Рішення № 61506983, 21.09.2016, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/532/16-ц

Провадження № 2/219/1010/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.09.2016 року. Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Букрєй С.П.

секретаря: Смага Н.М.

за участю: представника позивача: ОСОБА_1

відповідача : ОСОБА_2

представника відповідача : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, -

встановив:

21 вересня 2012 року приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу було посвідчено заповіт, який було зроблено ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Артемівську (після перейменування місто Бахмут) Донецької області та власноруч підписано о 13 годині 55 хвилин, відповідно до якого на випадок смерті ОСОБА_5 все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі усе те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона матиме право за законом, вона заповідає своєму сину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

01 липня 2015 року ОСОБА_5 померла.

ОСОБА_4 подав цивільний позов до ОСОБА_2 (рідні брати) про визнання заповіту від 21 вересня 2012 року недійсним з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, вважаючи, що на час складання заповіту ОСОБА_5 не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати в силу її захворювання за діагнозом: органічний шизофреноподібний розлад внаслідок церебросклерозу, у зв»язку з чим проходила стаціонарне лікування у ОСОБА_6»янській психіатричній лікарні з 28.06.2012 року по 14.08.2012 рік та з 05.09.2012 року по день смерті знаходилася на обліку у лікаря психіатра.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги позивача посилаючись на обставини, які вказані у позові та пояснила, що ОСОБА_5 страдала психічною хворобою у зв»язку з чим була госпіталізована на стаціонарне лікування у ОСОБА_6»янську психіатричну лікарню, де проходила лікування з 28.06.2012 року по 14.08.2012 рік та з 05.09.2012 року по день смерті знаходилася на обліку у лікаря психіатра. У зв»язку з цим вважає, що ОСОБА_5 на час складання заповіту, в силу такого захворювання, не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, не оспорюючи факту лікування ОСОБА_5 у психіатричній лікарні з 28.06.2012 року по 14.08.2012 рік, знаходження її з 05.09.2012 року по день смерті на обліку у лікаря психіатра, заперечували проти позовних вимог посилаючись на те, що після лікування у лікарні стан здоров»я матері покращився, вона була адекватною людиною, розуміла свої дії, керувала ними, сама вела своє господарство. Він постійно допомагав та приділяв матері увагу на відміну від позивача. Мати неодноразово висловлювала намір про складання заповіту на його ім»я, але він не проявляв ініціативи до цього. Лише у червні 2015 року мати передала йому складений нею заповіт на його ім»я. Вважає, що це її воля, яка ґрунтується на принципах справедливості, оскільки в свій час ? частину будинку ( батьківський будинок) він подарував позивачу і цей будинок дістався брату, а мати вирішила свій будинок залишити у спадщину йому.

Вислухавши обґрунтування позовних вимог представником позивача, заперечення відповідача та його представника, дослідивши надані сторонами докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено у ст.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобовязаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобовязаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Оцініючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що представником позивача у повній мірі доведено наявність підстав щодо визнання недійсним заповіту від 21 вересня 2012 року, що не спростовується запереченнями відповідача, його представника та представленими ними доказами, а саме показами свідків.

Так, свідок ОСОБА_7 пояснила, що була у дружніх стосунках з ОСОБА_5, яку консультувала з приводу оформлення заповіту рекомендувавши приватного нотаріуса ОСОБА_8 З 2010 року вона раз на місяць кожного літа приходила до ОСОБА_5, яка у спілкуванні з нею була адекватною людиною, сама вела господарство.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що з дитинства знав ОСОБА_5 тому що дружить з відповідачем. Протягом цього часу і до її смерті, у тому числі і в 2012 році періодично спілкувався з ОСОБА_5 і не вбачав у її поведінці відхилень психічного характеру.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що часто приїжджав до відповідача, коли останній знаходився у матері. Остання після лікування у психіатричній лікарні вела себе нормально, акуратно вела господарство і була адекватною людиною.

Свідок ОСОБА_10 також підтвердила, що її тітка ОСОБА_5, постійно спілкувалася з нею по телефону, вона приїжджала до тітки в гості. При спілкуванні з нею ОСОБА_5 вела себе адекватно, в тому числі і у вересні 2012 року. 21 вересня 2012 року ОСОБА_5 їй зателефонувала та сказала, що оформила заповіт на відповідача.

Оцініючи показання вказаних свідків у їх сукупності, суд вважає, що вони самі по собі не підтверджують належним чином реальний психічний стан ОСОБА_5 у період з червня 2012 року по день її смерті, в тому числі і на час укладання і підпису заповіту 21.09.2012 року, який у повному обсязі підтверджений сукупністю інших доказів: показання свідків, медичні документи, висновок експертизи, допит експерта, які узгоджуються між собою, не викликають у суду сумнівів та спростовують показання свідків зі сторони відповідача.

Так, свідок ОСОБА_11 підтвердила, що після виписки з психіатричної лікарні її сусідка ОСОБА_5 вела себе неадекватно. Часто її бачила, що вона розмовляла сама із собою, когось від себе відганяла, не хотіла йти до хати посилаючись на те, що там чорти.

Свідок ОСОБА_12 підтвердила, що її свекруха 28.06.2012 року бігала по вулиці за людьми з лопатою. Приїхала поліція, лікар-психіатр і ОСОБА_5 направили на лікування до ОСОБА_6»янської психіатричної лікарні, де вона лікувалася з 28.06.2012 року по 14.08.2012 рік. Коли вони забирали ОСОБА_5 із лікарні, то лікар рекомендував помістити її до Ізюмського інтернату, оскільки вона мала психічну хворобу, але вони відвезли її додому. Після лікарні і по день смерті ОСОБА_5 знаходилася на обліку у лікаря психіатра. Весь цей час вела себе неадекватно: казала, що у її голові чорти, хтось керує її діями, господарством не займалася та ходила по сміттєзвалищам.

Свідок ОСОБА_13 підтвердив обставини, при яких ОСОБА_5 направили на лікування до ОСОБА_6»янської психіатричної лікарні, де вона лікувалася з 28.06.2012 року по 14.08.2012 рік. Як голова квартального комітету він приділяв відповідну увагу мешканцям кварталу і, виходячи з неадекватної поведінки ОСОБА_5, розумів, що вона страждає на психіатричну хворобу. Після лікарні така її поведінка продовжувалася.

Свідок ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 також підтвердили, що з 2012 року поведінка ОСОБА_5 змінилася, вона стала вести себе неадекватно: висловлювалась про наявність у будинку чортів, креслила коло, труну, «розмовляла з Ісусом, Наполеоном, Угодником, покійною матірю», боялася залишатися у будинку, бігала з палкою та лопатою за людьми, сиділа гола за будинком, обливала брудом огорожі сусідам. Така її поведінка продовжувалася і після виписки із психіатричної лікарні.

Суд приймає до уваги, що така суб»єктивна характеристика поведінки ОСОБА_5 у 2012 році, в тому числі і на час складання заповіту, вказаними свідками, які не є фахівцями в області психіатрії, у сукупності з дослідженими судом доказами: медичні документи, висновок та допит експерта, об»єктивно та у повній мірі підтверджують той факт, що на час складання заповіту 21.09.2016 року ОСОБА_5 страждала хронічним психічним захворюванням органічний бердовий (шизофреноподібний) розлад особистості внаслідок церебросклерозу з інтелектуально-мнестичним зниженням.

Так, відповідно до висновку судово-психіатричної (посмертної) експертизи № 50 від 26.05.2016 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 на час складання заповіту 21.09.2016 року страждала хронічним психічним захворюванням органічний бердовий (шизофреноподібний) розлад особистості внаслідок церебросклерозу з інтелектуально-мнестичним зниженням. На час складання заповіту 21.09.2016 року за своїм психічним станом здоров»я вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Як вбачається з вказаного висновку, предметами дослідження, на сукупності яких було зроблено вказаний висновок експертизи, були показання свідків, амбулаторна карта психкабінета Артемівської ЦРЛ з 05.09.12 року по 01.07.2015 року, витяг з історії хвороби психлікарні м. Слов»янська № 1497/12 з 28.06.2012 року по 14.08.2012 рік.

Оцініючи висновок експертизи, як один із доказів по справі, у сукупності з іншими доказами по справі, суд вважає за необхідне визнати висновок експертизи № 50 від 26.05.2016 року обґрунтованим, таким, що не суперечить іншим матеріалам справи, який не викликає сумнівів у його правильності, в силу чого посилання представника відповідача та відповідача на наявність підстав щодо необхідності призначення повторної експертизи, суд вважає безпідставними.

Крім того, допитаний у судовому засіданні експерт-психіатр ОСОБА_17 у повній мірі підтвердила висновок експертизи № 50 від 26.05.2016 року та відповідаючи на запитання сторін пояснила, що хворобу, на яку страждала ОСОБА_5 вилікувати було неможливо. Вказана причина смерті, у тому числі, підтверджує наявність такої хвороби ( судино-мозкова недостатність). Крім того експерт підтвердила, що висновок експертизи ґрунтувався на показах свідків у сукупності з медичними документами і цього було достатньо для надання висновку. Одночасно експерт у судовому засіданні уточнила, що у висновку експертизи вказано, що на момент складання заповіту 21.09.2012 року, т.т. мали на увазі у тому числі і час складання заповіту, оскільки з червня 2012 року і по день смерті ОСОБА_5 постійно перебувала у такому психічному стані здоров»я, який не дозволяв їй розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Відповідно до п.17 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спорів у звязку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Таким чином, суд вважає, що сукупністю доказів по справі доведено підстави, передбачені ст. 225 ЦК України щодо визнання правочину, т.т. заповіту від21 вересня 2012 року недійсним.

Керуючись ст. 3, 4, 6, 10, 79, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 203, 208,209, 215, 225, 1216, 1218, 1235 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 21 вересня 2012 року, посвідчений ОСОБА_8, приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу, складений письмово, прочитаний та підписаний ОСОБА_5 о 13 годині 55 хвилин, яка померла 01 липня 2015 року, за яким ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі усе те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона матиме право за законом.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 551 гривню 20 копійок.

Рішення у повному обсязі виготовлено 21 вересня 2016 року.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя С.П.Букрєй