Рішення № 61525770, 22.09.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/13883/15-ц

Провадження № 2/127/777/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря судового засідання Тонкопій Ю.І.,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3

представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом. До початку розгляду судом справи по суті позивач змінив підставу позову та обґрунтував його тим, що 17.08.2014 року померла його рідна тітка - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була зареєстрована та проживала на час смерті у квартирі АДРЕСА_1. Зазначена квартира належала ОСОБА_6 на праві власності.

Оскільки інших спадкоємців у померлої ОСОБА_6 не було, позивач 18.09.2014 року звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини. Проте, як зясувалось під час оформлення спадщини, вищезгадана квартира, яка належала ОСОБА_6 та мала б увійти до складу спадкового майна, була продана 15.08.2014 року (тобто за 2 доби до смерті ОСОБА_6І.) відповідачкою ОСОБА_3 своєму синові ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 Як вбачається з даного договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 діяла від імені продавця ОСОБА_6 на підставі усного договору доручення, в підтвердження укладення якого видана довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8, яка була видана в той же день.

Відповідачка ОСОБА_3 є колишнім соціальним працівником, яка здійснювала догляд та допомагала по господарству померлій ОСОБА_6 з 2008 до 2011 року. Після припинення виконання відповідачкою своїх обовязків, вона не переставала періодично навідуватись до ОСОБА_6 В день укладення оспорюваного договору доручення та видачі довіреності на продаж квартири ОСОБА_6 була госпіталізована службою швидкої медичної допомоги в стаціонар Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги з діагнозом: «Гостра обтураційна кишкова непрохідність. Атеросклеротичний кардіосклероз I-II ст. А, гіпертонічна хвороба ІІ ст. середнього ступеню ризику. Гіпертензивне серце». Скориставшись хворобливим і безпорадним станом ОСОБА_6, відповідачка ОСОБА_3 зявилась до неї додому з нотаріусом та отримала довіреність на продаж її квартири. В цей же день, діючи від імені ОСОБА_6, вона уклала оспорюваний договір купівлі-продажу даної квартири зі своїм сином - ОСОБА_5 Позивач вважає, що в момент укладання договору доручення та підписання довіреності на продаж квартири ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними внаслідок важкого хворобливого стану, який потягнув за собою термінову госпіталізацію до хірургічного відділення, та призвів через добу до її смерті. Окрім того, відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу оціночна вартість квартири складала 266393,38 грн., в той час як продаж квартири був здійснений за 140000 грн., що майже вдвічі менше за її дійсну вартість.

Вказана квартира була єдиним нерухомим майном померлої і її постійним місцем проживання. Іншого майна в ОСОБА_6 не було. Тому факт позбавлення себе єдиного житла шляхом продажу за ціною, вдвічі меншою за ринкову вартість, доводить те, що ОСОБА_6 не усвідомлювала в момент вчинення оскаржуваних правочинів негативних наслідків позбавлення себе єдиного житла на умовах його продажу за вкрай низьку ціну. За життя ОСОБА_6 ніколи не мала наміру продавати належну їй на праві власності квартиру. Крім того, вона не була зацікавлена позбавляти себе майна в обмін на отримання коштів, оскільки не мала матеріальних проблем та не потребувала будь-яких коштів, оскільки була матеріально забезпеченою особою.

З огляду на викладене вище, посилаючись на норми ст.ст. 16, 203, 215, 216, 225 ЦК України, позивач просив суд: визнати недійсним договір доручення, укладений 15.08.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 15.08.2014 року між ОСОБА_6, від імені якої по довіреності діяла ОСОБА_3 та ОСОБА_5; застосувати наслідки недійсності зазначених правочинів, а саме стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму коштів у розмірі 140000 грн., переданих на виконання недійсного правочину; визнати за позивачем право власності на вищевказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали в повному обсязі, посилаючись на доводи, що наведені в позовній заяві. Позивач додатково суду пояснив, що померла ОСОБА_6 була його рідною тіткою, між ними були дуже теплі відносини. За життя ОСОБА_6 хворіла, у неї в тазостегновому суглобі були затиснуті нерви. В 2011 році ОСОБА_6 відмовилась від послуг соціальної працівниці ОСОБА_3 і до неї почала приходити інша соціальна працівниця ОСОБА_9, яка обслуговувала ОСОБА_6 13.08.2014 року ОСОБА_9 зателефонувала йому і повідомила, що його тітка в поганому стані. Наступного дня позивач разом з братом приїхав до Вінниці з Білої Церкви, де він проживає, щоб забрати тітку для лікування до Білої Церкви, однак тітка сказала, що вона в такому стані не доїде. Останній раз він бачив тітку 14.08.2014 року, вона була у лежачому стані, мова її була загальмованою, вона потребувала постійної сторонньої допомоги. 15.08.2014 року ОСОБА_6 госпіталізували після виклику швидкої медичної допомоги і цього ж дня через 8 годин виписали додому. Коли він дзвонив на стаціонарний телефон до тітки 14, 15, 16 серпня, то слухавку піднімали то ОСОБА_3, то ОСОБА_9, а тітку до телефону вони не підпускали.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити. Суду пояснила, що вона з померлою знайома з молодих років, коли працювала у с. Шпикові. В подальшому, у 2008-2009 роках, коли вона працювала соціальним працівником у благодійній організації «Хесед», її направили доглядати ОСОБА_6, чому вони обоє зраділи. На початку серпня 2014 року ОСОБА_3 перейшла жити до ОСОБА_6 та доглядала за нею до її смерті. За те, що вона доглядала ОСОБА_6 протягом 6 років, остання сказала, що продасть їй свою квартиру за півціни, тобто за 140000 грн. За спільною домовленістю дану суму ОСОБА_3 віддала ОСОБА_6 наперед, 10.08.2014 року, а вона, в свою чергу, віддала її своїм племінникам, залишивши собі 2000 грн., про що їй особисто повідомила. 15.08.2015 року близько 9 ранку ОСОБА_3 разом з нотаріусом прийшли додому до ОСОБА_6 з метою оформлення договору купівлі-продажу квартири. ОСОБА_6 була при ясному розумі, нормально говорила та все розуміла. Нотаріус залишилась з ОСОБА_6 наодинці в кімнаті та про щось з нею розмовляла. Далі нотаріус повідомила ОСОБА_3, що краще спочатку оформити на неї довіреність на продаж квартири, а вже в подальшому її продати. Тому між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було оформлено усний договір доручення, на підставі якого видано довіреність на продаж квартири. Потім ОСОБА_3 поїхала в нотаріальну контору оформлювати договір купівлі-продажу вказаної квартири на свого сина, а з ОСОБА_6 залишилась з ОСОБА_9 Згодом вона дізналась, що ОСОБА_6 стало погано і її забрали в лікарню. З нотаріальної контори вона поїхала в лікарню, де лікар її повідомив, що ОСОБА_6 необхідно робити операцію, однак остання від неї відмовилась. Цього ж дня ОСОБА_6 відвезли додому. Наступного дня, 16.08.2014 року, їй стало краще, однак увечері знову погіршало і вночі вона померла.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити. Суду пояснив, що ОСОБА_3 це його мати. З ОСОБА_6 у нього були теплі, нормальні відносини. Він періодично підвозив матір до ОСОБА_6 додому. 15.08.2014 року він також допомагав транспортувати ОСОБА_6 з лікарні додому. Психічний стан ОСОБА_6 був нормальний, вона жартувала, нормально розмовляла. Чим вона хворіла йому невідомо. Розрахунок за квартиру здійснювався 10.08.2014 року. Він особисто передав ОСОБА_6 140000 грн.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона з квітня 2010 року працювала в благодійній організації «Хесед» соціальним працівником. З 1 квітня 2010 року вона почала доглядати ОСОБА_6 До неї додому вона приходила 5 днів на тиждень, крім вихідних. У розмовах ОСОБА_6 їй говорила, що вона давно знає ОСОБА_3 і хоче їй віддячити за догляд, залишивши квартиру. Перед приїздом племінників у серпні 2014 року ОСОБА_6 їй говорила, що буде розмовляти з ними з приводу передачі квартири ОСОБА_3 і їх також не образить. Казала, що в неї під подушкою є передані їй за квартиру гроші, які вона віддасть племінникам.15.08.2014 року близько 9 години ранку додому до ОСОБА_6 прийшла нотаріус з приводу переоформлення квартири. В цей час ОСОБА_6 була при ясному розумі. Нотаріус розяснила їй її права та прочитала довіреність і ОСОБА_6 розуміла, що підписує. ОСОБА_6 не мала проблем з памяттю, до останнього дня вона розгадувала кросворди, постійно була у піднесеному настрої, цитувала вірші.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона знала ОСОБА_6 ще з дитинства. В останній час вона відвідувала її щодня по 2-3 години. За життя ОСОБА_6 була дуже розумною жінкою. Вона казала їй, що хоче залишити свою квартиру ОСОБА_3, оскільки остання її доглядала і вони підтримували дружні відносини. Востаннє бачила ОСОБА_6 16.08.2014 року перед днем смерті. Остання була в нормальному психічному стані, цитувала вірші. В стані депресії ОСОБА_6 не перебувала, в неї були переживання з приводу її хвороби. З памяттю у неї проблем не було.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона є приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу. Влітку 2014 року вона виїздила додому до ОСОБА_6 для посвідчення правочину. В цей час ОСОБА_6 була повністю дієздатна, адекватна, вона лише погано пересувалась. ОСОБА_6 виявила бажання відчужити свою квартиру ОСОБА_3, уклавши договір купівлі-продажу, однак було вирішено оформити договір доручення на продаж квартири, оскільки для оформлення договору купівлі-продажу необхідно було зібрати певний пакет документів, а ОСОБА_6 не могла пересуватись. ОСОБА_6 казала, що ОСОБА_3 багато років за нею доглядала і видала доручення, щоб остання розпорядилась квартирою. Паспорт та ідентифікаційний код для вчинення правочину ОСОБА_6 надала особисто. Довіреність ОСОБА_6 прочитала і з нею погодилась. Договір купівлі-продажу квартири вчинявся в офісі нотаріуса. З приводу формулювання в договорі купівлі-продажу, що ОСОБА_6 має звільнити квартиру до 1 вересня 2104 року, нотаріус зазначила, що це стандартна фраза і ОСОБА_6 було відомо про вказане формулювання, однак вона повністю довіряла ОСОБА_3 і була впевнена, що все буде добре і на вулиці вона не залишиться. ОСОБА_6 повністю розуміла значення своїх дій, в стані депресії, тривоги, психологічного пригнічення не перебувала.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, свідків, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 була власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 24.02.1994 року на підставі рішення Вінницької міської ради народних депутатів та відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 168, 169).

За вказаною адресою ОСОБА_6 постійно проживала і була зареєстрована, що підтверджується довідкою від 15.08.2014 року № 2645/5, виданою МКП «ЖЕК № 15» (т.1, а.с. 173).

15.08.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено усний договір доручення, на виконання якого ОСОБА_6 видала на імя ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважила останню бути її представником по питанню продажу на умовах їй відомих, належної ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1. Зазначена довіреність посвідчена того ж дня приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 752. На звороті довіреності зазначено, що вона підписана ОСОБА_6 в присутності нотаріуса. Особу ОСОБА_6 встановлено і її дієздатність перевірено. У звязку з похилим віком довірителя довіреність посвідчена за місцем її проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 170).

Того ж дня, 15.08.2014 року, між ОСОБА_6, від імені якої на підставі вищевказаної довіреності діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 769 (т. 1, а.с. 166, 167). У відповідності до п. 4 даного договору продаж квартири вчинено за 140000 грн., які покупець сплатив, а представник продавця отримав повністю до підписання договору. Згідно з п. 5 цього договору оціночна вартість квартири для цілей оподаткування станом на 15.08.2014 року складає 266393,38 грн.

15.08.2014 року право власності на вищевказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.06.2015 року (т. 1, а.с. 25, 26).

17.08.2014 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 19.08.2014 року серії І-АМ № 293965 (т. 1, а.с. 90). Копія спадкової справи на майно померлої ОСОБА_6 знаходиться в матеріалах справи (т. 1, а.с. 79-130).

18.09.2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7 з письмовою заявою про прийняття спадщини (т. 1 , а.с. 82).

З матеріалів спадкової справи вбачається, що заповіту після своєї смерті ОСОБА_6 не залишила, єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину, є її племінник - позивач ОСОБА_1

04.03.2015 року на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з грошових коштів з належними відсотками та компенсаціями, що знаходяться на відповідних рахунках в АТ «Ощадбанк», в розмірі 967,23 євро та 6135 євро (т. 1, а.с. 112).

07.04.2015 року на ім'я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом (додаткове), яка складається з грошових коштів, що знаходяться на відповідних рахунках в ПАТ КБ «ПриватБанк», в розмірі 2030,01 євро, 2547 грн., 254,43 грн., 587,50 дол. США (т. 1, а.с. 124). Того ж дня на ім'я позивача видано свідоцтво про право на спадщину за заповідальним розпорядженням, яка складається з грошового вкладу з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією в сумі 3016 дол. США (т. 1, а.с. 126).

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ч. 1 ст. 1003 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою ст. 203 ЦК України, зокрема, передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як розяснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 02.06.2016 року, проведеної судово-психіатричним відділенням Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка, встановлено наступне. За даними архіву Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка ОСОБА_11 на стаціонарному обстеженні та лікуванні не перебувала. Із амбулаторної медичної картки № 6-6724, яка також оглядалась в судовому засіданні, слідує, що ОСОБА_11 зверталась за медичною допомогою з приводу різних соматичних захворювань (захворювання тіла, не пов'язані з психічними захворюваннями), починаючи з 2005 року. Із карти виїзду бригади лікарів станції швидкої медичної допомоги від 15.08.2014 року вбачається, що ОСОБА_6 скаржилась на загальну слабкість, біль та здуття живота, нудоту, блювоту, сухість в роті. Повідомила, що даний стан у неї виник раптово і повязувала його із порушенням дієти. Також вказала, що впродовж останніх 9 років страждає на холецисто-панкреатит. При обстеженні загальний стан задовільний. Свідомість ясна, поведінка спокійна. У неврологічному стані відхилень не виявлено. Встановлений попередній діагноз: загострення хронічного холецисто-панкреатиту? Гостра кишкова непрохідність? Пацієнтка доставлена у Вінницьку міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги (т. 2, а.с. 53). Згідно з копією медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 15.08.2014 року о 14:15 год. була доставлена бригадою швидкої медичної допомоги в хірургічне відділення Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Лікарю приймального відділення скаржилась на загальну слабкість, інтенсивний біль по всьому животу, нудоту, блювоту, здуття живота. Зі слів захворіла 08.08.2014 року, коли зявились вищезазначені скарги. Загальний стан середнього ступеня важкості. 15.08.2014 року ОСОБА_6 була оглянута лікарем-терапевтом. Скаржилась на болі в животі, нудоту, блювоту, закрепи, набряки на ногах. Встановлений діагноз: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба II ст., гіпертензивне серце, синусова тахікардія. 15.08.2014 р. о 16:00 год. оглядалась лікарем-анестезіологом - положення в ліжку лежаче. Скаржилась на загальну слабкість, сухість в роті, біль у животі. Живіт болісний в усіх відділках, здутий, перистальтика не вислуховується. Встановлений діагноз: гостра кишкова непрохідність. Після сумісного лікарського огляду 15.08.2014 року о 17:00 ОСОБА_6 було виявлено клініку раку товстого кишковика. Від проведення рентгенографії органів черевної порожнини, лікування, а також від оперативного встручання та подальшого перебування в хірургічному відділенні хвора категорично відмовилась. Про можливі ускладнення попереджена. Виписана з лікарні з заключним діагнозом: рак товстого кишковика (т. 1, а.с. 139-152).

На підставі викладеного комісія судових експертів дійшла висновку, що ОСОБА_6 при житті, в тому числі і на час вчинення нею правочину (підписання довіреності від 15.08.2014 року) на хронічне душевне захворювання не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, про що свідчить її достатня соціально-трудова адаптація впродовж життя, відсутність недоречностей в її поведінці та звернень до лікаря-психіатра за медичною допомогою. Крім цього, ОСОБА_6, особливо в останні роки свого життя, перебувала під постійним наглядом лікарів, з якими підтримувала адекватний мовний контакт, логічно і послідовно висловлювала скарги стосовно стану свого здоров'я у відповідності до соматичних захворювань, лікарями не відмічались у неї будь-які порушення в сферах мислення, памяті, інтелекту, волі, емоцій, свідомості, критики, а також психотична симптоматика (маячення, галюцинації). Наявні у неї соматичні захворювання: загальний атеросклероз, церебросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія, хронічна недостатність мозкового кровообігу, онкопатологія (рак товстого кишковика) не викликали клінічно значимих порушень в сфері її психічної діяльності, які б вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Тому ОСОБА_6 за своїм психічним станом 15.08.2014 року на момент оформлення довіреності на продаж квартири на ОСОБА_3, усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними і на хронічне душевне захворювання, в тому числі і недоумство, не страждала, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності (т. 2, а.с. 87-90).

За правилом ч. 1 ст. 225 ЦК України для визнання правочину недійсним суду необхідно встановити, що на час вчинення такого правочину особа була абсолютно неспроможна усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Враховуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що під час вчинення оспорюваного договору доручення від 15.08.2014 року ОСОБА_6 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, доказів протилежного судом не встановлено. Позивачем не надано суду жодного доказу, що ОСОБА_6 страждала на будь-яке душевне захворювання, чи випадки розладів психічної діяльності, так як і не надано доказів того, що наявні у ОСОБА_6 соматичні захворювання спричинили порушення в сфері її психічної діяльності, які б вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час вчинення оспорюваного правочину.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 212 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі наведеного вище суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним договору доручення, укладеного 15.08.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а тому позов в цій частині слід залишити без задоволення.

Зважаючи на те, що решта позовних вимог (щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 15.08.2014 року, застосування наслідків недійсності правочинів та визнання за позивачем права власності на вищевказану квартиру в порядку спадкування за законом) є похідними від першої, в їх задоволенні також слід відмовити.

Суд також вважає безпідставними доводи позивача про недійсність договору купівлі-продажу квартири від 15.08.2014 року з тих підстав, що її продаж був вчинений за ціною, яка є майже вдвічі менше за її оціночну вартість, з огляду на те, що ціна в договорі встановлюється саме за домовленістю сторін цього договору (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Позивачем не було надано суду доказів того, що померла ОСОБА_6, видаючи довіреність ОСОБА_3, доручала останній продати спірну квартиру за іншу ціну, ніж та, яка встановлена у договорі. Крім того, показами свідків підтверджується та обставина, що ОСОБА_6, виходячи із почуття вдячності ОСОБА_3, мала намір продати їй спірну квартиру за значно нижчою ціною, ніж її ринкова вартість.

Враховуючи те, що розгляд справи судом завершено, заходи забезпечення позову, що застосовані відповідно до Ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2015 року підлягають скасуванню. (

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на те, що в задоволенні позову відмовлено, а відповідачами не підтверджено наявність понесених судових витрат, судові витрати, понесені позивачем, слід залишити за останнім.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 225 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 88, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору доручення від 15 серпня 2014 року укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в підтвердження укладання якого видана довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 752; визнання недійсним договору купівлі продажу квартири від 15 серпня 2014 року, укладеного між ОСОБА_6, від імені якої по довіреності діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_5, що посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №769; про застосування насідків недійсності правочинів та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Арешт, накладений на квартиру № 54, що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Київська 56, що належить на праві власності ОСОБА_5, що застосовано відповідно до Ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 1 липня 2015 року скасувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Вінницький міський суд Вінницької області.

Суддя: