Рішення № 61485339, 21.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/1484/16-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/5137/16 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 49 21.09.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря : Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки і піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про зміну розміру аліментів на утримання малолітньої дитини та позбавлення батьківських прав,

у с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що вона та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка з народження проживає разом з нею АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2015 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 600 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та аліменти в розмірі 300 грн. на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку. Посилаючись на те, що на даний час витрати на утримання дитини збільшилися у зв'язку із захворюванням тазостегнових суглобів та необхідністю платного лікування, а у відповідача покращився майновий стан, просила змінити розмір стягуваних за рішенням суду аліментів на дитину до 3 000 грн.

Позивач вказала, що з січня 2015 року відповідач жодного разу не бачив своєї доньки, не спілкувався з нею та не приймав участі у її вихованні. Усі питання виховання дитини вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, який не вживає жодних заходів щодо забезпечення своїй дитині достатнього життєвого рівня, всебічного розвитку та захисту. Крім того, відповідач створює штучні перешкоди щодо реалізації прав малолітньої доньки, зокрема, не надає згоду на реєстрацію місця проживання дитини спільно з матір'ю та не надає згоду на виїзд доньки за кордон України в оздоровчих цілях. За результатом розгляду заяви ОСОБА_3 Броварською РДА було складено висновок від 11 серпня 2015 року № 1295/01-12 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Враховуючи, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків і вказане негативно впливає на нормальний розвиток та виховання дитини, позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_4

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2016 року позов задоволено. Змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2015 року, а саме стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 3 000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття, тобто з 18 березня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 липня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід часткового задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Змінюючи розмір стягуваних аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що стан здоров'я дитини сторін спору після ухвалення рішення про стягнення з відповідача аліментів погіршився, у зв'язку з чим вона потребує додаткових витрат на лікування.

При цьому суд дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не піклується про її духовний та фізичний розвиток, а тому має бути позбавлений батьківських прав.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновками суду з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з матір'ю АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2015 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 600 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття та аліменти в розмірі 300 грн. на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку.

Згідно із медичною карткою ОСОБА_4 та виписки із карти амбулаторного хворого від 17 лютого 2016 року № 14/22, малолітня дитина потребує додаткового лікування, оскільки має захворювання тазостегнових суглобів. У з'язку із зазначеним діагнозом, дитині рекомендована лікувально-оздоровча фізкультура, масаж, ортопедичне взуття та інші профілактичні заходи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Таким чином, зміна раніше встановленого розміру аліментів можлива за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60, ст. 212 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд першої інстанції на порушення вказаних вимог надані докази належним чином не оцінив, неправильно застосувавши положення сімейного закону, дійшов помилкового висновку, що відповідач спроможний сплачувати аліменти у більшому розмірі та у твердій грошовій сумі 3 000 грн., оскільки матеріалами справи не підтверджено факт зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів.

Більше того, з довідки про доходи фізичної особи від 22 березня 2016 року, яка видана в Російській Федерації «ООО «Технологии современного строительства» убачається, що відповідач офіційно працевлаштований та отримує середньомісячний дохід у розмірі 5 766,67 рублів., що в свою чергу виключає можливість стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Якщо ж малолітня донька сторін потребує додаткових витрат на лікування та профілактичні заходи, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом у порядку ст. 185 СК України.

Згідно листа начальника Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області від 22 січня 2015 року № М-34, опитати ОСОБА_2 з приводу того, що він не приймає участі у вихованні доньки, не представилося можливим, оскільки він громадянином іншої держави та на даний час перебуває на її території.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою позивача 22 січня 2015 року Виконавчим комітетом Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області прийнято рішення за № 2 про підняття клопотання перед Службою в справах дітей та сім'ї Броварської РДА щодо прийняття рішення про звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідач відносно його малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, як такого, що самоусунувся від виховання та матеріального утримання доньки.

За результатом розгляду заяви ОСОБА_3 Броварською РДА було складено висновок від 11 серпня 2015 року № 1295/01-12 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пору з цим, пунктом 15 указаної постанови Пленуму судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та моральної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів винної поведінки або свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачем відносно своєї малолітньої доньки, не надано доказів і вжиття відносно відповідача заходів реагування з приводу неналежного виконання батьківських обов'язків.

Задовольняючи позовні вимоги в частині позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України вказані роз'яснення та вимоги закону не врахував, належним чином не повідомивши відповідача про розгляд справи та ухваливши заочне рішення, не з'ясував його думку щодо виконання своїх батьківських обов'язків, його особу та подальші наміри стосовно виховання дитини, що призвело до порушень норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, вирішуючи спір, суд не дотримався встановленого ст. 10 ЦПК України принципу рівності прав сторін для подання доказів, їх дослідження та доведення їх переконливості та у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; доводи відповідача про те, що він проживає у Російській Федерації та по можливості бажає спілкуватися з донькою, однак позивач проти спілкування дитини з батьком та його родичами не перевірив та не навів факти, які б спростували ці доводи, обмежився лише доказами, наданими зі сторони позивача; судом не встановлено навмисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків, а його відсутність при зверненні ОСОБА_3 до медичних закладів з приводу лікування або профілактики захворювань дитини та його не проживання на території України не можуть бути достатніми підставами для позбавлення відповідача батьківських прав щодо його малолітньої доньки.

При цьому, з долучених до апеляційної скарги квитанції убачається, що відповідач регулярно здійснює перерахунок коштів в російських рублях позивачу на утримання доньки, тобто виконує свої аліментні зобов'язання.

Що ж стосується доводів позивача про те, що відповідач створює штучні перешкоди щодо реалізації прав малолітньої доньки, то вони вважаються колегією суддів голослівними, адже матеріалами справи не підтверджено, що позивач зверталася до відповідача з пропозицією щодо надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини спільно з матір'ю або згоди на виїзд дитини за кордон України в оздоровчих цілях.

З вищевикладених підстав колегія суддів не погоджується з висновком Броварською РДА від 11 серпня 2015 року № 1295/01-12 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача і з врахуванням того, що жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК України), вважає, що такий висновок не є достатньо обґрунтованим.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позову про зміну розміру аліментів на утримання малолітньої дитини та позбавлення батьківських прав не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.164, 180, 182, 185, 192 СК України, ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: В.О. Фінагєєв

М.А. Яворський