Ухвала суду № 61523344, 06.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/29558/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Загородній А.А.

за участю представника ТОВ „Домосвіт Трейд" - Михайлюка І.М.,

представника ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області -

Дашевської Т.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі № 810/6047/13 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Домосвіт Трейд" (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001102300 від 20.03.2013; № 0001112300 від 20.03.2013; № 0002122300 від 30.03.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2013, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014, позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення.

Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області) звернулась із касаційною скаргою про скасування постанови Київського окружного адміністративного суду та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що відповідачем здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 29.06.2011 до 30.09.2012 та складено акт № 122/22-1/37756470 від 27.02.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.36, пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, ст. 46, ст. 48, ст. 49, пп. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п.135.1, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, ст. 134, ст. 135, ст. 137, ст. 138 ПК України, занижено податок на прибуток у сумі 1496308 грн.; ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затверджений Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, занижено рядок 18 (позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду) у сумі 43483, 34 грн. та завищення рядка 19 (від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму завищення рядка 24 ( залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту наступного податкового періоду) у сумі 47224, 54 грн., завищення податкового кредиту в подальших періодах; п. 2.6 Постанови Правління НБУ № 637 від 15.12.2004 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0001102300 від 20.03.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 47225 грн.; № 0001112300 від 20.03.2013, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки у сумі 10873860 грн.; №0002122300 від 30.05.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1496308 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3455 грн.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 138.10 ПК України надано визначення, що до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством; витрати на збут, які включають витрати на нарахування процентів.

Судами встановлено, що позивачем податковому органу під час проведення перевірки були надані документи на підтвердження факту понесення витрат щодо придбання та поставки товарів (послуг), що підтверджується первинними бухгалтерськими документами: товарно-транспортними накладними, видатковими та податковими накладними, специфікаціями, а також операційні та адміністративні витрати.

Судами встановлено, що під час проведення перевірки відповідачем були надані документи щодо повернення товарів споживачами на суму понад 80000 грн.

Крім того, під час перевірки податковий орган встановив, що позивач не оприбуткував за 4 квартал 2011 року виручку в розмірі 2174722 грн. та занизив дохід на вказану суму.

Позивачем було надано відповідачу до перевірки видаткові та прибуткові касові ордери за якими готівкові кошти щоденно видавались з центральної каси підприємства касирам як розмінна монета та отримані від реалізації товарів готівкові кошти, які оприбутковувались до центральної каси підприємства.

Судами встановлено, що Z-звіти підтверджують суми готівкових коштів отриманих із застосуванням РРО від реалізації товарів за період з 15.10.2011 до 30.09.2012; не фіскальні чеки, які підтверджують здійснення операцій "службове внесення" та "службове вилучення"; наказ по ТОВ „Домосвіт Трейд" № 15/10/11 від 15.10.2011 "Про затвердження порядку тимчасового усунення (вилучення) готівкових коштів з місця проведення розрахунків та повернення готівкових коштів з місця проведення розрахунків".

Позивач оприбутковував готівкові кошти після їх надходження від реалізації товарів із застосуванням РРО, що підтверджується даними Z-звітів РРО та прибутковими касовими ордерами.

Позивач відповідно до вимог п. 2.6 Положення ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджене постановою Правління НБУ № 637, готівкові кошти, які надходили до кас у день їх надходження оприбутковувались у повному обсязі, що підтверджується Х-звітами та Z-звітами та відповідають сумам, що зазначені в касових (розрахункових) документах.

Судами встановлено, що позивачем не використовувались готівкові кошти, отримані від реалізації товарів на господарські потреби, а кошти, які були отримані за допомогою операції "службова видача" повернуто в РРО із оприбуткуваннями у центральній касі підприємства.

28.09.2011 до 11.11.2011 позивачем за договором позики від 27.09.2011 із ТОВ „СТУБУД" було отримано поворотну фінансову допомогу у сумі 3346000 грн., яка повернута 18.04.2012.

Виконання зазначеного договору підтверджується актами здачі-приймання робіт наданих послуг та розрахунком відсотків за користування позикою, що підтверджує витрати позивача щодо відсотків та компенсаційних витрат у сумі 371384,78 грн.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Факт виконання позивачем з вказаними контрагентами договірних зобов'язань підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями податкових та видаткових накладних, виписок банку, рахунків.

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилені доводи податкового органу про те, що кошти, отримані позивачем, є безповоротною фінансовою допомогою.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно визначення, наведеного у пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Суди обґрунтовано зазначили, що кошти, які надійшли до позивача, не є поворотною фінансовою допомогою, а тому у позивача були відсутні підстави для нарахування умовних відсотків за договором.

Між позивачем та ТОВ „Адепт-Буд" був укладений договір поставки №3078-№П від 24.10.2011.

Виконання договору підтверджується бухгалтерським обліком позивача по рахунку 631 "розрахунки з постачальниками" та видатковими накладними.

Між позивачем та ТОВ „Укргермес 2000" було укладено договір №2/11 від 02.12.2011 про надання рекламних послуг.

Виконання договору підтверджується актами здачі-приймання робіт та оплатою позивача за надані послуги.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.