Рішення № 61493486, 13.07.2016, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2187/16-ц

Провадження № 2/727/931/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2016 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Чебан В.М.

при секретарі Меренчук Р.Ю.

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю представника відповідача ОСОБА_3

за участю представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Вікна Строй», де третьою особою без самостійних вимог на предмет спору виступає Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку, -

В С Т А Н О В И В :

ПозивачОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку до відповідача ТОВ «Вікна Строй». Позовні вимоги мотивує тим, що 01 травня 2011 року він, ОСОБА_5, був прийнятий на роботу Наказом №29-к на посаду збиральника метало-пластикових та алюмінієвих конструкцій TOB «Вікна Строй».

7 квітня 2015 року позивачу прийшла повістка про призов на строкову військову службу, в якій йому пропонувалось з'явитись 22 квітня 2015 року для відправлення на збірний пункт, що позивач і зробив. Стверджує, що дана обставина підтверджується військовим квитком серії AB №292704 про те, що він був призваний на строкову військову службу 22.04.2015 p., де і перебуває до цього часу та довідкою Військової частини-Польової пошти Міністерства Оборони України від 01.02.2016 р. про те, що позивач перебуває на військовій службі у військовій частині - польова пошта В2050.

Позивач вказує, що він одразу повідомив про це керівництву TOB «Вікна Строй». Проте, відповідач, скориставшись необізнаністю позивача у своїх трудових правах та юридично значимих діях, не роз'яснивши гарантії прав працівників, призваних на строкову військову службу, бухгалтер підприємства зобов'язала позивача написати заяву про звільнення, чим фактично були порушені його права.

10 квітня 2015 року Наказом № 06-к TOB «Вікна Строй» ОСОБА_5 був звільнений у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі ч.3 ст.36 Кодексу Законів про працю України.

Стверджує, що TOB «Вікна Строй» не врахувало, що відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 за № 15/2015, в період з 10 квітня 2015 до 8 червня 2015 року проходила 5 хвиля мобілізації.

Цим же Указом, а саме п. 7 визначено що згідно зі статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Позивач вказує, що враховуючи той факт, що його було призвано на строкову військову службу та ще й в період мобілізації, на нього, як на працівника розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 119 КЗпП України, а саме: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Одночасно вказує, що Законом України від 15.01.2015 р. N116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» було внесено зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких, починаючи з 08.02.2015 р. за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності (за рахунок роботодавця) та вони користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Дізнавшись про ці зміни, 17 грудня 2015 року позивач написав заяву на ім'я директора TOB «Вікна Строй» ОСОБА_6 про поновлення його на роботі, проте позитивної відповіді з боку керівництва так і не отримав.

Таким чином, на сьогоднішній день, у зв'язку із незаконним, на думку позивача, звільненням і відмовою у поновленні його на роботі, TOB «Вікна Строй» заборгувало позивачу 20530,07 грн., що складається із розміру середньомісячного заробітку за січень-березень та 10 днів квітня 2015 року + індексації в сумі 1373,0 грн. і дорівнює 1866,37 грн., помножене на 11 місяців (строк, протягом якого позивач призваний і проходить строкову військову службу).

На основі викладеного позивач просить суд визнати незаконним наказ про звільнення його з роботи роботодавцем - TOB «Вікна Строй»; скасувати Наказ TOB «Вікна Строй» № 06-к від 10.04.2015 року про звільнення позивача з посади збиральника метало пластикових та алюмінієвих конструкцій та поновити його на цій посаді; стягнути з TOB «Вікна Строй» на користь позивача завдану матеріальну шкоду у розмірі середньомісячного заробітку за весь період призову на строкову службу в сумі 20530,07 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити. Представник позивача ОСОБА_1 вказала, що її син -ОСОБА_5 працював у відповідача до останнього. Бухгалтер підприємства наполягала, щоб він сам написав заяву про звільнення за власним бажанням. Так він і зробив, хоча, на її думку, позивач повинен був написати заяву з проханням звільнити його в звязку з призовом на військову службу. У позивача середня освіта, йому цього всього ніхто не розяснив. Ствердила, що у лютому 2016 року її сину також прийшли якісь кошти. Вказала, що навіть після написання заяви позивач продовжував ходити на роботу до відповідача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив той факт, що позивача було призвано на військову службу терміном на 1 рік 6 місяців. Однак вважав, що це не має значення. Просив задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні вказав, що був Указ Президента України про мобілізацію на 1 рік на особливий період. Всього було 5 хвиль мобілізації, однак позивач ОСОБА_5 до цієї категорії не входить, оскільки його було призвано на строкову військову службу. Тому в даному випадку мова йде не про учасника АТО, мобілізованого на особливий період, а про військовослужбовця внутрішніх військ, який служить по призову. Окрім того, вказав, що позивачем власноруч написана заява про звільнення за власним бажанням. Також ствердив, що за заявою позивача на підприємстві проводилась перевірка територіальної інспекції з питань праці, за результатами якої порушень не встановлено. Також від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на позов, згідно яких вони просять відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 за безпідставністю.

Представник третьої особи Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради в судовому засіданні залишив вирішення позову на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача (а.с.9) наказом ТОВ «Вікна Строй» від 01.05.2011 року №29-к його було прийнято на посаду складальника металопластикових конструкцій та наказом №06-к від 10.04.2015 року його звільнено з роботи у звязку з призовом на строкову військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпП України (а.с.14).

При цьому, як вбачається з заяви позивача (а.с.13) 10.04.2015 року він звернувся до відповідача з заявою про звільнення його з роботи у звязку з призовом на строкову військову службу.

Факт проходження позивачем військової служби також підтверджується копією військового квитка (а.с.10-11), довідкою ВЧ Польова пошта В2050 за №529 (а.с.12), а також копіями повістки та записки про звільнення (а.с.17).

Також позивач 17.12.2015 року звернувся до відповідача з заявою про поновлення його на роботі з підстав набрання чинності Закону України від 20.05.2014 року №1275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» та виплатою позивачу компенсації із бюджету середнього заробітку на підприємстві незалежно від підпорядкування та форми власності (а.с.15).

Згідно відповіді ТОВ «Вікна Строй» від 25.12.2015 року №47 позивачу повідомлено, що він поновленню не підлягає у звязку з тим, що пільги, передбачені Законом України від 20.05.2014 року №1275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», на працівників, призваних на строкову військову службу, поширюються з 11.06.2015 року, а в свою чергу позивач був звільнений з роботи 10.04.2015 року, а тому відмовлено позивачу в поновленні на роботі (а.с.16).

З відповіді Кельменецького районного військового комісаріату Чернівецької області №386 від 05.05.2016 року вбачається, що позивач ОСОБА_5 призивався на строкову військову службу згідно наказу військового комісара Кельменецько-Сокирянського обєднаного районного військового комісаріату №25 від 05.03.2015 року та протоколу призовної комісії №5 від 17.04.2015 року, призов вищевказаного громадянина проводився згідно Указу Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» №88/2015 від 17.02.2015 року (а.с.72). Вказана обставина також підтверджується копією наказу військового комісара Кельменецько-Сокирянського обєднаного районного військового комісаріату №25 від 05.03.2015 року (а.с.73) та копією витягу з протоколу призовної комісії №5 від 17.04.2015 року (а.с.75-79). Також з довідки Кельменецького районного військового комісаріату Чернівецької області №71 від 16.05.2016 року вбачається, що ОСОБА_5 призваний на строкову військову службу 22.04.2015 року у в/ч А 0473 с.Дівички Чернігівської області (а.с.81).

З ОСОБА_3 перевірки додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування №24-02-27/045 (а.с.65-70), вбачається, що при перевірці Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікна Строй», здійсненої Управлінням Держпраці у Чернівецькій області, порушень трудових прав позивача ОСОБА_5 з боку відповідача інспекцією не виявлено. Враховуючи неповноту внесених змін до нормативно-правових актів Законом України №116-VIII від 15.01.2015 року, у період з січня по червень 2015 року питання щодо застосування гарантій та компенсацій передбачених чинним трудовим законодавством щодо працівників призваних на строкову військову службу врегульовано не було.

З відповіді Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради №03-11/824 від 06.05.2016 року (а.с.84) вбачається, що що гарантії, на які посилається представник ОСОБА_5 стали передбачатися ст.119 КЗпП України (зі змінами від 14.05.2016 року). Виплата компенсації з державного бюджету зазначених гарантій передбачалася з моменту набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року №911 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року за №105", а саме з 12.11.2015 року.

Таким чином судом встановлено, що на момент звільнення позивача відповідно до Закону України №116-VIII від 15.01.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» ч. 4 ст. 119 КЗпП України було викладено в наступній редакції - за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік. Враховуючи зазначені зміни до ст. 119 КЗпП України, закріплені нею гарантії та компенсації на працівників, призваних на строкову службу у період з січня по червень 2015року не розповсюджувались.

Втім, відповідно до Закону України №433-VIII від 14.05.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», який вступив в силу 11.06.2015 року, до статей 36, і 19 КЗпП України та ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» були внесені відповідні зміни, на які посилається в позові позивач.

Проте ОСОБА_5 (відповідно до повістки військкомату) був призваний на строкову військову службу, а не на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Слід зазначити, що ст.2 «Військова служба і виконання військового обов'язку в запасі» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» розмежовує та відносить до різних видів військової служби поняття «строкова військова служба» та «військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період».

При цьому, ОСОБА_5 був призваний не під час мобілізації у відповідності до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 року за №15/2015, як стверджував в судовому засіданні його представник, а на строкову службу у військові частини з охорони виправно-трудових установ Внутрішніх військ МВС України відповідно до Указу Президента України «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» №88/2015 від 17.02.2015 року.

А згідно ч.3 ст.119 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Разом з тим, слід зауважити, що за військовослужбовцями строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Протягом місяця з дня взяття на військовий облік за місцем проживання осіб, звільнених із строкової військової служби, за поданням військовий комісаріат в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, надає їм матеріальну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати за останнім місцем роботи за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення із строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу (п. 3ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до п. 18Постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність закону.

Так, станом на 10.04.2015 року тобто на час звільнення позивача з роботи залишалась чинною норма п. 3 ч. 1ст. 36 КЗпП України, згідно якої однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власникафізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу і таким чином на момент подання позивачем заяви про звільнення існувала законна підстава для звільнення його з роботи, а зміни до ст.ст.36та119 КЗпП України, наякі посилається позивач, були внесеніЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 року № 433-VIII, який набув чинності 11.06.2015 року, тобто вже після оскаржуваних правовідносин.

Враховуючи викладене, у період виникнення спірних правовідносин (квітень 2015 року) до осіб, призваних на строкову військову службу у відповідності до ч.1 ст.15 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", гарантії та компенсації, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України, не застосовувалися.

Виходячи з наведеного, на думку суду, ОСОБА_5 призваний на строкову військову службу на загальних підставах, звільнення його відбулось відповідно до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

За наведених обставин суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_5 до ТОВ «Вікна Строй», де третьою особою без самостійних вимог на предмет спору виступає Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку - слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218, 223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ТОВ «Вікна Строй», де третьою особою без самостійних вимог на предмет спору виступає Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м.Чернівці протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: