Рішення № 61488238, 12.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016Справа №910/11258/16За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС"

про стягнення 469 288,80 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Калетнік М.Ю.(дов. від 06.04.2016)

Від відповідача: Погосян С.Г.(дов. від 28.04.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 627(2)15УК/53-121-01-15-02770 від 12.11.2015 у розмірі 469 288,80 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.06.2016 порушено провадження у справі №910/11258/16 та призначено до розгляду на 07.07.2016.

07.07.2016 в судовому засіданні оголошено перерву на 21.07.2016 для подання додаткових доказів по справі.

Представник позивача в судове засідання 21.07.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 21.07.2016 прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 03.08.2016.

Представник позивача в судове засідання 03.08.2016 не з'явився, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи та про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Відповідно до ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

В судове засідання 03.08.2016 прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 12.09.2016.

Представник позивача з'явився в судове засідання 12.09.2016, надав письмові пояснення по суті справи, в яких зазначив, що основний борг відповідачем сплачено повністю, у зв'язку з чим просив зменшити позовні вимоги на суму основного боргу, в іншій частині позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в цій частині, а саме:

Стягнути з Державного підприємства «Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька ЗАЕС» (код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (код СДРПОУ37502259) пеню в розмірі 59 564,89 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят чотири гривні 89 копійок), 3% річних в розмірі 4 790,11 грн. (чотири тисячі сімсот дев'яносто гривень 11 копійок), інфляційних втрат в розмірі 15 837,54 грн. (п'ятнадцять тисяч чотириста вісімсот тридцять сім гривень 54 копійки), штраф у розмірі 26 264,57 грн. (двадцять шість тисяч двісті шістдесят чотири гривні 57 копійок) внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлені товари в порядку, в розмірі та строки передбачені Договором поставки Договору поставки №627(2)15УК/53-121-15- 02770 від 12.11.2015.

Представник відповідача в судове засідання 12.09.2016 також прибув, дав пояснення по справі, в яких заперечував проти позову та просив відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКВІВЕС» (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 627(2)15УК/53-121-01-15-02770 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. договору позивач взяв на себе обов'язок поставити відповідачу товар на загальну суму 398 000,00 грн. у відповідності до переліку зазначено в даному договорі.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, постачальником було поставлено насосне обладнання на загальну суму 375 208,20 грн., згідно видаткової накладної № Е-1533 від 29.12.2015.

Відповідно до п. 3.2 Договору, покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання.

Тобто, днем, коли відповідач мав провести оплату за поставлені ТМЦ - 30.01.2016, однак, відповідачем не було виконано зобов'язання з оплати.

З метою досудового врегулювання ситуації, що склалась позивачем направлялись листи, щодо погашення заборгованості (№ 3221 від 12.02.2016), претензія про сплату заборгованості № 3436 від 29.02.2016. У відповідь на претензію (28-24/9087 від 12.04.2016) відповідачем було зазначено, що претензія відправлена на розгляд робочої групи з питань погашення кредиторської і дебіторської заборгованості, але про рішення (виконання) цієї групи позивача не було повідомлено, а станом на день складання та подання даної позовної заяви, відповідачем не було виконано зобов'язання з оплати.

Однак, в судовому засіданні 12.09.2016, позивач надав письмові пояснення по суті справи, в яких зазначив, що основний борг відповідачем сплачено повністю, у зв'язку з чим просив зменшити позовні вимоги на суму основного боргу, в іншій частині позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в цій частині.

В обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення пені та штрафу позивач посилається на ст. 231 ГК України.

Відповідач подав письмовий відзив на позов, де проти стягнення пені та штрафу заперечував і просив відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення пені та штрафу не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою договір № 627(2)15УК/53-121-01-15-02770 від 12.11.2015 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 договору, розрахунки за поставлену продукцію, відповідно до п. 1.1. Договору № 627(2)15 УК від 12.11.2015, проводяться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача протягом 30 календарних днів з дати поставки продукції.

Розділом 7 Договору сторони обумовили умови настання та форми відповідальності за порушення договору, при цьому, п. 7.1 узгодили, що сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства у випадку неналежного виконання або невиконання сторонами зобов'язань за договором. При цьому, пунктами 7.2 і 7.4 договору передбачені умови, форми та розмір відповідальності позивача за прострочення поставки, недопоставку та поставку неякісного товару.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 48 401,86 грн. і штраф в розмірі 26 264,57 грн., посилаючись на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки Відповідач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, зі змісту приписів ч. 2 ст. 231 ГК України вбачається, що вказаною статтею встановлена відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання відмінного від грошового у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Разом з цим, за порушення грошових зобов'язань штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вищезазначеного Закону містить припис, що розмір пені, передбачений цим законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на наведене, визначення в ч. 2 ст. 231 ГК України розміру пені та штрафу у відсотковому відношенні до вартості товарів, робіт та послуг, з яких допущено прострочення, свідчить, що в розумінні вказаної статті пеня та штраф не можуть застосовуватись за порушення грошового зобов'язання.

Таким чином, враховуючи те, що умовами договору № 627(2)15 УК від 12.11.2015 не передбачений порядок нарахування та розмір неустойки, яку відповідач, як замовник товарів, має сплатити за прострочення їх оплати, стягнення пені та штрафу із застосуванням встановленого ч. 2 ст. 231 ГК України розміру є безпідставним.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Таким чином, суд вважає недоведеними позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 59 564,89 грн. та штрафу у розмірі 26 264,57 грн. за несвоєчасно поставлений товар, а тому дані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4790,11 грн. та інфляційні збитки в розмірі 15 837,54 грн.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 4790,11 грн., а інфляційні збитки - 15 837,54 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІВЕС" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 8, оф. 199, код ЄДРПОУ 37502259) 3% річних в сумі 4790(чотири тисячі сімсот дев'яносто) грн. 11 коп., інфляційні збитки в сумі 15 837(п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 54 коп. та судовий збір в розмірі 5 751(п'ять тисяч сімсот п'ятдесят одна) грн. 89 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 16.09.2016