Рішення № 61523863, 14.09.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа № 911/1877/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом приватного підприємства АБ Плюс, Донецька обл., м. Краматорськ

до дочірнього підприємства Рітейл Вест, Київська обл., м. Ірпінь

про стягнення 8482,74 гривень

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2;

Позивач, приватне підприємство «АБ Плюс» звернувся до господарського суду Київської області з позовом до дочірнього підприємства Рітейл Вест про стягнення 8482,74 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань з оплати отриманого згідно договору від 01.02.2014 № РВ023590 товару.

30.06.2016 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що товар був оплачений в повному обсязі.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2014 між Дочірнім підприємством «Рітейл Вест» (покупець), в особі начальника управління закупівель ТОВ «Рітейл Вест» та Приватним Акціонерним товариством «АБ ПЛЮС» (постачальник) було укладено договір №РВ023590.

Постачальник зобовязується в порядку та на умовах, визначених цим договором та у відповідності з замовленням покупця, поставити товар, а покупець зобовязується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації. Поставка товару постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації покупцем через мережу магазинів «Фуршет» (п. 1.1. договору).

Товар поставляється постачальником у відповідності з замовленнями покупця по асортименту, кількості та в строк, зазначений в замовленні (п. 3.1. договору).

Перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця (п.5.1. договору).

Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна включати не більше 2-х знаків після коми (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 7.9 договору оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 21 календарного дня після дати прийому товару на склад покупця, що затверджується підписом та штампом (печаттю). За несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі двох ставок НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно до п. 7.11. договору зобовязання покупця по оплаті товару рахуються виконаними після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Даний договір набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 року. Після підписання сторонами цього договору всі попередні переговори, документи та листування стосовно цього є недійсними.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується наступними накладними: видаткова накладна №3/48953 від 05.03.2015 на суму 4 187,48 гривень; видаткова накладна №3/49535 від 12.03.2015 на суму 4 025,72 гривень; видаткова накладна №3/49534 від 12.03.2015 на суму 337,82 гривень.

Згідно акту невідповідності №53 від 06.03.2015 відповідачем було повернуто товару за видатковою накладною №3/48953 від 05.03.2015 на суму1 923,08 гривень.

14.03.2015 за накладною №3/48953 від 05.03.2015 відповідачем було повернуто, а позивачем отримано товару на суму 355,32 гривень, що підтверджується накладною №АА-0004744.

Після чого сума боргу за видатковою накладною №3/48953 від 05.03.2015 складає 829,08 гривень.

Згідно акту невідповідності №535 від 13.03.2015 відповідачем було повернуто товару за видатковою накладною №3/49535 від 12.03.2015 на суму 600,29 гривень.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобовязань з оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4 592,33 гривень, 154,48 гривень - 3% річних та 1 155,50 гривень інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В перебігу розгляду справи судом встановлено, що стягувана сума заборгованості у розмірі 4592,33 гривень виникла не у звязку із неоплатою накладних, на які позивач посилається у позові, а у звязку із розбіжністю між загальною сумою поставленого товару, з урахуванням його часткового повернення із загальною сумою проплат, здійснених позивачем за весь період строку дії договору від 01.02.2014.

Так, судом встановлено, що відповідач здійснив оплату у розмірі 4592,33 гривень 26.08.2014 року на рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Акба Банк», що підтверджується платіжним дорученням № 100598826, засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Водночас, згідно довідки ПАТ «Акта Банк» від 15.08.2014. рахунок, на який відповідач здійснив оплату було закрито 11.08.2014 року, отже грошові кошти на рахунок позивача зараховано не було, що є свідченням не дотримання відповідачем положень п. 7.11 договору, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 4592,33 гривень, адже станом на час розгляду справи зазначена сума боргу справедливо обліковується за відповідачем, як прострочена.

Щодо решти позовних вимог.

Позивачем заявлено до стягнення 1 155,50 гривень інфляційних втрат, 154,48 гривень - 3% річних та 2 580,43 гривень пені за загальний період з 27.03.2015 по 14.05.2016.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача причину прострочення оплати мотивує тим, що позивач не повідомив його про зміну рахунків, а тому перерахування грошей здійснювалось на старий рахунок.

Дійсно, хоча договір від 01.02.2014 і не передбачає обовязку повідомлення контрагента про зміну банківських реквізитів, але того вимагає звичайна практика ділового обороту, та обовязок кредитора сприяти боржнику у виконанні ним свого обовязку.

Згідно приписів ч. 4 ст. 613 Цивільного кодексу України боржник за грошовими зобовязанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, а відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України умовою для застосування міри відповідальності є вина в діях особи, що порушила зобовязання.

Вирішуючи справу в частині стягнення неустойки, інфляційних втрат та 3% річних суд враховує наступне.

Відповідач мав знати про закриття рахунку позивача, адже його попередні платежі, що було здійснено 11.08.2014 та 18.08.2014 на цей же рахунок було повернуто банком у звязку із закриттям рахунку, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні та підтверджується актом перевірки розрахунків, складеним відповідачем.

Водночас, на відміну від попередніх платежів платіж, вчинений відповідачем 26.08.2014 року банком повернуто не було, що могло давати відповідачу певні підстави вважати свої зобовязання в цій частині виконаними.

Крім того, на думку суду, саме дії позивача призвели до зазначених негативних наслідків адже ним не було дотримано звичаїв ділового обороту, принципу добросовісності в частині повідомлення належним чином відповідача про закриття рахунків в ПАТ «Акта Банк».

Більше того, навіть звертаючись до суду позивач про наведені обставини не знав, він не знав, що грошові кошти сплачені на його закритий рахунок, адже позовні вимоги сформульовані на підставі ніби непогашеної суми заборгованості по накладних, по яких фактичного боргу не має, адже така заборгованість виникла за попередній період (2014 рік) та в наслідок зазначених вище обставин.

Позивач здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних в привязці до дати поставки товару (березень 2015), коли як боргові зобовязання накопичено за попередній період.

З огляду на викладене, дотримуючись принципу справедливості, враховуючи провину самого позивача, як кредитора у настанні негативних наслідків, з метою подолання яких позивач вимагає стягнення штрафних санкцій, приймаючи до уваги, що позивач достовірно знав чи мав знати про існування стягуваної суми заборгованості ще починаючи з серпня 2014 року та не вжив заходів за для припинення існування порушення, суд вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних має бути відмовлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині вимог про стягнення 2 580,43 гривень пені, 154,48 гривень 3% річних та 1 155,50 гривень інфляційних втрат.

При цьому вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 49 ГПК України суд вважає за можливе відступити від засад пропорційного розподілення суми судового збору при частковому задоволенні позову та вважає, що справедливим буде його покладення у повному обсязі на відповідача, адже спір в частині основного боргу виник саме з його вини, що, навіть за умови відмову в задоволенні позову в частині штрафних санкцій, з огляду на мінімальний розмір судового збору, дає суду підстави стягнути його повністю з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства «Рітейл Вест» (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Шевченка, буд. 16, кімната 5, код 38733983) на користь приватного підприємства «АБ Плюс» (84311, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Анатолія Соловяненка, буд. 2А, код 25101110) 4 592,33 гривень основного боргу, 1378,00 гривень судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 14.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.09.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник