Рішення № 61506910, 16.09.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/3414/16-ц Провадження № 22-ц/772/2858/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27 Доповідач Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючої: Марчук B.C.

Суддів: Жданкіна В.В., Сала Т.Б.

при секретарі: Агеєвій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2016 року, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась у Вінницький міський суд Вінницької області з даним позовом. Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що в липні 2013 року вона виявила бажання придбати дачний будинок в с. Селище, Тиврівського району, Вінницької області та звернулась з цього приводу до ОСОБА_4, яка назвала себе власником будинку. Після огляду будинку зясувалось, що для його продажу відповідачу потрібно виготовити ряд документів, а саме правовстановлюючі, проект на газ та електроенергію. Для виготовлення цих документів та подальшого продажу будинку між сторонами відбулась попередня домовленість, тобто погодили, що позивач надає відповідачу аванс в розмірі 2500 доларів США, а ОСОБА_4 в строк до липня 2014 року оформляє усі необхідні документи для купівлі-продажу будинку. 31.01.2014 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 кошти в розмірі 2500 доларів США, про що відповідачем було написано розписку.

В кінці 2014 року сторони прибули до натаріуса з метою укладення договору купівлі-продажу, проте зясувалося, що документи на будинок в повній мірі не виготовлені, що унеможливлює укладення договору купівлі-продажу. Більше того, ОСОБА_4 почала змінювати умови продажу будинку, а потім взагалі відмовилась його продавати на основі попередніх домовленостей.

Так як сторони не дійшли згоди щодо купівлі-продажу будинку позивач почала вимагати повернення коштів, наданих в якості авансу за будинок. Проте з моменту предявлення вимоги про повернення коштів, тобто з початку 2015 року кошти позивачу повернені не були.

09.02.2016 року позивач направила на адресу відповідача письмову вимогу про повернення коштів в розмірі 2500 доларів США протягом семи днів з моменту отримання цієї вимоги, проте ОСОБА_4 жодним чином не відреагувала, що і стало підставою звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про повернення коштів.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2016 року позов було задоволено. Вирішено: стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 2500 доларів США та у відшкодування витрат зі сплати судового збору 385,89 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.08.2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

ОСОБА_3 оскаржила вказане заочне рішення в апеляційному порядку, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а також не досліджені всі обставини в справі.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга частково підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, задовольняючи позов, суд виходив з наступних встановлених обставин.

В липні 2013 року позивач виявила бажання придбати дачний будинок в с. Селище, Тиврівського району, Вінницької області та звернулась з цього приводу до ОСОБА_4, яка назвала себе власником будинку.

Після огляду будинку зясувалось, що для його продажу відповідачу потрібно виготовити низку документів, а саме правовстановлюючі, проект на природний газ та електроенергію.

Для виготовлення цих документів та подальшого продажу будинку між сторонами відбулась попередня домовленість про те, що позивач надає відповідачу аванс в розмірі 2500 доларів США, а ОСОБА_4 в строк до липня 2014 року оформляє усі необхідні документи для купівлі-продажу будинку.

31.01.2014 року ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 кошти в розмірі 2500 доларів США, про що відповідачем було написано розписку. В кінці 2014 року сторони прибули до нотаріуса з метою укладення договору купівлі-продажу, проте зясувалося, що документи на будинок в повній мірі не виготовлені, що унеможливлює укладення договору купівлі-продажу. Також ОСОБА_4 почала змінювати умови продажу будинку, а потім взагалі відмовилась його продавати згідно з попередньою домовленістю.

У звязку з тим, що сторони не дійшли згоди щодо купівлі-продажу будинку позивач почала вимагати повернення коштів, наданих в якості авансу за будинок. Для цього відповідно до норми ч.3 ст.530 ЦК України, ОСОБА_2 09.02.2016 року звернулася до ОСОБА_6 з вимогою про повернення їй 2500 доларів США в семиденний строк з моменту отримання даної вимоги ( а/с5,6). Проте кошти позивачу повернені не були.

За вказаних обставин, суд першої інстанції обгрунтовано визнав, що сплачена позивачкою грошова сума відповідачці є авансом, оскільки ОСОБА_2 не була боржником перед ОСОБА_4 щодо будь-якого договору, а отже, відповідно до ч.2 ст. 570 ЦК України це аванс.

Апелянт зазначених обставин нічим не спростовує лише тлумачить вказану правову норму на власний розсуд.

При цьому, колегія суддів вважає помилковим посилання на те, що розписка від 31.01.2014 року є договором. Розписка може бути лише доказом для визнання договору дійсним.

Щодо необхідності стягнення авансу, то це випливає з положення ст. 611 ч.1 п.4 ЦК України, оскільки між сторонами виникли зобов`язання: відповідачка зобов`язалася підготувати необхідні правовстановлюючі документи для можливої послідуючої його продажі, а позивачка в рахунок цього надала їй спірні кошти. Оскільки позивачка свого зобов`язання не виконала, між ними не відбувся договір купівлі-продажу, цим позивачці завдано збитків, які відповідачка має відшкодувати.

Проте, вирішуючи позов та стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти в іноземній валюті, суд першої інстанції не врахував наступного.

Відповідно до ч. 2ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.

Згідно із встановленим Національним банком України офіційним курсом гривні по відношенню до долара США станом на 16 вересня 2016 року (на день ухвалення судового рішення) 1 дол. США - 26 грн 20 коп.

З огляду на наведене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 65500 грн, що еквівалентно 2500 доларів США.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції неналежним чином було повідомлено відповідача про дату та час розгляду справи, тому вона не мала можливості захищати свої права в засіданні через недотримання процесуального закону щодо повідомлення про розгляд справи, не спростовують оскаржуване рішення, оскільки відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення , якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зазначене процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, з огляду на викладене, апеляційна скарга спростовує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення коштів в іноземній валюті, тому в цій частині його необхідно скасувати та ухвалити нове про стягнення 65500 грн., що еквівалентно 2500 доларів США, в силу ст.309 ЦПК України. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.. ст.. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2016 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 2500 доларів США та в цій частині ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 у сумі 65500 грн, що еквівалентно 2500 доларів США. В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та з цього ж моменту протягом 20 днів може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді/підписи/

З оригіналом вірно

суддя: В.С. Марчук