Рішення № 61487741, 13.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016Справа №910/13017/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія-2006" До Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДІЯ" Простягнення 424 289,14 грн. Ярмак О.М.

Представники:

від позивачаЧумак О.В. (представник за довіреністю від 01.01.2016) від відповідачаШандра Д.М. (представник за довіреністю від 15.08.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія-2006" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДІЯ" про стягнення 424 289,14 грн. заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 235/к від 01.04.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/13017/16 та призначено розгляд справи на 16.08.2016.

Ухвалою від 16.08.2016 судом відкладено розгляд справи на 06.09.2016.

06.09.2016 в судовому засіданні судом оголошено перерву до 13.09.2016.

В судове засідання 13.09.2016 з'явилися представники сторін.

В ході судового засідання судом розглядалася заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Натомість, вимога позивача про накладення арешту на належні відповідачу грошові кошти та рухоме й нерухоме майно не підтверджується належними та достатнім доказами. Так, вказані заявником обставини наявності у Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації про наявність спорів про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДІЯ" на користь інших кредиторів та недостатність розміру статутного капіталу для задоволення вимог позивача не є тими обставинами, які доводять, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а тому заява позивача про позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Надалі представник позивача надав заперечення на відзив, підтримав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої збільшив суму основного боргу до 463 361,20 грн, а також змінив предмет позову шляхом заявлення додатково 6 400,96 грн 3% річних, 13 697,00 грн інфляційних збитків та 83 359,93 грн пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на наведене вище, оскільки подана позивачем заява про збільшення позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається судом до розгляду.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія-2006" (постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "РАДІЯ" (покупець) укладено договір поставки № 235/к (далі - договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого постачальник постачає і передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленням покупця та товаросупровідною документацією. При цьому, покупець не бере на себе зобов'язання за період дії даного Договору купити у постачальника певну конкретну кількість товарів. Покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, узгодженої сторонами, в якій наведено список товарів, які можуть поставлятися за цим договором, їх ціни, і яка складає невід'ємну частину цього договору.

У п. 2.1 договору поставки (абз. 2) визначено, що товар, вказаний в специфікаціях, поставляється постачальником окремими партіями відповідно до замовлень покупця згідно цін узгодженої специфікації (PRICAT). Асортимент та кількість поставленого товару повинні відповідати заявленому та підтвердженому постачальником замовленню. Постачальник повинен поставляти товари вчасно у строки вказані в замовленні за адресою відповідного супермаркету «Абсолют», яка вказана у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням. Замовлення покупця на поставку товарів отримані та підтверджені постачальником, вказаних у специфікації постачальника, обов'язкові для постачальника.

Замовлення передаються покупцем постачальникові у вигляді електронного повідомлення (EDI- документа) через платформу електронної комерції «еХite». Замовлення вважається прийнятим постачальником до виконання з моменту відправки постачальником покупцеві за допомогою електронного повідомлення (EDI- документа) через платформу електронної комерції «еХite» підтвердження про прийняття замовлення (ORDRSP) (абз. 3 п. 2.1 договору поставки).

Згідно з п. 2.1 (абз. 5) договору поставки в редакції протоколу розбіжностей від 01.04.2015 повідомлення про підтвердження замовлення має бути надане покупцеві не пізніше чим за 24 робочих годин після отримання замовлення постачальником від покупця, інакше покупець має право відмовитися від приймання товару. Також, у разі ненадання своєчасно постачальником повідомлення про підтвердження замовлення останній сплачує штраф в розмірі 0,2% від вартості недопоставленого покупцем товару.

Відповідно до п. 2.6 договору поставки право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцю вивантаженими на приймальну платформу магазину і сторони підписали (транспортну) видаткову накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем, а також передачі всієї супровідної документації.

За твердженнями позивача, протягом дії договору поставки ним було поставлено відповідачу продукти харчування на загальну суму 1 009 673,96 грн, з яких 529 176,31 грн було оплачено відповідачем, а товар на суму 17 136,44 грн повернуто позивачу.

На підтвердження виконання своїх доводів позивачем було подано до суду копії видаткових накладних на поставку товару, видаткових накладних від покупця на повернення товару, а також копії банківських виписок.

У пункті 3.2 договору поставки в редакції протоколу розбіжностей від 01.04.2015 сторони погодили, що покупець здійснює вчасний розрахунок за товари. Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у п. 9.2 цього договору протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дня отримання товарів у супермаркеті «Абсолют» за умови, що постачальником належним чином оформлені транспортні, видаткові накладні на адресу покупця, яка вказана в п. 9.2 договору та податкові накладні, складені і зареєстровані згідно вимог ст. 201 ПК України та надані покупцю згідно вимог, передбачених в преамбулі договору.

Відповідач наявність заборгованості перед позивачем за договором поставки не оспорив, свого контррозрахунку не подав.

Натомість, відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано доказів належного узгодження з замовником всіх істотних умов кожного окремого зобов'язання з поставки окремої партії товару та доказів належного виконання ним п. 3.2 договору поставки, отже, позивач як кредитор не вчинив дій, що встановлені договором, тому прострочення відповідача як боржника за договором поставки не настало відповідно до ст. 612 ЦК України.

Проте, з указаними запереченнями відповідача погодитися не можна, оскільки встановлені п. 2.1 (абз. 5) договору поставки в редакції протоколу розбіжностей наслідки порушення постачальником порядку узгодження замовлення до постачальника не застосовувались, товар прийнятий ним без зауважень та претензій, а підписані замовником видаткові накладні свідчать про належне виконання постачальником умов п. 3.2 договору поставки.

Отже, у суду немає правових підстав вважати, що постачальник неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання, що в свою чергу стало причиною прострочення замовником строків оплати товару.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу вимог ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, з поданих доказів та умов договору поставки вбачається, що строк виконання зобов'язань з оплати товару за договором поставки настав, проте, відповідач усього обсягу товару не оплатив, внаслідок чого у нього наявна заборгованість перед позивачем розміром 463 361,20 грн., вимога про стягнення якої з огляду на її доведеність та обґрунтованість підлягає задоволенню.

Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 6 400,96 грн 3% річних, 13 697,00 грн інфляційних збитків та 83 359,93 грн пені за порушення ним своїх зобов'язань.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За розрахунком позивача, здійсненим в період прострочення відповідача за кожною поставкою товару, розмір 3% річних становить 6 400,96 грн, а розмір інфляційних збитків - 13 697,00 грн.

Приймаючи до уваги наведені вище приписи цивільного законодавства, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд приймає його як обґрунтований та вірний, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 2.16 договору поставки сторони погодили, що у випадку затримки оплати товару покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості несплачених товарів за кожен день затримки.

Наразі, з поданого позивачем розрахунку слідує, що ним на підставі вказаного положення договору розраховано пеню у період прострочення відповідача за кожною поставкою, правильність нарахування якої перевірена судом, тому позовна вимога про стягнення пені розміром 83 359,93 грн. підлягає задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАДІЯ" (04214, м. Київ, просп. Оболонський, 52, ідентифікаційний код 39546099) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія-2006" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, смт. Ювілейний, вул. Радгоспна, 36, ідентифікаційний код 34432852) 463 361 (чотириста шістдесят три триста шістдесят одну) грн. 20 коп. боргу, 6 400 (шість тисяч чотириста) грн. 96 коп. 3% річних, 13 697 (тринадцять тисяч шістсот дев'яносто сім) грн. 09 коп. інфляційних збитків, 83 359 (вісімдесят три тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн. 93 коп. пені та 8 502 (вісім тисяч п'ятсот дві) грн. 29 коп. судового збору.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 19.09.2016

Суддя О.М. Ярмак