повного відновлення функціонування САБ та інформаційної системи ЦСК банку, а також відсутності резервних копій інформації програмних комплексів, необхідних для оперативного відновлення функціонування в мінімально потрібному обсязі та в повному обсязі;

16) установлення факту відсутності архіву особливо важливих даних або порушення його цілісності;

17) незабезпечення управління (неналежне управління) ризиками з питань фінансового моніторингу;

18) невідповідність розміру статутного капіталу банку вимогам законодавства України;

19) недотримання банком порядку формування та зберігання обов'язкових резервів протягом більше ніж три періоди утримання обов'язкових резервів поспіль (крім обсягу, який має щоденно зберігатися на початок операційного дня на кореспондентському рахунку в Національному банку);

20) установлення факту укладання банком угод (договорів) з пов'язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, що призвело до невиконання банком хоча б одного з економічних нормативів або отримання збитку/збиткової діяльності.

З системного аналізу вищезазначених норм законодавства, суд доходить до висновку, що застосування Національним банком України заходу впливу у формі віднесення такого банку до категорії проблемних є дискреційним повноваженням Регулятора, в тому числі може бути і не реалізоване.

Зазначена правова позиція викладена і в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2014 №826/10601/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015, та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.05.2016 №К/800/12473/15.

Згідно з частиною четвертою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Відповідно до статті 129 Конституції України одним із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.

Отже, судовим рішенням в адміністративній справі №826/10601/14, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» і «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», застосування до банка засобу впливу у формі віднесення такого банка до категорії проблемних, є дискреційним повноваженням Регулятора, в тому числі, яке може бути ним не реалізовано.

В силу приписів статей 72, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2014 №826/10601/14 є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а обставини які в ній встановлені не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.)

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Національний банк України, відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» і Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, наділений виключними повноваженнями самостійно визначати адекватність застосованого заходу впливу виявленим порушенням, оскільки саме Національний банк України як суб'єкт владних повноважень наділений правом та має об'єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку.

За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження Національного банку України щодо вирішення питання з віднесення чи не віднесення публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до категорії проблемного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову приватного акціонерного товариства «МТС Україна» відмовити повністю.

Судові витрати присудженню не підлягають.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді А.С. Мазур

А.Б. Федорчук