Ухвала суду № 61505813, 21.04.2016, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10410/15-ц

Категорія 26

У Х В А Л А

21 квітня 2016 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Сербіної Н. Г. ,

при секретарі - Ковальчуку О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду знаходиться вищевказана справа.

У судовому засіданні 21 квітня 2016 року представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» Бондаренко Д.Ю. заявив клопотання про передачу справи за підсудністю до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська посилаючись на те, що правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» та повинні розглядатись судом відповідно до ст.. 109 ЦПК України, а саме за місцезнаходженням юридичної особи - ПАТ КБ «Приватбанк» : м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50.

Представник позивача в задоволенні клопотання просила відмовити, посилаючись на те, що дане питання вже вирішувалось Апеляційним судом м.Києва.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України від 12.05.1991 року «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. При цьому під продукцією, згідно з п.19 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» розуміється будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

У відповідності до п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно з п. 3 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Таким чином, визначальною ознакою для класифікації правовідносин, що виникають з договорів про надання послуг як таких, що підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» є їх суб'єктний склад (замовником послуг має бути фізична особа, а виконавцем- суб'єкт господарювання) та мета замовлення послуг (для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника).

Оплатність договору, на які вказує представник ПАТ КБ «Приватбанк» у своєму клопотанні, не має вирішального значення для визначення того, чи поширюються на нього вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», чи ні. Аналогічно, не має значення, чи отримала внаслідок укладення такого договору фізична особа, що замовила послугу (споживач) прибуток. Головне - в якому статусі виступає замовник (як фізична особа чи як суб'єкт підприємницької діяльності або як найманий працівник) і для яких цілей він замовляє продукцію.

Підтвердженням цьому є положення листа Верховного Суду України від 01.02.2013 року «Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 р.р), в якому, зокрема, зазначено, що при вирішенні питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» суду необхідно з'ясувати, для яких цілей використовується придбана продукція: особистих потреб фізичної особи чи її використання пов'язане із підприємницькою діяльністю фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно, якщо громадянин (покупець, замовник) у правовідносинах виступає як підприємець, або фактично використовував чи мав намір використовувати придбаний товар у підприємницькій діяльності, чи як найманий працівник, то на його відносини з продавцем Закон Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється.

На правовідносини, що виникають з договору банківського вкладу поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України від 12.07.2001 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України від 12.07.2001 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 14) банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з положеннями ст. 47 Закону України від 07.12.2000 «Про банки та банківську діяльність» до банківських послуг належать: залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Отже, приймаючи від інших осіб грошові кошти (вклади) на умовах договору банківського вкладу, банк, тим самим, надає своєму клієнту фінансову послугу. Відтак, виходячи з вищевикладеного, якщо така послуга надається фізичній особі для її особистих цілей, то на правовідносини, що виникають у зв'язку з наданням такої послуги поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

На це ж вказується і у Листі ВСУ 01.02.2013 року, де зазначено, що сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законі України «Про захист прав споживачів» та Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, ВСУ прямо вказує, що на договори банківського вкладу, укладені між банками та фізичними особами, поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Положення постанови Пленуму ВСУ N 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» не протирічать положенням листа ВСУ від 01.02.2013 року. Адже в постанові Пленуму ВСУ N 5 від 12.04.1996 дається лише приблизний і не вичерпний перелік договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян, про що свідчать слова «у тому числі...». Тобто, про договори банківського вкладу просто не згадується. Натомість в Листі ВСУ від 01.02.2013 року чітко вказано, що на такі договори, укладені з фізичними особами, також поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Спірні правовідносини у даному випадку виникли з договорів банківських вкладів, укладених між ПАТ КБ «Приватбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_1, як фізичною особою, а не як фізичною особою - підприємцем, з іншої сторони, та для особистих потреб останньої.

Таким чином, оскільки договори було укладено між ПАТ «КБ «Приватбанк» як суб'єктом господарювання, що надає фінансові послуги (а саме банківські послуги із залучення у вклади коштів), з однієї сторони, та фізичною особою ОСОБА_1, з іншої сторони, і надані Банком послуги не могли і не використовувались позивачкою у підприємницькій або незалежній професійній діяльності, то, виходячи з положень Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та враховуючи роз'яснення, надані Листом ВСУ від 01.02.2013 року, на правовідносини, що виникли у зв'язку з укладенням цих договорів, поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

У свою чергу, позови про захист прав споживачів можуть розглядатись за місцем проживання позивача.

У відповідності до роз'яснень п. 34 постанови Пленуму ВССУ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року, на які посилається представник відповідача, позови до юридичних осіб пред'являються за їхнім місцезнаходженням, якщо інше не встановлено ЦПК України.

Водночас, у відповідності до положень ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Оскільки на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», як наслідок, позивачка в даному випадку є споживачем, та звертається за захистом своїх прав і у відповідності до вимог ч.5 ст.110 ЦПК України за її зареєстрованим місцем проживання.

Оскільки м. Алупка, де зареєстроване місце проживання позивача знаходиться на території, яка нині є тимчасово окупованою територією, то позивачка позбавлена можливості подати відповідний позов за зареєстрованим місцем свого проживання.

Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.

Ухвалою судді Апеляційного суду м.Києва від 07.09.2015 року підсудність у даній справі визначена Подільському районному суду м.Києва.

Враховуючи викладене, суд вважає, що підстав для передачі справи за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, за місцем знаходження відповідача немає.

На підставі наведеного, керуючись ст.. 168 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання представника відповідача - ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» Бондаренка Д.Ю. про передачу за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська справи з позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів відмовити.

СуддяН. Г. Сербіна