Постанова № 61486836, 20.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа№ 910/1077/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Таран М.В. - дов. б/н від 11.12.2015 р.

від відповідача не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріанс Плюс»

на рішення господарського суду міста Києва

від 13.04.2016 р. (суддя Прокопенко Л.В.)

у справі № 910/1077/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг

Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Тріанс Плюс»

(далі - ТОВ «Тріанс Україна»)

про стягнення 242 796, 50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2016 р. позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ «Тріанс Плюс» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» основну заборгованість в розмірі 7 740, 25 грн., збитки в розмірі 234 204, 40 грн., пеню в розмірі 655, 27 грн., 3 % річних в розмірі 196, 58 грн., судовий збір в розмірі 3 641, 95 грн.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати його повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. На думку апелянта, місцевим судом не враховано, що відповідач вжив всіх заходів до своєчасного повернення предмету лізингу, про що свідчить акт приймання-передачі, який суд не взяв до уваги. Оскільки автомобіль було передано в кінці березня 2015 р., вимоги позивача про стягнення 7 740, 25 грн. основної заборгованості є безпідставними. Крім цього, апелянт наголошував на відсутності всіх елементів цивільного правопорушення, отже місцевий суд неправомірно стягнув з нього збитки в розмірі 234 204, 40 грн. тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 910/1077/16 за апеляційною скаргою ТОВ «Тріанс Плюс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2016 р. апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2016 р. у справі № 910/1077/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначено до розгляду на 20.09.2016 р.

В судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутній в судовому засіданні представник позивача не заперечував проти розгляду справи у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.).

Оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті, апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Тріанс Плюс» про стягнення 242 796, 50 грн., з яких: 7 740, 25 грн. заборгованості за договором про фінансовий лізинг, 234 204, 40 грн. збитків, 655, 27 грн. пені та 196, 58 грн. 3% річних. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00005070 від 23.05.2012 р. (далі Договір), а саме щодо повної та своєчасної сплати щомісячних платежів (часткова несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 р.) та своєчасного повернення предмету лізингу після розірвання Договору (згідно вимоги №00005070 від 03.04.2015 р.).

Суд першої інстанції, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак задовольнив позов повністю.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд встановив факт неналежного виконання відповідачем в установлений Договором строк зобов'язань щодо сплати щомісячних лізингових платежів та наявної в зв»язку з цим заборгованості перед позивачем в розмірі 7 740,25 грн. Крім цього, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення об'єкту лізингу, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 242 796, 50 грн.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками місцевого суду.

Так, як встановлено матеріалами справи, 23.05.2012 р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (позивачем, лізингодавцем) та ТОВ «Тріанс Плюс» (відповідачем, лізингоодержувачем) було укладено Договір, за умовами якого позивач зобов'язався передати в розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб VW Passat B7, 1,8 ITSI, 2011 року, шасі № WVWZZZ3CZCE096865, двигун №, (далі - об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (далі план відшкодування), що становить невід'ємну частину Договору на загальну суму еквіваленту у гривні 35 775,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 8 943,75 доларів США.

Відповідно до п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умови лізингу), що є невід'ємною частиною Договору, відповідач зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Згідно п. 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Плані відшкодування.

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі в примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

У разі дострокового припинення Договору (п. 12.9 Умов лізингу) з боку позивача, відповідач зобов'язується повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач на підставі п. 13.1. Умов лізингу, має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача. При цьому, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу ( п. 13.6 Умов лізингу).

Позивач згідно п. 12.6.1. Умов лізингу має право в односторонньому порядку розірвати Договір, у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж в повному обсязі або частково, й строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів, має право на повернення об'єкту лізингу.

Відповідно до п. 8.3.1. Умов лізингу, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови не здійснення оплати, Договір підлягає розірванню на підставі п. 12.6.1. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за Договором.

Звертаючись до суду з позовом через неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо сплати щомісячних платежів за Договором, позивач вказував, що відповідачеві були надіслані наступні нагадування про несплату від 14.11.2014 р., від 17.11.2014 р., від 03.12.2014 р., від 19.12.2014 р., від 08.01.2015 р., від 19.01.2015 р., від 04.02.2015 р., від 04.03.2015р., від 18.03.2015р. та від 03.04.2015 р. (належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви).

У відповідності до п. 12.13 Умов лізингу у випадках, передбачених пунктами 12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

День, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі (п.12.7 Договору).

Як встановлено матеріалами справи, разом із третім нагадуванням від 03.04.2015 р. відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Договору вих. № 00005070 від 03.04.2015 р.

Оскільки вимога не була отримана відповідачем і лист повернувся із зазначенням на лицевій стороні конверту «за закінченням терміну зберігання», вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про згадану вимогу позивача.

В ході розгляду справи по суті спору місцевим судом встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг» та ГК України.

У відповідності до ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

За приписами ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингоодержувач зобов'язаний на підставі п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється у встановленому Договором порядку (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Господарським на підставі ч. 1 ст. 173 ГК України визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Договір на підставі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вище згадувалось, оскільки вимога позивача була надіслана на адресу відповідача 03.04.2015 р., за приписами п. 12.13 Умов лізингу датою розірвання Договору є 17.04.2015 р.

Як встановлено матеріалами справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання й надав відповідачу предмети лізингу, однак відповідач у встановлений Договором строк зобов'язань щодо сплати щомісячних лізингових платежів не виконав ( допустив часткову несплату щомісячного лізингового платежу за березень 2015 р. згідно Плану відшкодування), в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 7 740, 25 грн.

З огляду на наведене, місцевий суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 7 740,25 грн. заборгованості зі сплати щомісячних лізингових платежів, які доведено належними та допустимими доказами й відповідачем не спростовано, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 234 204, 40 грн. збитків.

За приписами ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками згідно ч.2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за приписами ЦК України відповідальність настає незалежно від вини.

При цьому розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

З огляду на наведене, позивач повинен довести, що завдані збитки настали внаслідок протиправних дій відповідача, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням шкоди та її розмір.

Щодо стягнення збитків, завданих позивачу в зв'язку із порушенням відповідачем умов Договору суд зазначив, що за умовами п. 4.1 Умов лізингу позивач зберігатиме право власності за собою на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту.

Компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем за Договором передбачена п. 8.2.3 Умов лізингу. Позивач надає відповідачу відповідну документацію на підтвердження понесених витрат, проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вище зазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги позивачем, не зважаючи на можливе розірвання контракту позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить більше 30 днів.

Якщо позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як це передбачено п. 13.7. Умов лізингу, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у відповідача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за Договором щодо сплати заборгованості та повернення об'єкту лізингу (після розірвання договору 17.04.2015 р.), позивач був змушений звернутись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М., яким 13.06.2015 р. було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 916 про повернення об'єкта лізингу (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

07.07.2015 р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 916 від 13.06.2015 р. та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

20.07.2015 р. державним виконавцем згаданого відділу виконавчої служби винесено постанову про розшук майна боржника.

28.08.2015 р. об'єкт лізингу було примусово повернено позивачеві, в зв'язку з чим 03.09.2015 р. державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Доводи апелянта щодо своєчасного повернення ним об'єкта лізингу в кінці березня 2015 р., що підтверджується актом прийому-передачі, якому, за твердженнями відповідача, місцевий суд не надав жодної оцінки, не заслуговують на увагу, оскільки згідно даного акту ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало, а дилер (ТОВ «Автомир») прийняло автомобіль VW Passat B7, 1,8 ITSI, 2011 року, шасі № WVWZZZ3CZCE096865, д. н. АА 8212 МС, відповідач не є стороною цього акту.

Відповідно до п. 13.5. Умов лізингу відповідач зобов'язаний повернути позивачу будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкта лізингу, в тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають пов'язані із вилученням об'єкта лізингу послуги.

Пунктом 8.6. Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобов'язань за Контрактом, підлягають відшкодуванню в повному обсязі тощо.

Враховуючи невиконання відповідачем Договору щодо сплати заборгованості та повернення об'єкта лізингу, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість та повернути об'єкт лізингу, позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. та спеціалізованих організацій ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» з метою надання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення об'єкта лізингу, відтак позивач поніс витрати на суму 59 720, 30 грн.

На підтвердження суми збитків позивачем долучено до позовної заяви договір про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011 р., рахунок на оплату №157 від 29.05.2015 р., акт приймання-передачі наданих послуг № 42 від 29.05.2015 р., платіжне доручення № 500022811 від 04.06.2015 р., рахунок на оплату № 315 від 30.09.2015 р., акт приймання-передачі наданих послуг № 75 від 30.09.20165 р., платіжне доручення № 50025157 від 13.10.2015 р.; договір про надання юридично-консультаційних послуг, рахунок на оплату № 239 від 26.06.2015 р., акт приймання-передачі послуг № 239 від 26.06.2015 р. тощо.

Крім цього, з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів, позивачем було укладено договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010р. та додаткові угоди до нього, внаслідок чого позивач поніс витрати в розмірі 6 000, 00 грн.

Окрім цього, позивач заявив вимоги про стягнення збитків в зв'язку з припиненням Договору вказуючи, що при укладенні Договору сподівався отримати доходи впродовж його дії при належному виконання Договору відповідачем.

Таким чином, неповернення відповідачем об'єкту лізингу у визначені п. 12.9. Умов лізингу строки (10 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги), завдало позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.

Положеннями п. 6.17. Умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання Договору за ініціативою позивача відповідно до п. 12 Договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Таким чином, відповідач повинен компенсувати позивачу упущену вигоду у вигляді щомісячних платежів за травень 2015 р. на суму 6 440, 72 грн., за червень 2015 р. на суму 6 377, 12 грн., за липень 2015 р. на суму 6309, 49 грн. та за серпень 2015 р. на суму 6 332, 94 грн., а всього 25 460, 25 грн.

Крім цього, згідно п. 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору позивачем, відповідач зобов'язався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту. В цей же строк відповідач повинен сплатити позивачу будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності позивача, ринковою вартістю об'єкта лізингу) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими відповідачем відповідно до Договору. Сторони погодили, що згадана різниця є упущеною вигодою позивача та має бути відшкодована відповідачем згідно Договору та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання відповідачем, в тому числі після розірвання Договору.

Так, забезпечивши своє право володіння, користування та розпорядження об'єктом лізингу 04.11.2015 р., позивач уклав з ТОВ «Транспортна компанія «МС-Транс» договір про фінансовий лізинг № 00011613, за умовами якого позивач передав в лізинг автомобіль VW Passat B7, 1,8 ITSI, 2011 року, шасі № WVWZZZ3CZCE096865, двигун №, вартістю в розмірі еквівалентному 21 901, 00 доларів США.

Станом на 17.04.2015 р., що є датою розірвання Договору, залишилися невиплаченими відповідачем лізингові платежі (за винятком заборгованості за Договором за період з травня 2015 р. по травень 2019 р.) в розмірі еквівалентному 6 140, 00 доларів США. Станом на 04.11.2015р. (дата відчуження об'єкта лізингу) курс 1 долара США складав 23,100 грн.

Таким чином, різниця між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених платежів на момент повернення об'єкта лізингу становила (28 047, 00х23,100) - 504 861, 85 грн. = 143 023, 85 грн., яка є упущеною вигодою позивача та підлягає сплаті відповідачем на підставі п. 12.9 Умов лізингу.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та сукупність встановлених судом обставин справи, апеляційний суд вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, отже дійшов законного висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача збитків в розмірі 234 204,40 грн., які складаються з суми матеріальних витрат (прямі збитки) та упущеної вигоди (щомісячні платежі за фактичний час користування об'єктом лізингу й різниця між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат).

За вищенаведених обставин, не заслуговують на увагу доводи відповідача (апелянта) щодо відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а також його посилання на те, що об'єкт лізингу було повернуто позивачу в кінці квітня 2015 р. згідно акту приймання-передачі, тому у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем щодо сплати щомісячних лізингових платежів, позивач не поніс жодних витрат, не зазнав реальних збитків тощо.

Крім цього, в зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 655, 27 грн. пені та 196,58 грн. 3% річних.

За умовами п. 8.2.1 Договору у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день прострочення до моменту виплати.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ч.ч.1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором ( ч. 6 ст. 231 ГК України ).

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені та 3% річних, апеляційний суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 655,27 грн. пені та 196,58 грн. 3% річних, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріанс Плюс» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2016 р. у справі № 910/1077/16 - без змін.

Матеріали справи № 910/1077/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк