Ухвала суду № 61523250, 08.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2016 року м. Київ К/800/15048/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Усенко Є.А.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Б»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014

у справі № 826/13832/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Б»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві

третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтек Б» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Інтек Б») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_3) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2013 №0003802220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки від 03.04.2013 №186/1-22-20-32766730 встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.11.2011 по 31.07.2012 на загальну суму 3401355,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2013 №0003802220, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5102032,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 3401355,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 1700677,50 грн.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3, оскільки правочини, укладені позивачем з таким контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків.

Також відповідач зазначив , що у ФОП ОСОБА_3 відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для вчинення господарських операцій, зокрема відсутні транспортні засоби, складські приміщення, основні фонди.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платнику податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договори поставки від 16.11.2011 № 16/11-01; від 16.11.2011 №16/11-03; від 01.01.2012 № 01/01-04; від 01.01.2012 № 01/01-03.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано до матеріалів справи копії податкових накладних, платіжних доручень.

Проведеною перевіркою встановлено, що у ФОП ОСОБА_3 відсутня документація, що підтверджує формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з контрагентами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операції з вищезазначеним контрагентом.

Такими чином судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані товари (послуги) використані в межах господарської діяльності.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Б» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)Є.А. Усенко