Рішення № 61494325, 14.09.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10729/16-ц

Провадження № 2/761/4476/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 вересня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 26.09.2014 року - недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.09.2014 року між ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) та ОСОБА_2 (надалі по тексту - відповідач) було укладено оспорюваний у цій справі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Між тим, відчуження вказаного об»єкту нерухомості не відповідало реальній волі позивачки та було вчинено під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах з огляду на те, що син позивачки був членом Партії Регіонів та займав високу посаду - голови Державного агентства земельних ресурсів України на час подій 2013 - 2014 років в центрі м.Києва. У зв»язку з непоодинокими випадками підпалу та знищення майна членів вказаної партій позивачка побоювалась за вказаний об»єкт нерухомості та за своє життя, а тому вимушена була переоформити вказану квартиру на відповідача з огляду на те, що у сина та невістки позивача було спільне прізвище. Оспорюваний договір було укладено на вкрай невигідних умовах, оскільки за договором квартиру було продано за 149 000 грн., хоча її реальна вартість становить понад 15 000 000 грн. Таким чином, вважає укладений договір, що вчинений на під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах для позивача, що у відповідності до вимог ст.233 ЦК України є підставою для визнання його судом недійсним. Відтак, з метою захисту своїх прав на вказану квартиру позивач звернувся із цим позовом до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Відповідач в судове засідання не з»явився, хоча про дату і час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом виклику через оголошення в пресі, про причини неявки суд не повідомив, а тому суд вважає за можливе розглядати справу без його участі, ухваливши за згодою представника позивача, відповідно до ст.ст. 224-226 ЦПК України, заочне рішення.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали вказаної цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть у ній участь.

За умовами ч.2 ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 26.09.2014 року між ОСОБА_1 (за договором - продавець) та ОСОБА_2 (за договором - покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв вказану квартиру.

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом КМНО Левашовим О.Г. 26.09.2014 року та зареєстровано в реєстрі за №3302.

Згідно ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, за умовами п.7 вказаного договору вартість вказаного об»єкту нерухомості згідно звіту про незалежну оцінку становить - 5 050 800 грн., а за п.8 його умов визначено, що за домоленністю сторін продаж квартири здійснюється за ціною - 149 000 грн.

Також, за умовами п.11 вказаного договору продавець та покупець стверджують, що однаково розуміють значення та умови цього договору, їх волевиявлення є вільним та відповідає внутрішній волі та він не носить характер удаваного або фіктивного правочину.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, спірний договір було укладено у письмовій формі та посвідчений нотаріально, він спрямований на реальне настання наслідків у вигляді передачі майна у власність від позивача до відповідача та сторони дійшли згоди щодо всіх істотних його умов.

За умовами ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на наявність обставин того, що вказаний правочин є таким, що вчинений на під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для позивача умовах і це є підставою для визнання його судом недійсним.

Між тим, суд не може погодитись із вказаними твердженнями позивача з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Крім того, п.23 постанови Пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 та її представник в суді зазначили, що необхідність укладення правочину виникла у зв»язку з подіями в центрі м.Києва на початку зими 2013 - весни 2014 року та перебуванням сина позивачки в рядах членів Партії Регіонів, а тому позивачка боялась за свою власність, життя та здоров»я.

Вказані обставини не можуть бути визнані такими, що спонукали позивачку на укладення спірного правочину як вчиненого під впливом таких обставин та вони по відношенню до неї не можна вважати тяжкими.

Зокрема, зазначені події в м.Києві мали місце в кінці 2013 - початку 2014 року, тобто задовго до укладеного восени 2014 року договору купівлі-продажу. Надані роздруківки з інтернет ресурсів не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази, оскільки їх походження та дійсність викладеної у них інформації перевірити судом не видається за можливим, зважаючи на відсутність доказів існування веб-сторінок.

Посилання сторони позивача на укладення вказаного договору на вкрай невигідних умовах з огляду на отримання коштів за договором у значно меншій сумі, ніж становить реальна вартість квартири, суд не приймає до уваги, оскільки за умовами п.11 оспорюваного договору сторони в присутності нотаріуса зазначили про справжність намірів та розуміння значення та умов вказаного договору, а підпис у договорі є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав, визначених статтею 233 ЦК України, не довів на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин укладення договору під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги у відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд вважає недоведеними позивачем обставин для визнання недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу, а зазначені нею підстави є необґрунтованими та безпідставними, наслідком чого є відмова в задоволенні позову.

Керуючись ст..ст. 15, 16, 203, 215, 233 ЦК України, ст.ст. 10, 58-60, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 26.09.2014 року.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасували, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: