Окрема думка судді № 61522879, 22.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 750/5346/16-а Головуючий у 1-й інстанції Коверзнев В.О.

Суддя-доповідач Желтобрюх І.Л.

ОКРЕМА ДУМКА

Головуючого судді Київського апеляційного адміністративного суду

Желтобрюх І.Л.

у справі №732/512/16-а

(в порядку статті 25 КАС України)

22 вересня 2016 року м. Київ

22 вересня 2016 року Київським апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишено без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м.Чернігова від 09 серпня 2016 року залишено без змін.

Вважаю, що у даній справі Київський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків, а суд першої інстанції прийняв незаконне рішення.

При винесенні ухвали про залишення без задоволення апеляційної скарги судом не враховані наступні обставини.

Частиною 18 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789-ХІІ) визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної; плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

15 Липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру», згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, положення : Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., N 53, ст. 793, N 50, ст. 474; 1995 р., N 11, ст. 71, N 34, ст. 268; 2001 р., N 9, ст. 38, N 44, ст. 233; 2002 р., N 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., N 29, ст. 233, N 30, ст. 247; 2004 р., N 8, ст. 66; 2005 р., N 2, ст. 32, N 6, ст. 132, N 11, ст. 198; 2006 р., N 1, ст. 18, N 19 - 20, ст. 156; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66, N 33, ст. 442; 2008 р., NN 5 - 8, ст. 78, N 48, ст. 357; 2010 р., N 37, ст. 497, NN 41 - 45, ст. 529; 2011 р., N 23, ст. 160, N 30, ст. 279; 2012 р., N 12 - 13, ст. 82; 2013 р., N 14, ст. 89, N 21, ст. 208, N 37, ст. 490, N 39, ст. 517; 2014 р., N 11, ст. 132, N 17, ст. 593, N 20 - 21, ст. 745, N 22, ст. 816; зі змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року N 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50- 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції вважає, що законодавчо визначені підстави для такого перерахунку з цього часу є відсутніми

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Однак, ні умови, ні порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України не визначено, і відповідний нормативно-правовий акт не прийнято.

За таких обставин, враховуючи вищевказані норми, вважаю, що з 15.07.2015 року попередні законодавчо встановлені підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури скасовані, оновлене законодавство таких підстав не містить, - у зв'язку з чим підстав для такого перерахунку пенсій працівникам прокуратури немає.

При цьому зауважую, що відмова відповідача у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії працівника прокуратури, яку він отримував до цього, а тому відмова у перерахунку пенсії не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист, - з огляду на що конституційні гарантії, закріплені 64 Конституції України, до нього не застосовуються.

Водночас, посилання суду першої інстанції на правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 27.05.2013 року по справі «Суханов та Ільченко проти України» є помилковим, адже в цьому рішенні Європейський Суд вказав, що Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, право на яку було встановлене законом (статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»), однак жодного рішення з цього приводу Кабінетом Міністрів України прийнято не було.

Натомість, в даному випадку Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» скасовано таке право (на перерахунок вже призначених пенсій державних службовців).

Зауважую, що право на перерахунок розміру пенсії, зокрема, і у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою, на час звернення позивача із відповідною заявою до управління Пенсійного фонду, законодавством не було визначено, а тому обставини даної справи різняться з обставинами справи «Суханов та Ільченко проти України», та, відповідно, висновки ЄСПЛ викладені у вищевказаній справі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, звертаю увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Таким чином, суд не може підміняти собою законодавчий орган, встановлюючи додаткові підстави до перерахунку пенсії там, де їх не визначив законодавчий орган.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги доводи апелянта щодо зміни законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вважаю, що в даному випадку відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивача на підставі 50-1 Закону №1789-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення їй пенсії.

Відповідно до ч.3 ст.25 КАС України, суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Вважаю, що у спірних правовідносинах відповідач здійснював свої повноваження в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому постанова суду першої інстанції мала би бути скасована з постановленням нової про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Головуючий суддя

Київського апеляційного

адміністративного суду І. Л. Желтобрюх