Ухвала суду № 61523255, 08.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" вересня 2016 р. м. Київ К/9991/47920/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Луганську Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012

у справі № 2а/1270/1871/12

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання»

про зобов'язання нарахувати та сплатити суму податкового зобов'язання

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби (далі по тексту - позивач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську ДПС) звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання») про зобов'язання ТОВ «ЛЕО» нарахувати та сплатити суму податкового зобов'язання з ПДВ, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 13.02.2012 № 0000188012 у сумі 8813544,00 грн. за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2052196,50 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2012, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012, відмовлено у задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем в період з 11.01.2012 по 24.01.2012 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЛЕО», за результатами якої складено акт від 26.01.2012 №8/08-2/31443937 «Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» по взаємовідносинам з ДП «Регіональні електричні мережі» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період роботи з 01.01.2011 по 30.11.2011».

В ході перевірки було встановлено, що ТОВ «ЛЕО» порушило п.22.1 ст. 22, п.23.1, п.23.2, п.23.3, п.23.4 ст. 23, п. 36.2, п. 36.3 ст. 36, п.п. 14.1.13, пп. 14.1.185, пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, п.185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п.189.1 ст. 189, пп. 194.1.1 п. 194.1 ст.194 Податкового кодексу України і, як наслідок, занизило податкове зобов'язання з ПДВ на суму 8813544,00 грн. Зазначене податкове зобов'язання нараховане позивачем із застосуванням звичайних цін.

На підставі акту перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2012 №0000188012, яким визначено грошове зобов'язання ТОВ «ЛЕО» з ПДВ на суму 10865740,50 грн., в тому числі за основним платежем - 8813544,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2052196,50 грн.

На думку позивача, ТОВ «ЛЕО» протягом січня-листопада 2011 року безоплатно надавало ДП «Регіональні електричні мережі» послуги з передачі електроенергії власними місцевими (локальними) мережами, проте незаконно не сплатило ПДВ з операцій з надання цих послуг. Враховуючи відсутність договору між відповідачем і ДП «Регіональні електричні мережі» та безоплатний характер послуг з передачі ТОВ «ЛЕО» своїми місцевими (локальними) електромережами електроенергії ДП «Регіональні електричні мережі», база оподаткування операцій з надання цих послуг повинна бути визначена виходячи з рівня звичайних цін, якими є тарифи на передачу електроенергії, затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України (з 23.11.2011 - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики) від 09.12.2010 № 1660.

Податковим органом визначено податкові зобов'язання за ставкою 20 відсотків по операціям з надання послуг з передачі електричної енергії, яка належить Луганській філії ДП «Регіональні електричні мережі» - місцевим (локальним) мережам за період з 01.01.2011 по 30.11.2011, в результаті чого внаслідок визначення звичайних цін СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Луганську донараховано податкове зобов'язання з ПДВ на суму 8813544,00 грн.

За допущене порушення податкового законодавства ТОВ «ЛЕО» зобов'язане сплатити штрафні (фінансові) санкції в сумі 2052196,50 грн.

Отже несплата суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість стала підставою для звернення позивача із позовом про зобов'язання ТОВ «ЛЕО» нарахувати та сплатити суму податкового зобов'язання з ПДВ, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 13.02.2012 №0000188012 у сумі 8813544,00 грн. за основним платежем, за штрафними (фінансовими) санкціями - 2052196,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що саме Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі по тексту - НКРЕУ) визначає тарифи на передачу електроенергії та сферу їхнього застосування. Сфера застосування тарифів на передачу електроенергії, в тому числі затверджених постановою НКРЕУ від 09.12.2010 №1660 «Про затвердження тарифів на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та тарифів на постачання електричної енергії за регульованим тарифом для ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання»», визначена п. 3.7.4 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕУ від 13.06.1996 № 15/1, п. 3.7.2 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, затвердженого постановою НКРЕУ від 13.06.1996 №15, п. 2.4 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕУ від 12.08.1996 №36, п. 5 постанови НКРЕУ від 18.08.1999 №1058. Тарифи, встановлені постановою НКРЕУ від 09.12.2010 №1660, використовувалися відповідачем при розрахунку плати за передачу електроенергії постачальника за нерегульованим тарифом.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

В той же час, застосування приписів підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України, посиланням на який обґрунтовано заявлений позов, можливе лише за умови дотримання процедури, передбаченої пунктом 39.15 статті 39 цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 39.15 статті 39 ПК України визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Зі змісту наведеної законодавчої норми вбачається послідовний алгоритм дій органу державної податкової служби з визначення платнику податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін. Цей алгоритм передбачає такі обов'язкові етапи, як проведення перевірки та прийняття за її результатами податкового повідомлення-рішення, у якому визначається сума грошового зобов'язання внаслідок застосування звичайних цін. У разі оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення платником податків або несплати визначеної в ньому суми таке податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. І лише після цього керівник органу державної податкової служби звертається з позовом до платника податків про нарахування та сплату податкових зобов'язань, зокрема, у результаті застосування звичайних цін.

Таким чином, звернення податкового органу з наведеним позовом є завершенням законодавчо встановленої послідовності дій податкового органу із застосування звичайних цін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» ПК України стаття 39 цього Кодексу набирає чинності з 01.01.2013.

Відтак до вказаної дати у податкових органів в особі їх керівників відсутнє право звертатись з позовом до платника податків щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності в результаті застосування звичайних цін на підставі підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Натомість згідно з пунктом 8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

За наведених обставин, визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін повинно здійснюватись у загальному порядку, а тому при встановленні порушень платником податків правил застосування звичайних цін контролюючий орган повинен надіслати (вручити) такому платнику податкове повідомлення-рішення.

Виключно у разі несплати суми грошового зобов'язання, визначеного в такому податковому повідомленні-рішенні та узгодженого в установленому порядку, відповідна сума підлягатиме стягненню як податковий борг.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено чи було дотримано послідовний алгоритм дій органу державної податкової служби з визначення платнику податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін; чи оскаржувалось податкове повідомлення-рішення платником податків у судовому порядку.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій також не з'ясували, чи мав право податковий орган на пред'явлення адміністративного позову до платника податків про зобов'язання нарахувати та сплатити суму податкового зобов'язання.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)Є.А. Усенко