Постанова № 61522000, 23.09.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2274/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 року

15год.50хв.

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року СПД ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 31.10.2012 № НОМЕР_1, згідно з яким платникові збільшено грошове зобовязання з ПДВ на 184 939,38 грн. за основним платежем та на 46234,85 грн. за штрафними санкціями;

від 31.10.2012 № НОМЕР_2 про збільшення позивачеві грошового зобовязання з податку на доходи фізичних на 1634,56 грн. за основним платежем та на 578,64 грн. за штрафними санкціями;

від 31.10.2012 № НОМЕР_3, за яким на позивача накладено штрафні санкцій у сумі 840 грн. за провадження торговельної діяльності без придбання торгового патенту;

від 31.10.2012 № НОМЕР_4 про застосування до СПД ОСОБА_1 510 грн. з податку на доходи найманих працівників;

від 31.10.2012 № НОМЕР_5 про накладення на платника 170 грн. штрафних санкцій за неподання заяви про реєстрацію платником ПДВ;

від 31.10.2012 № НОМЕР_6, за яким СПД ОСОБА_1 зобовязано сплатити 1 грн. штрафних санкцій за порушення порядку здійснення розрахункових операцій;

від 11.01.2013 № НОМЕР_7 про збільшення платникові грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на 143 840,98 грн. за основним платежем та на 36027,75 грн. за штрафними санкціями;

від 11.01.2013 № НОМЕР_8, згідно з яким позивачеві донараховано грошове зобовязання з ПДВ у розмірі 104 394,04 грн. за основним платежем із застосуванням 31368,51 грн. штрафних санкцій;

а також рішення про результати розгляду первинної скарги від 08.01.2012 № 12/0/10-2008.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 11.10.2012 року № 2520/17-01/НОМЕР_9 Про результати планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.07.2009 року по 01.07.2012 року, а тому є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Позивачем не було допущено порушень вимог Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва, Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян, Законів України Про податок на додану вартість, Про податок з доходів фізичних осіб та Податкового кодексу України, зазначених податковим органом в акті перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2015, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013 № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, а також рішення про результати розгляду первинної скарги від 08.01.2012 № 12/0/10-2008 в частині збільшення позивачеві податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на 143 840,98 грн. за основним платежем та на 36027,75 грн. за штрафними санкціями, з ПДВ на 104 394,04 грн. за основним платежем та на 31685,51 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2016р. касаційну скаргу Головного управління Міндоходів в Одеській області, ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби та субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2015 у справі № 815/2274/13-а скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2013 № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, у цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2015 у справі № 815/2274/13-а скасовано в частині визнання протиправним і скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 08.01.2012 № 12/0/10-2008 в частині збільшення позивачеві податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на 143 840,98 грн. за основним платежем та на 36027,75 грн. за штрафними санкціями, з ПДВ на 104 394,04 грн. за основним платежем та на 31685,51 грн. за штрафними санкціями, у цій частині позову відмовлено, в решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2015 у справі № 815/2274/13-а залишено без змін.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.04.2016р. справу №815/2274/13-а прийнято до провадження судді Аракелян М.М.

В процесі нового розгляду справи представник позивача підтримав доводи та вимоги позовної заяви в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, щодо яких за його позовом справу направлено на новий розгляд.

У судовому засіданні 22.06.2016р. протокольною ухвалою суду було замінено неналежних відповідачів ОСОБА_2 обєднану Державну податкову інспекцію Одеської області Державної податкової служби, Державну податкову службу в Одеській області на належних відповідачів ОСОБА_2 обєднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області, Головне управління ДФС в Одеській області, на підставі ст. 55 КАС України.

Від представника позивача 13.09.2016 року до суду надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

13.09.2016 року судом на підставі ч.6 ст.128 КАС України ухвалено призначити розгляд справи в порядку письмового провадження, про що постановлено ухвалу, занесену до журналу судового засідання.

Суд відхиляє клопотання позивача про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи (економічної), оскільки позивач пропонує на вирішення експертизи питання правового характеру, щодо яких саме суд, а не експерти, має належний обсяг спеціальних знань.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що в період з 01.07.2009 року по 01.07.2012 року ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, основні види діяльності оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, які не підлягають ліцензуванню.

В період з 17.09.2012 року по 28.09.2012 року згідно плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок субєктів господарської діяльності фізичних осіб на 3 квартал 2012 року, на підставі направлення від 14.09.2012 року № 736/17-01 старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ОСОБА_2 ОДПІ ОСОБА_3 проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 01.07.2012 року.

В ході перевірки перевіряючими були встановлені порушення з боку позивача:

- ст.ст. 1, 5 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва, у звязку з тим, що обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) у 2009 році перевищив 500 000,00 грн. та підприємець не перейшов на загальну систему оподаткування обліку та звітності з 01.01.2010 року, та перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності у період з 01.01.2010 року по 01.07.2012 року;

- ст.ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян, пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 9.12 ст. 9, п. 22.10 ст. 22 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб та пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст.163, пп. 167.1.1 п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.5, п. 177.6 ст. 177, пп. 291.5.1.5) п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України у вигляді заниження податку з доходів від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету за перевіряємий період у сумі 1 634,56 грн.;

- п. 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України у вигляді неподання відомостей щодо зміни місцезнаходження;

- пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.31 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3, п. 9.5 ст. 9 Закону України Про податок на додану вартість та пп. 180.1.2 п. 180.1 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 с. 188, п.189.4 ст. 189, п. 123.1 с. 123 Податкового кодексу України у вигляді заниження податку на додану вартість в сумі 184 940,00 грн.;

- п. 1.1, п. 1.2 ст. 1, п.п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4 ст. 3, ст. 4 Закону України Про патентування деяких видів підприємницької діяльності та пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України у вигляді здійснення у період 2011-2012 роки торгівельної діяльності, що підлягає ліцензуванню, без отримання торгового патенту;

- п. 1 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у вигляді не застосування при здійсненні підприємницької діяльності реєстратора розрахункових операцій;

- п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України у вигляді не надання документів до перевірки

За результатами перевірки було складено акт № 2520/17-01/НОМЕР_9 від 11.10.2012 року.

На підставі висновків акту перевірки ОСОБА_2 ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

1) № НОМЕР_2 від 31.10.2012 року, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення ст.ст. 1, 5 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва; ст.ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян, пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п.9.12 ст. 9, п. 22.10 ст. 22 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб та пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 163.1.1, 163.1.2 ст.163.1 ст. 163, пп. 167.1.1 п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.5, п. 177.6 ст. 177, пп.291.5.1.5) п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб у сумі: 1 634,56 грн. основний платіж та 578,64 грн. штрафні санкції;

2) № НОМЕР_1 від 31.10.2012 року, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення пп. 2.3.1 п. 2.3 ст.2, пп. 3.1.1 п. 3 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3, п. 9.5 ст.9 Закону України Про податок на додану вартість та пп. 180.1.2 п. 180.1 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п. 185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 с. 188, п.189.4 ст. 189, п. 123.1 с. 123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі: 184 939,38 грн. - основний платіж та 46 234,85 грн. - штрафні санкції;

3) № НОМЕР_3 від 31.10.2012 року, яким до ФОП ОСОБА_1 за порушення пп.267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, застосовано штрафні санкції у сумі 840,00 грн.;

4) № НОМЕР_4 від 31.10.2012 року, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.;

5) № НОМЕР_5 від 31.10.2012 року, яким до ФОП ОСОБА_1 за порушення п. 117.1 ст.117 Податкового кодексу України, застосовано штрафні санкції у сумі 170,00 грн.;

6) № НОМЕР_6 від 31.10.2012 року, яким до ФОП ОСОБА_1 за порушення п. 1 ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, застосовано штрафні санкції у сумі 1,00 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями ФОП ОСОБА_1 оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Одеській області.

За результатами розгляду скарги позивача, Державною податковою службою в Одеській області прийнято рішення № 12/0/10-2008 від 08.01.2012 року про результати розгляду первинної скарги, яким:

- податкові повідомлення-рішення ОСОБА_2 ОДПІ від 31.10.2012 року №0001581701, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6 було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення;

- збільшено суму податкового зобовязання з податку доходів фізичних осіб на 143 840,98 грн. та суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій з цього податку у розмірі 36 027,75 грн.;

- збільшено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на 104 394,04 грн. та суми застосованих фінансових санкцій з податку на додану вартість у розмірі 31 368,51 грн.

З урахуванням зазначеного рішення ОСОБА_2 ОДПІ Одеської області ДПС винесено податкові повідомлення-рішення:

1) № НОМЕР_7 від 11.01.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення ст.ст. 1, 5 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва; ч.2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян, та п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.6, п.177.9 ст. 177 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб на суму: 143 840,98 грн. основного платежу та 36027,75 грн. штрафних санкцій;

2) № НОМЕР_8 від 11.01.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 за порушення пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3, п. 9.5 ст.9 Закону України Про податок на додану вартість та пп. 180.1.2 п. 180.1 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п. 185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.189.4 ст. 189, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі: 104 394,04 грн. - основний платіж та 31 368,51 грн. - штрафні санкції.

Не погодившись із вказаними рішеннями ОДПІ, позивач звернувся до суду, вимагаючи їх скасування.

При новому розгляді справи суд розглядає позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.01.2013 № НОМЕР_7, № НОМЕР_8.

Як вбачається з акту перевірки № 2520/17-01/НОМЕР_9 від 11.10.2012 року, згідно банківських виписок ФОП ОСОБА_1 фактично було отримано виручку від реалізації вугілля за договором комісії від 01.09.2009 року з приватним підприємством (далі ПП) Науково виробнича компанія Промтек-С за період з 01.07.2009 року по 31.12.2009 році в сумі 926 052,00 грн., у тому числі: у липні 2009 року 13 300,00 грн., у серпні 2009 року 218 090,00 грн., у вересні 2009 року 259 200 грн., у жовтні 2009 року 139 430,00 грн., у листопаді 2009 року 235 720,00 грн., у грудні 2009 року 60 312,00 грн. До складу зазначеної суми виручки також увійшов виплачений ПП Науково виробнича компанія Промтек-С ФОП ОСОБА_1 дохід у вигляді комісійної винагороди згідно договору комісії від 01.09.2009 року у загальній сумі 5 566,07 грн. Отриманий ФОП ОСОБА_1 обсяг виручки з 05 жовтня 2009 року перевищив гранично допустимий розмір виручки у розмірі 500 000,00 грн., передбачений п.1 Указу Президента України №727/98, у звязку з чим ФОП ОСОБА_1 з жовтня 2009 року був зобовязаний перейти на загальну систему оподаткування. Одночасно з переходом на загальну систему оподаткування ФОП ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України Про податок на додану вартість повинен був подати до податкового органу заяву щодо реєстрації його платником податку на додану вартість. Разом з тим, позивач продовжував перебувати на спрощеній системі оподаткування у 2010 році, у якому сума отриманої виручки від реалізації вугілля за договором комісії від 01.09.2009 року з ПП Науково-виробнича компанія Промтек-С склала 212 282,00 грн., у тому числі комісійна винагорода згідно цього договору - 2 663,03 грн.; та у 2011 році, у якому сума отриманої виручки від реалізації вугілля за договором комісії від 27.05.2011 року з ТОВ Південна енергетична компанія склала 793 551,00 грн., у тому числі комісійна винагорода згідно цього договору - 5 284,90 грн. Крім того, позивач не зареєструвався платником ПДВ, внаслідок чого ним було занижено суму податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 1 634,56 грн., у тому числі у 2009 році 835,03 грн., у 2010 році 399,46 грн., у 2011 році 400,07 грн.; та податку на додану вартість за перевіряємий період (з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року) всього у сумі 184 940,00 грн.

Відповідно до рішення ДПС в Одеській області про результати розгляду первинної скарги від 08.01.2012 року № 12/0/10-2008 зазначено, що перевіряючою при розрахунку суми податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 634,56 грн. від здійснення підприємницької діяльності за 2009, 2010, 2011 роки, що підлягає сплаті ФОП ОСОБА_1 до бюджету, невірно було визначено обєкт оподаткування цього податку, оскільки не враховано всю суму виручки, отриманої підприємцем під час виконання договорів комісії від 01.09.2009 року та від 27.05.2011 року. З цих підстав ДПС в Одеській області було збільшено ФОП ОСОБА_1 суму податкового зобовязання з податку доходів фізичних осіб на 143 840,98 грн. та відповідно суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій з цього податку.

Крім того, ДПС в Одеській області зазначено, що при визначенні ФОП ОСОБА_1 податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 189 940,00 грн., ОСОБА_2 ОДПІ не враховано, що ФОП ОСОБА_1 отримував на розрахунковий рахунок виручку від продажу вугілля нібито без урахування суми податку на додану вартість, а тому базою оподаткування з ПДВ є вся сума отриманої виручки від реалізації цього вугілля.

Суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між ПП Науково-виробнича компанія ПРОМТЕК-С (комітент) та ФОП ОСОБА_1 (комісіонер) було укладено договір комісії № 1 від 01.09.2009 року, за яким комісіонер бере на себе зобовязання з продажу вугілля комітента від свого імені, але за рахунок комітента, а комітент зобовязується виплатити комісіонеру винагороду за надані послуги. По кожній партії товару комітент надає комісіонеру рахунок та накладну, ціна в яких є рекомендованою ціною продажу товару.

Між ТОВ Південна енергетична компанія (комітент) та ФОП ОСОБА_1 (комісіонер) 27.05.2011 року було укладено договір комісії № Ю-О 11/2, за яким комісіонер зобовязується за дорученням комітента за комісійну плату укласти за рахунок комітента, але від свого імені, договір щодо продажу вугілля. Кількість, якість товару та розмір винагороди комісіонера та мінімальна ціна продажу товару наводяться у специфікаціях та актах приймання-передавання вугілля на реалізацію, які оформлюються на кожну партію товару.

Згідно виписок Одеської філії АБ Експрес-Банк по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2009 року по 01.07.2012 року (а.с. 105-127):

- за договором комісії № 1 від 01.09.2009 року на адресу ФОП ОСОБА_1 було перераховано наступні кошти: у 2009 році - 926 052,00 грн., станом на 05.10.2009 року виручка складає 502 190,00 грн.; у 2010 році - 212 282,00 грн.;

- за договором комісії № Ю-О 11/2 від 27.05.2011 року на адресу ФОП ОСОБА_1 було перераховано наступні кошти: у 2011 році - 793 551,00 грн.

При цьому за договорами комісії № 1 від 01.09.2009 року та №Ю-О 11/2 від 27.05.2011 року, саме комісійна винагорода ФОП ОСОБА_1 від ПП Науково-виробнича компанія ПРОМТЕК-С та ТОВ Південна енергетична компанія за надання послуг з продажу вугілля склала: у 2009 році - 5 566,07 грн., у 2010 році - 2 663,03 грн.; у 2011 році -5 284,90 грн.

Отже, як було встановлено, ФОП ОСОБА_1 на його розрахунковий рахунок фактично з 05 жовтня 2009 року було перераховано суми виручки, що перевищує обсяг у розмірі 500 тис. гривень, який передбачений ст. 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

Підставою для винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_7 та № НОМЕР_8 від 11.01.2013 року слугував висновок податкового органу про порушення ФОП ОСОБА_1 ст.ст. 1 та 5 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва.

Разом з чим, у 2010 році згідно з пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України Про податок з доходів фізичних осіб правовідносини з оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю врегульовувались положеннями розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 Про прибутковий податок з громадян, який підлягав застосуванню з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

Оподатковуваним доходом громадян від заняття підприємницькою діяльністю згідно зі статтею 13 розділу ІV названого Декрету вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо повязаними з одержанням доходу.

Аналогічне за змістом нормативне положення міститься й у пункті 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, за змістом якого об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому відповідно до підпункту е підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю, є постачанням товарів.

Таким чином, відповідно до наведених законодавчих норм при визначенні оподатковуваного доходу платника підлягає врахуванню вся виручка, отримана платником.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до статті 1013 цього ж Кодексу комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Підпунктом 6.2 пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, встановлено, що не визнаються доходами такі надходження від інших осіб, як сума надходжень за договором комісії.

Сторони умовами договору передбачили, що комісіонер зобов'язаний повернути комітенту виручку від реалізації товару, який переданий на комісію у строки встановлені договором.

На противагу посиланням відповідача на підпункт 139.1.12. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, згідно якого, не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації), суд зазначає, що у даному випадку ФОП ОСОБА_4 товар не придбавався, а приймався на комісію.

При цьому, при передачі товару від комітента до комісіонера у межах договору комісії не передбачено переходу права власності на такий товар.

Відповідно позивач та його контрагент за договором комісії передбачили договором розмір комісійної винагороди, відповідно до якого й повинна була бути розрахована база оподаткування податку на прибуток, а не сума коштів, яка надійшла на рахунок комісіонера, оскільки вказані кошти не є його власністю.

Згідно п.п. 136.1.19 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів.

Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) (пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України).

Не включаються до складу витрат платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів (пп. 139.1.2 п. 139.2 ст. 139 ПК України), тобто суми коштів, перераховані позивачем на користь третіх осіб (перевізників, осіб, що надають вантажно - розвантажувальні роботи і т.п.).

Кошти, отримані позивачем внаслідок надання посередницьких послуг з продажу товарів за договорами комісії від 01.09.2009 року та від 27.05.2012 року, не можна класифікувати як дохід в цілому, оскільки в даному випадку доходом від таких послуг є лише комісійна винагорода за надані послуги, а також із внесених на його розрахунковий рахунок коштів за проданий товар, права власності на які фактично виникало лише у комітентів та відповідно ці гроші були доходом лише комітентів, а тому в подальшому перераховувались позивачем на їх рахунки. Відтак такі суми не включаються до складу валового доходу позивача.

Підприємець при визначенні об'єкта оподаткування враховує всі кошти, що надійшли на розрахунковий рахунок i залишилися в його розпорядженні. До виручки від надання посередницьких послуг з продажу товарів за договорами комісії від 01.09.2009 року та від 27.05.2012 року включається плата за надані послуги, що фактично надійшла, тобто - винагорода.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_7 від 11.01.2013 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_8 від 11.01.2013 року, суд зазначає наступне.

До 01.01.2011 порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації товарів, одержаних у рамках виконання комісійних договорів, регулювався пунктом 4.7 статті 4 Закону України Про податок на додану вартість, в силу якого у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

З часу набрання чинності Податковим кодексом України розглядувані операції стали оподатковуватися у загальному порядку.

Так, згідно з пунктом 189.4 статті 189 названого Кодексу базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.185. пункту 14.1. статті 14 ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.202. пункту 14.1. статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до підпункту 136.1.19. пункту 136.1. статті 136 ПК України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи, зокрема, кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів.

Згідно з пунктом 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до пункту 189.4. статті 184 ПК України базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленомустаттею 188 цього Кодексу.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Проаналізувавши вищевикладене, суд зазначає, що надані позивачем послуги в межах договору комісії та отримання коштів не відносяться до бази оподаткування вартості постачання товарів, визначеної статтею 188 ПК України.

Разом з тим, ПК України чітко визначено, що базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються у межах договору комісії є вартість послуг.

Відповідно до п. 4.7 ст. 4 Закону України Про податок на додану вартість у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону.

Згідно п. 7.3 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Стаття 6 Закону України № 168/97-ВР визначає ставку податку на додану вартість. Відповідно до ч. 6.1 цієї статі об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

З 2011 року питання справляння податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість (визначення платників податку, порядку та підстав їх реєстрації, визначення обєкта оподаткування, дати виникнення та порядку визначення податкових зобовязань) врегульовано ст.ст. 180, 181, 185, 187, 188, 189 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

У межах договорів комісії від 01.09.2009 року та від 27.05.2012 року позивачем до суду були надані первинні документи, а саме: специфікації до договорів комісії, списки товару на комісію, видаткові накладні, акти приймання-передавання вугілля на реалізацію, звіти комісіонера про виконання договорів, виписоки Одеської філії АБ Експрес-Банк по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2009 року по 01.07.2012 року, до вартості переданого ФОП ОСОБА_1 комітентами (ПП Науково-виробнича компанія Промтек-С та ТОВ Південна енергетична компанія) вугілля, за якою він продавав цей товар, з яких вбачається, що суми податку на додану вартість, які відповідно до вимог Закону України № 168/97-ВР повинні були сплачуватися позивачем до бюджету в якості податкових зобовязань з ПДВ як платником податку на додану вартість вже були включені.

З цих підстав суд доходить висновку, що рішення про необхідність збільшення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість на 104 394,04 грн. та суми застосованих фінансових санкцій з податку на додану вартість на 31 368,51 грн. є необґрунтованим, а отже податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_8 від 11.01.2013 року ОСОБА_2 ОДПІ підлягає скасуванню.

Вищий Адміністративний суд України у постанові від 09.03.2016 року зазначив, що для правильного висновку про законність (або протиправність) нарахування позивачеві оспорюваних грошових зобовязань з ПДВ та з податку на доходи фізичних осіб за податковими повідомленнями-рішеннями від 11.01.2013 № НОМЕР_7 та від 11.01.2013 № НОМЕР_8 судам слід було перевірити дотримання податковим органом наведених законодавчих норм при обчисленні бази та обєкта оподаткування ПДВ та податку на доходи фізичних осіб у періоді, охопленому перевіркою, витребувавши у сторін необхідні для цього докази.

У відповідності до приписів ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не навів доводів, які б доводили правомірність нарахування позивачеві оспорюваних грошових зобовязань з ПДВ та з податку на доходи фізичних осіб за податковими повідомленнями-рішеннями від 11.01.2013 № НОМЕР_7 та від 11.01.2013 № НОМЕР_8 не надав, незважаючи на вимогу суду доказів, які б доводили правильність та обґрунтованість даних, на підставі яких визначено в акті перевірки базу та обєкт оподаткування ПДВ та ПДФО, та відповідність обчислення вимогам законодавства.

Не надано також і будь-яких пояснень, у тому числі письмових, які б надавали можливість у сукупності з вже наявними у справі доказами перевірити обґрунтованість (документальну та нормативну) висновків акту перевірки в спірній частині.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду наведеного, податкові повідомлення-рішення від 11.01.2013р. №0000081701 та від 11.01.2013р. №0000101701 підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції Одеської області ДПС №0000081701 від 11.01.2013 року та № НОМЕР_8 від 11.01.2013 року.

Стягнути з ОСОБА_2 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 573(пятсот пятдесят одна)грн. 50коп. судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя М.М. Аракелян