Ухвала суду № 61485345, 15.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1123/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

15 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Загороднюка А.Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

Представника відповідача: Олійник Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Вінницького обласного військового комісаріату, третя особа - військова частина А2656 (ПС ЗС України) про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

До суду звернувся позивач з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі Вінницького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення коштів.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Вінницького обласного військового комісаріату щодо невиплати грошової компенсації за неотримане ОСОБА_3, речового майна та зобов'язано Вінницький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за неотримане речове майно за час перебування на військовій службі з 18.03.2014 року по 11.03.2015 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскарженого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржену постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився . Про причини своєї неявки суд не повідомив .

Представники відповідача апеляційної скарги заперечила та просила в її задоволенні відмовити.

У відповідності до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення пердставника, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи та підтвердилось в судовому засіданні, звертаючись до суду та на аргументацію позовних вимог, позивач вказав на те, що проходив військову службу під час мобілізації у Вінницькому обласному військовому комісаріаті з 18.03.2014 року по 11.03.2015 року, особовий склад якого перебував на всіх видах забезпечення. Під час проходження військової служби було допущено порушення порядку та норм забезпечення речовим майном, в результаті чого він не отримав належне йому речове майно згідно Норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань у мирний час, затверджених постановою КМУ №1444 від 28.10.2004 року.

Крім того, всупереч постанови Кабінету Міністрів України №426 від 29.03.2002 року Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, позивач був забезпечений харчуванням лише під час відрядження на навчання у Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 14.11.2014 р. по 01.12.2014 р., в зв'язку з чим просив стягнути грошову компенсацію за неотримане харчування, а відтак, позивач вважає, що звільнення його із лав Збройних Сил України без проведення повного розрахунку по усім видам забезпечення є незаконним.

Також, у березні 2015 року позивач подав рапорт на ім'я військового комісара Вінницького ОВК про виплату йому матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, однак вказаний рапорт було залишено без розгляду та повідомлення причин його незадоволення.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як військовослужбовець, який призваний за частковою мобілізацією, має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому вимога про стягнення з відповідача на його користь суми компенсації за неотримане речове майно підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації за моральну шкоду в сумі 2000 грн., відповідно до наявних в матеріалах справи документів вказана вимога свого достатнього підтвердження не знайшла, а тому, на думку суду задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга подана позивачем, суд апеляційної інстанції розглядає справу щодо відмови суду І інстанції в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку публічно - правовому спору в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.

Так, загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Статтями 23 та 1167 Цивільного кодексу України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка відшкодовується незалежно від майнової шкоди.

Виходячи з положень ст. 23 Цивільного кодексу України слід зауважити, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки позивачем не було обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу та не надано цьому належних доказів, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за неотримане харчування, судова колегія погоджуючись з рішення суду І інстанції, зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року № 426 Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації затверджені норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та встановлений вичерпний перелік військовослужбовців, які мають право на харчування за рахунок держави.

Зокрема, передбачено, що за рахунок держави харчуванням забезпечуються військовослужбовці офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, особи рядового, начальницького складу і працівники авіації ДСНС, Національної гвардії та особи рядового, начальницького складу Держспецзв'язку під час несення бойового чергування, добового чергування, варти та у разі призначення до складу добового наряду, перебування в польових умовах (в таборах, на навчаннях, маневрах) під час відпрацювання завдань з бойової (навчально-бойової) підготовки, а військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, крім того під час перебування в навчальних військових частинах (центрах).

Судом встановлено, що ОСОБА_3, входив до категорії осіб, які залучались для несення служби в добовому наряді згідно затверджених графіків. Перебуваючи в добовому наряді позивач забезпечувався продовольчим забезпеченням відповідно до пп. л п. 1 приміток до норми №1, що не заперечується самим позивачем та свідчать копії наказів та роздавальних відомостей продовольчого забезпечення в матеріалах справи.

Крім того, відповідно до постанови КМУ від 29.03.2002 року №426 громадяни, які призвані на військову службу у звя'зку з оголошенням мобілізації, - з дня прибуття їх до військового комісаріату. Право на харчування за цією нормою мають зазначені особи, за умови їх розміщення у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи).

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилання апелянта щодо грошової компенсації за неотримане харчування, оскільки ОСОБА_3, як військовослужбовець під час несення військової служби не розміщувався у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини, а проживав за місцем свого проживання, оскільки, військовослужбовці призвані по мобілізації, які проходять військову службу у Вінницькому ОВК та мешкають за місцем проживання, забезпечуються продовольчим забезпеченням виключно під час перебування у добовому наряді, що повністю спростовує вимоги апелянта в цій частині.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є не обґрунтованими, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про

Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, підстав для скасування такого рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі протягом п'яти днів.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Загороднюк А.Г.