Ухвала суду № 61525872, 19.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 137/1547/16-ц Провадження № 22-ц/772/2899/2016Головуючий в суді першої інстанції Желіховський В. М.Категорія 27Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої судді: Марчук B.C.

Суддів: Жданкіна В.В., Сала Т.Б.

при секретарі: Агеєвій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_3 за довіреністю - ОСОБА_5 на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області про забезпечення позову від 01.7.08.2016 року, -

В с т а н о в и л а :

27.07.2016 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 3 007 407, 17 грн.

01.08.2016 року позивач подав до суду заяву про забезпечення даного позову. Заява мотивована тим, що між ним та ОСОБА_3 10.08.2014 року було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав у позивача грошові кошти в сумі 80 000 доларів США терміном на п`ять років - до 10.08.2019 року.

Сторони домовились, що позичальник вправі повертати позику як рівними так і не рівними частками. Проте, відповідач вже тривалий час не платить позику взагалі, а саме, починаючи з грудня 2015 року.

На неодноразові звернення позивача повернути гроші, відповідач не реагує, ухиляється від будь-яких контактів. Тому, позивач звернувся до суду з даною заявою і просив накласти арешт на грошові кошти на поточних і депозитних рахунках, рухоме і нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 в межах заявлених вимог на загальну суму 3007407, 17 грн. Просив заборонити позивачу відчужувати належне на праві власності будь-яке рухоме та нерухоме майно до розгляду даної справи по суті.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 01.08.2016 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 в межах заявлених вимог на загальну суму 3007407, 17 грн., а саме: житловий будинок з господарськими спорудами та прибудовами, що розташований за адресою АДРЕСА_2 земельну ділянку площею 0,0736 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2; житловий будинок з господарськими спорудами та прибудовами, що розташований за адресою АДРЕСА_1.

За заявою ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, Літинський районний суд Вінницької області своєю ухвалою від 17.08.2016 року, задовольнив скасував арешт, накладений ухвалою Літинського районного суду від 01.08.2016 року на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований у смт. Літин вул.. Радянська,22 Вінницької області та належить ОСОБА_4

Ті ж ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, оскаржили ухвалу суду від 01.08.2016 року в апеляційному порядку вважають, що суд не пересвідчився, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, оскільки відповідач добровільно частково погашав позичені кошти, а строк їх повернення визначений договором лише 10.08.2019 року ( а/с 4). Просять скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити повністю у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим кодексом, заходи забезпечення позову.

Частиною 3 ст. 151 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.2006 р. №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", роз'яснено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зважаючи на наведене, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є вона реальною, або ж навпаки та навести мотиви і підстави для таких своїх висновків.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Однак, зазначені вимоги закону суд першої інстанції залишив поза увагою.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції обмежився лише загальним висновком про наявність обставин, що можуть утруднити виконання можливого рішення суду, однак, не взяв до уваги той факт, що жодних доказів на підтвердження таких обставин позивачем надано не було.

Більше того, суд не звернув уваги на те, що відповідно до п.2 Договору позики від 10 серпня 2014 року, позичену суму грошових коштів позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві до 10 серпня 2019 року, а відповідно до п.3 цього Договору, він вправі повернути позичену суму і раніше строку, зазначеного у п.2. Отже, дострокове повернення позики це лише право позичальника, який є відповідачем у справі, а не обов`язок.

Щодо можливого утруднення виконання можливого рішення суду, то посилання позивача на обставини, що відповідач, починаючи з грудня місяця 2015 року не сплачує позичених коштів, не підтверджує можливості невиконання рішення, а навпаки говорить про те, що відповідач добровільно достроково повертає позичені кошти.

Таким чином, питання про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову в даному випадку залишилося недослідженим.

Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції , якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2016 року слід скасувати та передати питання в суд першої інстанції на новий розгляд .

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія cуддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та представника ОСОБА_3 за довіреністю - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 01.08.2016 року - скасувати та передати дане питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду Вінницької області набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді/підписи/

З оригіналом вірно

суддя: В.С. Марчук