Рішення № 61485108, 21.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.09.16р. Справа № 904/5592/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", м. Дніпропетровськ

до Приватного виробничого і торгівельно-комерційного підприємства "Южторгпоставка", м. Дніпро

про стягнення 3 831 384,11 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 10.03.2015;

від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність №1 від 08.01.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного виробничого і торгівельно-комерційного підприємства "Южторгпоставка" (відповідач) про стягнення 3831384,11 грн пені, нарахованої за період прострочки з 08.06.2015 по 10.03.2016 за несвоєчасне повернення кредиту, отриманого за кредитним договором № СМ-SМЕ300/113/2007 від 05.06.2007.

По справі відповідно до ст. 77 ГПК України оголошено перерву у судовому засіданні з 19.07.2016 до 02.08.2016.

Ухвалою суду від 06.09.2016 було продовжено строк розгляду справи на 15 днів - до 21.09.2016 включно.

13.09.2016 позивач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та повернення судового збору та 20.09.2016 від відповідача надійшло аналогічне клопотання.

Розглянувши подані клопотання сторін, суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки Господарським процесуальним кодексом України, яким у своїй діяльності керується суд, не передбачено залишення позову без розгляду саме за клопотанням сторін. До того ж вказані клопотання взагалі не містять підстав для вчинення таких дій судом, а отже суд вважає за доцільне розглянути справу по суті заявлених вимог.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником усіх прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - банк), правонаступником якого, на цей час є Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (позивач) та Приватним виробничим і торгівельно-комерційним підприємством "Южторгпоставка" (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № СМ-5МЕ300/113/2007 (далі - кредитний договір), за умовами п.п. 1.1. якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у кредитному договорі.

Згідно п.1.4. кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно погашати суму кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитом в порядку і строки, визначені в кредитному договорі.

На виконання умов кредитного договору позичальникові було надано кредит на проведення ремонту нерухомого майна в розмірі 1 000 000,00 (один мільйон гривень 00 копійок) гривень. Датою остаточного повернення кредиту за договором визначено 04.06.2012.

Проте в порушення умов кредитного договору відповідач прострочив повернення кредиту через що банк нарахував позичальнику пеню за період з 08.06.2015 по 08.06.2016 у сумі 3 831 384,11 грн, за стягненням якої позивач і звернувся до суду.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмовити у задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до норм діючого законодавства, кредитний договір, є одним з видів позики. Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем кредиту відповідачу у судовому засіданні не оспорений та прострочення погашення якого підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За несвоєчасне повернення кредиту за період з 08.06.2015 по 08.06.2016 банк нарахував пеню у сумі 3 831 384,11 грн.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1.1 кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання, за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши чинне законодавство суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги суперечать правовим нормам чинного законодавства України, оскільки зобов'язання щодо повного погашення кредиту згідно укладеного сторонами кредитного договору настало 04.06.2012, з наступного дня якого і необхідно було б починати нарахування пені протягом шести місяців, тобто від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Натомість позивач нараховує пеню за період з 08.06.2015 по 08.06.2016, що протирічить положенням ст.232 Господарського кодексу України. Інший порядок нарахування пені не передбачено Законом та кредитним договором. Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій за прострочення виконання зобов'язання і строки їх нарахування. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК, за I півріччя 2015 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені за період з 08.06.2015 по 08.06.2016 у сумі 3 831 384,11 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Витрати судового збору у сумі 57 470,76 грн на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.09.2016.

Суддя В.Д. Воронько