Ухвала суду № 61522900, 20.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17201/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

20 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Ганечко О.М., Губська О.М.,

за участю секретаря Гуцул О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері зв'язку та інформатизації про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері зв'язку та інформатизації (далі - Відповідач) про визнання незаконним і нечинним з моменту прийняття рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері зв'язку та інформатизації від 02.09.2014 року № 612 «Про затвердження граничних тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги і визнання таким, що втратило чинність, рішення НКРЗІ від 04 квітня 2013 року №196»; встановлення відсутності повноважень НКРЗІ на затвердження тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Апеляційну скаргу подано 30 червня 2016 року до суду першої інстанції, адміністративна справа до суду апеляційної інстанції надійшла 05 липня 2016 року.

Частиною 2 статті 186 КАС України передбачено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року отримана Позивачем 21 червня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.134).

08 липня 2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Позивача залишено без руху.

Після усунення недоліків, зазначених в ухвалі, та з урахуванням наведеного, 28 липня 2016 року ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 06 вересня 2016 року.

06 вересня 2016 року Позивачем до суду апеляційної інстанції подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки представника Позивача у судове засідання.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року відкладено розгляд справи та провадження у справі зупинено до 20 вересня 2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року провадження у справі поновлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, заперечення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 вересня 2014 року Відповідачем прийнято рішення №612 «Про затвердження граничних тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги і визнання таким, що втратило чинність, рішення НКРЗІ від 04.04.2013 №196» (рішення втратило чинність на підставі Рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації №455 від 02.09.2015).

Вказаним рішенням, відповідно до статей 18 та 66 Закону України «Про телекомунікації», вирішено: затвердити Граничні тарифи на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, що додаються; визнати таким, що втратило чинність, рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, від 04 квітня 2013 року № 196 «Про затвердження Граничних тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2013 року за №623/23155; департаменту економічного аналізу разом Департаментом правового забезпечення в установленому законодавством порядку доручено подати це рішення на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

Позивач вважаючи, що Відповідач не має права приймати оскаржуване рішення, оскільки не наділений відповідними повноваженнями, звернувся до суду.

Правову основу діяльності у сфері телекомунікацій встановлює Закон України «Про телекомунікації», який визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Згідно ст.13 Закону України «Про телекомунікації» державне управління у сфері телекомунікацій здійснюють: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади в галузі зв'язку; інші органи виконавчої влади відповідно до закону.

Статтею 17 Закону України «Про телекомунікації» визначено, що органом державного регулювання у сфері телекомунікацій є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

Положення про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, затверджується Президентом України.

Положеннями статті 18 Закону України «Про телекомунікації» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, зокрема: вносить пропозиції до органів державної влади щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, стандартів у сфері телекомунікацій; видає нормативні акти з питань, що належать до компетенції національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, та контролює їх виконання; забезпечує державний нагляд за додержанням суб'єктами ринку законодавства про телекомунікації; здійснює відповідно до закону тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та встановлює порядок взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій; приймає в межах своєї компетенції рішення, які є обов'язковими для виконання суб'єктами ринку телекомунікацій.

Відповідно пунктів 1-3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року 1067/2011 (далі - Положення) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.

НКРЗІ є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку. У визначеній сфері НКРЗІ здійснює повноваження органу ліцензування, дозвільного органу, регуляторного органу та органу державного нагляду (контролю).

НКРЗІ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами.

Основними завданнями НКРЗІ є: забезпечення проведення єдиної державної політики з питань державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації та розвитку інформаційного суспільства, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв'язку; здійснення державного регулювання та нагляду у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом, надання послуг поштового зв'язку, використання інфраструктури з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв'язку та інформаційні послуги, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки; забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом і функціонування ринку телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних, інформаційних послуг та послуг поштового зв'язку на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів господарювання та споживачів цих послуг; сприяння розвитку конкуренції та підприємництва, забезпечення рівних умов діяльності суб'єктів господарювання всіх форм власності, вдосконалення механізму регулювання ринкових відносин у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку; забезпечення системності, комплексності і узгодженості розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в державі.

Підпунктом 7 пункту 4 Положення передбачено, що НКРЗІ відповідно до покладених на неї завдань, встановлює відповідно до закону граничні або фіксовані тарифи на загальнодоступні телекомунікаційні послуги, тарифи на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, розрахункові такси за послуги пропуску трафіка до телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій з істотною ринковою перевагою на певному ринку пропуску трафіка або операторів телекомунікацій, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, тарифи на надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів телекомунікацій, порядок взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій, граничні тарифи на універсальні послуги поштового зв'язку, а також тарифи на роботи (послуги) Українського державного центру радіочастот (УДЦР) та розміри плати за видачу документів дозвільного характеру - висновків щодо електромагнітної сумісності, дозволів на експлуатацію, на ввезення з-за кордону радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, здійснює відповідно до законодавства інші заходи щодо тарифного регулювання у зазначеній сфері.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів вважає, що Відповідач наділений повноваженнями щодо здійснення тарифного регулювання та приймаючи оскаржуване рішення діяв в порядок та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Посилання апелянта на те, що діючим законодавством повноваження по проведенню цінової політики (встановленню цін/тарифів) покладено на Кабінет Міністрів України спростовуються вищенаведеними правовим нормами.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на Рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2008 року №14-рп/2008, з огляду на таке.

Так, вказаним Рішенням визнано такими що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року №1682-III ( 1682-14 ), а саме: абзацу першого частини першої статті 11 щодо утворення та ліквідації національних комісій регулювання природних монополій Президентом України; абзацу другого частини першої статті 11 щодо затвердження Президентом України положень про національні комісії регулювання природних монополій; частини другої статті 11 щодо призначення та припинення повноважень голів національних комісій регулювання природних монополій, їх членів Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Положення Закону України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року №1682-III (1682-14), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Між тим, Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 року №1682-ІІІ, визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Згідно ст.1 цього Закону, природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі - товари).

Відповідно абз.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про природні монополії», державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Виключний перелік сфер діяльності суб'єктів природних монополій наведено у ст.5 Закону України «Про природні монополії», а саме:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами;

- розподіл природного і нафтового газу трубопроводами;

- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами);

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами;

- розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- централізованого водопостачання та водовідведення;

- транспортування теплової енергії;

- спеціалізованих послуг у річкових, морських портах, морських рибних портах та аеропортах відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

- захоронення побутових відходів.

Натомість, як зазначалося вище, НКРЗІ є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку.

З врахуванням наведеного, колегія суддів звертає увагу, що НКРЗІ здійснює державне регулювання у сфері, яка не належить до діяльності суб'єктів природних монополій, зазначених у ст.5 Закону України «Про природні монополії».

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пункт 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Положення ст.3 КАС України визначено, зокрема, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На думку колегії суддів, Відповідач є іншим суб'єктом, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За приписами ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивачем не наведено належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом прийняття рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері зв'язків та інформатизації від 02.09.2014 року №612 «Про затвердження граничних тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги і визнання таким, що втратило чинність, рішення НКРЗІ від 04.04.2013 року №196».

Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням суду першої інстанції, оскільки оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень стосувалось необмеженого кола осіб та діяло на території держави України, однак, така позиція суду першої інстанції не тягне за собою скасування судового рішення відповідно вимог ч.2 ст.200 КАС України.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності прийняття суб»єктом владних повноважень рішення від 02.09.2014 року №612 «Про затвердження граничних тарифів на загальнодоступні телекомунікаційні послуги і визнання таким, що втратило чинність, рішення НКРЗІ від 04.04.2013 року №196».

Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим та законним, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Ганечко О.М.

Губська О.М.

Ухвала складена в повному обсязі 23 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Губська О.А.

Ганечко О.М.