Постанова № 61515787, 25.01.2016, Генічеський районний суд Херсонської області

Справа №: 653/3217/15-а

Провадження № 2-а/653/11/16

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 січня 2016 року

Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Хоменко В.Г.

за участю секретаря Тимашової Т.А.

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в м. Генічеську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області, Пенсійного фонду України, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобов'язання призначити пенсію, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просить визнати бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не забезпечення своєчасного і в повному обємі фінансування і виплати йому пенсії протиправною, визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Генічеському районі Херсонської області щодо невиконання індивідуально-правового акту Пенсійного фонду України та не призначення пенсії за відповідною заявою протиправною; зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області призначити йому пенсію з 03.08.2014 року, з дати першого звернення за призначенням пенсії, у розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він потребує пенсійного і соціального забезпечення, оскільки досяг пенсійного віку і має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» його трудовий стаж складає 34 роки, на даний час він не працює. У 2000 році виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон був зареєстрований та проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, Україна. Ні до виїзду, ні станом на сьогоднішній день, пенсія йому не призначалась, відповідно, пенсійних виплат він не отримує.

Також зазначив в позові, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2014р. в адміністративній справі №826/16226/14 Правління ПФ України було зобовязано розглянути його заяву від 03.08.2014р. про призначення пенсії та надати йому відповідь, з зазначенням відомостей щодо територіального управління ПФ України, до якого ним може бути подана заява про призначення пенсії та з розясненням порядку звернення із такою заявою. Після цього ПФ України у своїй відповіді від 20.01.2015р. №63/К-11 визначив територіальні органи, до яких він може звернутися із заявою про призначення пенсії, в тому числі УПФ України м. Генічеська.

Враховуючи вищевказану відповідь ПФ України, 07.06.2015р. він, через свого уповноваженого представника, звернувся до УПФ України м. Генічеська із особистою заявою про призначення пенсії, засвідченою нотаріально, із доданням усіх необхідних документів. Але відповідач відмовив йому в поновленні пенсії, посилаючись на Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2015р. №234.

03.08.2015 року, через своїх представників, він знову звернувся до ПФ України із заявою про забезпечення своєчасного і в повному обємі фінансування і виплати пенсії за віком. Листом від 07.08.2015р. №8319/М-11 ПФ України також відмовив йому, зазначивши інформацію про порядок призначення пенсії та те, що виплата пенсії здійснюється в межах України і переказування пенсії за кордон законом не передбачено.

Вважає дії та бездіяльність УПФУ у Генічеському районі, ПФ України протиправною та дискримінаційною, оскільки відмова у призначенні пенсії, порушує встановлений ПФУ індивідуальний нормативно правовий припис, Конституцію України, Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Бездіяльність ПФУ полягає у невжитті дій щодо усунення порушень з боку підпорядкованого йому управління, є протиправною, оскільки суперечить Положенню про Пенсійний Фонд України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник УПФУ у Генічеському районі, надала до суду письмові заперечення, в яких посилається на те, що ОСОБА_1 не проживає на території АР Крим і не отримує пенсії і соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, а тому підстав для задоволення вимог до УПФУ у Генічеському районі не вбачається. У судовому засіданні представник позивача надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях.

Представник Пенсійного фонду України, до початку судового засідання надав до суду письмові заперечення, в яких вказав, що на його думку, забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування та виплата пенсії є виключною компетенцією територіального управління Фонду, також вважає, що що нібито лист ПФУ від 20.01.2015 року не є індивідуально-правовим актом, також, посилаючись на ст.. 92 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», зазначив, що відповідно до норм вищевказаної статті, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсія не призначається. Просив розглядати справу за його відсутності.

Представник третьої особи до судового засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судового виклику уповноваженому представнику особисто.

Судом встановлені фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт АС707243, виданий органом 0103, 8 жовтня 1998 р., дію продовжено до 08.10.2018 р., ідентифікаційний номер платника податків України №1717205399. У 2000 р. ОСОБА_1 виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон заявник працював і мешкав в м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна.

Згідно записів у трудовій книжці, станом на дату подання позовної заяви до суду, виданої на імя ОСОБА_1 20 червня 1965 року, трудовий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки, в даний час він не працює, таким чином, при віці 68 років і страховому стажі більш ніж 30 років, ОСОБА_1 досяг встановлених ч. 1 ст. 26 Закону України «Про пенсії», умов призначення пенсії за віком.

03.08.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком, управлінням йому було відмовлено, оскільки він звернувся не до територіального органу Пенсійного фонду України, а до Пенсійного фонду України, тобто до органу, який не здійснює безпосередньо призначення пенсії за віком.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2014 р. в адміністративній справі №826/16226/14 Правління Пенсійного фонду України було зобовязано розглянути заяву позивача від 03.08.2014 р. про призначення пенсії та надати відповідь на вказану заяву, зазначивши у відповіді відомості щодо територіального управління Пенсійного фонду України, до якого позивачем може бути подана заява про призначення пенсії та розяснивши порядок звернення із такою заявою та зі вказанням переліку документів, які мають подаватися разом із заявою.

Відповіддю Пенсійного фонду України від 20.01.2015р. № 63/К-11 на виконання судового рішення Пенсійного фонду України, було визначено територіальні органи, до яких позивач міг звернутися позивач із заявою про призначення йому пенсії, включаючи УПФУ у Генічеському районі, як такі, що мають повноваження розглянути по суті заяву позивача із прийняттям відповідного рішення.

Судом встановлено, що 07.06.2015 року уповноважений представник позивача звернувся до УПФУ в Генічеському районі із особистою позивачем заявою, засвідченою нотаріально, щодо розгляду по суті заяви про призначення і виплати пенсії ОСОБА_1 за віком. До заяви було додано необхідні документи, що підтверджують право ОСОБА_1 на пенсію, а саме: копія свідоцтва про народження, копія паспорту, копія картки платника податків, копія трудової книжки, копія постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.11.2014р., копія листа ПФУ від 20.01.2015р. вих. № 63/К-11. Факт особистого звернення ОСОБА_1 з нотаріально посвідченою заявою про призначення йому пенсії, разом із усіма доданими документами підтверджений відбитком штампу відповідача-1, та не заперечується сторонами у судовому засіданні.

Відповідно до листа УПФУ в Генічеському районі від 08.07.2015р., ОСОБА_1 відмовлено у виплаті пенсії з посиланням на те, що Постанова КМУ №234 визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим і м. Севастополя, а поновлення пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не передбачено законодавством України.

Не погоджуючись з позицією відповідача, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеного Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» це спеціальний Закон, який не містить жодної норми щодо нерозповсюдження права на пенсію по факту місця проживання чи то в Україні, чи то на території тимчасово окупованої АР Крим, яка є невідємною частиною України, чи за їх межами, тобто при вирішенні питання про пенсійне забезпечення місце проживання пенсіонера враховуватись не повинно.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припинялась на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В послідуючому рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІУ щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними. Зазначені положення Закону № 105 8-І V втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІУ виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Згідно частини 2 статті 49 Закону № 1058-ІУ поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, держава Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Пунктом 1 частини 1 статті З Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 р. № 1207-УІІ сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначено тимчасово окупованою територію України.

Частиною 2 ст. 7 названого Закону передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій га інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до пункту 14-4 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІУ, громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014р. №234 (далі - Порядок).

Згідно пункту 2 цього Порядку, пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей) або згідно з міжнародними договорами України з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та надання таким особам соціальних послуг здійснюються визначеними Пенсійним фондом України головними управліннями Пенсійного фонду України, а осіб, які отримують пенсію відповідно до інших законодавчих актів, - управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах.

Постановою правління Пенсійного фонду України №13-4 від 07 липня 2014 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 14 липня 2014 року за № 804/25581, головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області визначено органом, що здійснює пенсійне забезпечення та надає соціальні послуги особам, які прожинають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей) або згідно з міжнародними договорами України з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. В звязку з чим, звернення позивача до територіального органу ПФ України, а саме до Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі із заявою про призначення йому пенсії відповідає визначеному вказаною постановою правління ПФУ порядку.

За змістом пунктів 3,4 Порядку особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально. Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.

Відповідно до пункту 6 Порядку переказ пенсії особам проводиться за умови подання щороку до 31 грудня територіальному органові документа про посвідчення факту, що фізична особа є живою, або паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон). У разі неподання зазначених документів виплата пенсії припиняється з 1 січня наступного року та поновлюється після їх подання.

Порядок звернення осіб за призначенням (перерахунком), поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсії на інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики.

Згідно Конституції України, ратифікованої Україною Конвенції з прав людини, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Pichkur v. Ukraine», справа №10441/06, рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, рішення Верховного суду України від 19.05.2015 року, підзаконний акт, яким в даному випадку є Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2015р. №234, не може звужувати та обмежувати встановлене Законом право на пенсійне забезпечення особи фактом місця її проживання.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також не допускається звуження чи обмеження підзаконним актом, таким як Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2015р. №234, права на пенсію чи реалізацію права на пенсію за фактом місця проживання людини.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь яку країну, включаючи свою власну. Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 07.10.2009р. № 25-рп/2009, заборонено дискримінувати пенсіонера за фактом місця проживання останнього.

Суд не приймає доводи представника УПФУ в Генічеському районі в судовому засіданні стосовно неможливості призначити позивачеві пенсійні виплати через те, що позивач на даний час не проживає на території АР Крим та м. Севастополя і не отримує пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду РФ або інших міністерств та відомств, оскільки вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на виплату пенсії засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, про що свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office), згідно якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (у даному випадку, щодо неврегульованості окремих питань пенсійного забезпечення) для запобігання відповідальності.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дія Постанови Кабінету Міністрів України від 02.07.2015р. №234 поширюється на позивача, який проживав на території АР Крим, пенсію не одержував і вимагає її призначення, на підставі відміни норм закону, які забороняли виплату пенсій особам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон, тому суд вважає необхідним виходити з того, що строк з якого виникло право на звернення позивача за призначенням пенсії - 7 жовтня 2009 року, тобто з дня прийняття Рішення Конституційним судом України, яке відмінило норми, що забороняли виплату пенсій особам, які виїхали за кордон на постійне місце проживання відпали будь-які підстави невиплати пенсій особам, що проживають за кордоном.

Така правова позицію кореспондується з рішенням Верховного суду України від 19.05.2015 року, в якому зазначено, що з дня набрання чинності Рішення № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Більш того, суд зазначає, що від дати окупації Криму урядом України були прийняті нормативні акти для врегулювання даного питання, зокрема Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», постанова Правління Пенсійного фонду України «Про органи, що здійснюють виплату пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя». Суд вважає, що саме даними нормативними актами повинен керуватися в своїй роботі відповідач.

Відповідно до п.3.3 вищеназваного рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009 встановлення залежності права на пенсійне забезпечення від факту укладення або не укладення Україною міжнародного договору з іншою державою, яку громадянин України обрав місцем свого постійного проживання, суперечить конституційним гарантіям стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частина перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного закону України). За таких обставин, твердження відповідача стосовно відсутності міждержавної угоди про пенсійне забезпечення судом до уваги не береться.

Враховуючи Конституцію України, ратифіковану Україною Конвенцію з прав людини, Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Pichkur v. Ukraine», справа №10441/06, рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, прецедентне рішення Верховного суду України від 19.05.2015 року, суд вважає, що підзаконний акт, яким в даному випадку є Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2015р. №234, не може звужувати та обмежувати встановлене Законом право на пенсійне забезпечення по факту місця проживання особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Будь-які норми законодавства України, що встановлюють або допускають диференційований (у даному випадку, залежно від місця проживання) підхід до пенсійного забезпечення - є недопустимим. Не допускається також звуження чи обмеження підзаконним актом, таким як Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.2015р. №234, права на пенсію чи реалізацію права на пенсію за фактом місця проживання людини

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тобто, як за внутрішнім законодавством України, так і за нормами міжнародного права, що є складовою частиною національного законодавства, позбавлення права на пенсію за ознакою місця проживання забороняється.

Суд не приймає заперечення відповідача стосовно того, що звернення позивача за призначенням пенсії повинно бути особистим та реєстрація позивача в Україні - є умовою для призначення пенсії, з огляду на наступне.

Факт звернення позивача до Управління пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області, підтверджений матеріалами справи. Надане позивачем звернення підтверджує факт звернення представника позивача до управління, а також надання управлінню всіх необхідних документів, в т.ч. в оригіналах і копіях, що підтверджено вхідним штампом управління.

Крім того, відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», і це не спростовується відповідачем та викладено в його запереченнях на позов заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Ця норма знаходить своє відображення і в п.1 «Порядку надання і оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії…» затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 де зазначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам та членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Всі ці умови були виконані позивачем та його представником.

Що стосується вимоги щодо реєстрації місця проживання позивача на території України або на території тимчасово окупованої АР Крим, то це не є умовою для призначення пенсійних виплат на підставі аналізу наступних норм.

Порядок звернення за призначенням пенсії і строки її призначення встановлено статтями 44, 45 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Положеннями вищевказаних статей передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову, суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд вважає, що УПФУ в Генічеському районі не може позбавити позивача права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, та враховуючи, що позивач 03.08.2014р. вже звертався до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, після розгляду якої йому було відмовлено у призначенні пенсії, а також те, що з даного приводу окружним адміністративним судом м. Києва в постанові від 25.11.2014р. вирішувалось питання щодо повторного розгляду органом ПФУ заяви позивача про призначення пенсії, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що УПФУ в Генічеському районі Херсонської області слід зобовязати призначити ОСОБА_1 пенсію з 03.08.2014р., з дати першого звернення за призначенням пенсії, у розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

На підставі вищевикладеного, керуючись 3, 8, 19, 21, 22, 46, 48, 55, 64, 68 Конституції України, ст. ст.8, 26, 28, 42, 43, 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.2, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009, ст.ст. 1, 2, 17, 18, 69-71, 91, 94, 97, 98, 99, 104-106, 162, 183-2, 244-2, 256 КАСУ, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області, Пенсійного фонду України, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобов'язання призначити пенсію - задовольнити.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 протиправною.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області призначити ОСОБА_1 пенсію з 03.08.2014р., з дати першого його звернення за призначенням пенсії, у розмірі не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Генічеський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, в цей строк з моменту отримання її копії.

Суддя Генічеського районного суду ОСОБА_3