УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2016 року Справа № 876/2450/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів: Затолочного В.С., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Керод Х.І.,
та за участі осіб:
від відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2015 року позивач ОСОБА_2 підприємство «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги» звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.08.2015 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення за № НОМЕР_1, 000259220 від 25.08.2015 року.
Не погодившись із таким рішенням суду, його оскаржив відповідач, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята без урахування норм податкового законодавства, просить таку скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для виконання відповідних договорів та зв'язку між фактом придбання товару і подальшою господарською діяльністю. Проведеною податковим органом перевіркою встановлено відсутність у позивача та його контрагентів необхідних умов для здійснення діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів. Тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови старшого прокурора прокуратури м. Івано-Франківська з 13.07.2015 року по 24.07.2015 року ДПІ в м. Івано-Франківську проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Івано-Франківський облавтодор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 11.08.2015 року за №3250/09-15-22-02/31790584, згідно якого встановлено наступні порушення: пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, пп.138.6 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 295 450 грн.; п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п. 201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПКУ, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість в загальній сумі 259 090 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки 25.08.2015 року ДПІ в м. Івано-Франківську прийняті податкові повідомлення-рішення №0002592202, відповідно до якого позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 295 450 грн. та №0002582202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 387 635 грн., в тому числі за основним платежем 259 090 грн., та за штрафними санкціями - 129 545 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновками податкового органу щодо наявності відповідних порушень податкового законодавства, виходячи з наступного.
Згідно матеріалів справи, 01.03.2013 року та 04.03.2013 року позивачем з ПП «ЛВМ» та ТОВ «Арніка» відповідно укладено договори поставки товарів. За період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року ДП «Івано-Франківський облавтодор» декларувало господарські операції по придбанню у ПП «ЛВМ» бітуму нафтового дорожнього, дизельного палива, у ТОВ «Арніка» бітуму нафтового дорожнього, дизельного палива, солі технічної.
На виконання вказаних договорів ПП «ЛВМ» та ТОВ «Арніка» здійснено постачання позивачу вищевказаних товарів та надано транспортні послуги на загальну суму 7 810 740,6 грн. та 9 013 055,1 грн. відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом в якості письмових доказів актами приймання-передачі, податковими та видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.
Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Загальні вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлені ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Як слідує із змісту вказаних правових норм наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно з пунктом 2.4 зазначеного Положення, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З договорів про надання послуг, актів прийому-передачі, податкових та видаткових накладних, вбачається, що дані документи, якими зафіксовано здійснення отримання товарів і послуг ДП «Івано-Франківський облавтодор» від постачальників, містять всі необхідні реквізити.
Відповідно до вимог п. 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому Податковий кодекс України визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.
Так, відповідно до п.198.4. ст.198 цього Кодексу якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
А також, в силу положень статті 198.6. ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З наявних в матеріалах справи податкових накладних, отриманих у зв'язку з наданням Товариству товарів та послуг, вбачається, що останні оформленні у відповідності до вимог ст.201 ПКУ та містять всі необхідні реквізити.
Щодо твердженням податкового органу про підписання накладних невстановленою особою, то колегія суддів такі відхиляє, з огляду на наступне.
Із системного аналізу положень п.201.1 ст.201 ПКУ випливає, що податкова накладна може підписуватись іншою особою, уповноваженою на це установчими документами платника податку, довіреністю, наказами, розпорядженнями або іншими актами цивільного законодавства.
Проте податковим органом доказів того, що інша особа не була наділена платником податків повноваженнями підписувати примірники податкових накладних наведено не було.
Щодо твердження відповідача про безтоварний характер операцій, яке ґрунтується на висновках ДПІ в Тячівському районі, зроблених в актах перевірки від 30.01.2014 року та 31.03.2014 року, про відсутність ознак реального здійснення фінансово-господарської діяльності контрагентами ПП «Л.В.М.» та ТОВ «Арніка», то колегія суддів також відхиляє таке, враховуючи наступне.
Так надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Із представлених первинних документів, вбачається, що між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані господарські операції по поставці товарів (робіт, послуг), дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.
Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість та завищення податкового кредиту.
Можливість реалізації відповідних господарських відносин підтверджується наявністю як в позивача, так і у його контрагентів необхідних трудових та матеріальних ресурсів (бітумних ям, паливних резервуарів, транспорту, тощо). Факт використання ДП "Івано-Франківський облавтодор" одержаних товарів у своїй господарській діяльності підтверджується відповідними актами переробки, матеріальними звітами, шляховими листами, актами виконаних дорожньо-ремонтних робіт, іншими документами, наявними у позивача.
Зважаючи на вищевикладені обставини, відсутні підстави для висновку про фіктивність та нереальний характер здійснених господарських операцій.
Разом з тим, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.
Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми; наведені податкові накладні, як вже було встановлено судом, не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам визначеним чинним законодавством.
Крім того, за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).
Окрім того відсутність контрагентів постачальників підприємства за місцем реєстрації, неможливість проведення зустрічних перевірок таких контрагентів та ліквідація підприємства після здійснення відповідних господарських операцій, не може однозначно свідчити про безтоварність даних операцій, тому твердження відповідача про фіктивність господарських правовідносин ДП "Івано-Франківський облавтодор" з ПП «Л.В.М.» та ТОВ «Арніка» колегія суддів відхиляє .
Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання за умови фактичного здійснення господарської операції
Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд України, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Проте у даному випадку відповідачем умисел позивача на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів не доведений та наявність в діях підприємців наміру одержання податкової вигоди судом не встановлено.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток приватних підприємств відсутні.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача є правомірними та такими, що повністю відповідають положенням діючого законодавства України та підлягають до задоволення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року у справі № 809/4445/15 без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
суддя В.С. Затолочний
суддя З.М. Матковська
повний текст ухвали виготовлений 22.09.2016
Судове рішення № 61522923, Львівський апеляційний адміністративний суд було прийнято 22.09.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 809/4445/15. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: