Постанова № 61484694, 13.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа № 920/243/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» (вх. № 1985 П/3-12) на рішення господарського суду Сумської області від 11 травня 2016 року по справі № 920/243/16

за позовом Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко», м. Червоно-заводське Лохвицького району Полтавської області

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми

про визнання поновленим договору оренди землі ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.05.2016 року по справі № 920/243/16 (суддя Левченко П.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко» звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2016 року по справі № 920/243/16 та прийняти нове, яким визнати поновленим договір оренди земель державної власності сільськогосподарського призначення від 04.01.2010 року, зареєстрований у Роменському районному відділенні Сумської регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі вчинено запис від 03.03.2010 року за № 04.10.62300306 на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Головне управління Держгеокадастру у Сумській області відзиву на апеляційну скаргу не надало.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 04.01.2010 року між Роменською районною державою адміністрацією (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» (орендар - позивач по справі) був укладений договір оренди земельної ділянки (а.с.57-60), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (сільськогосподарські угіддя) площею 247,5599 га ріллі із земель державної власності (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації (3,022) становить 1851523,98 грн.

Договір укладено терміном на 5 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 3.1 договору).

До позовної заяви позивачем було додана копія рішенням господарського суду Сумської області від 06.10.2015 року у справі № 920/1137/15, за яким визнано за Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» переважне право на поновлення строку дії договору оренди б/н від 04.01.2010 року земельної ділянки (сільськогосподарські угіддя) площею 247,5569 га, яка знаходяться на території Біловодської сільської ради Роменського району Сумської області.

Позивач зазначає, що з метою виконання вищезазначеного рішення господарського суду Сумської області від 06.10.2015 року у справі № 920/1137/15, неодноразово звертався як до Головного управління Держземагенства у Сумській області так і до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з вимогою поновити договір оренди землі від 04.01.2010 року, проте його звернення були проігноровані відповідачем.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачений актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статей 3, 4 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За статтями 13, 14 Конституції України, статтею 324 Цивільного кодексу України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Підстави набуття прав на землю визначені розділом IV Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Колегією суддів встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди землі, розташована на території Біловодської сільської ради Роменського району та знаходилась в підпорядкуванні Роменської районної державної адміністрації.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України 08.04.2011 року за № 445, визначено, що центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності."

Надалі, постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" здійснено реорганізацію Державного агентства земельних ресурсів України шляхом перетворення його в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Отже, на даний час Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є публічним правонаступником орендодавця - Роменської районної державної адміністрації, та до сфери його повноважень належить реалізація державної політики по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у відповідності до вимог ЗК України.

Відповідно до Конституції України (стаття 19), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно частини 2 статті 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (стаття 125 Земельного кодексу України).

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. При цьому, частиною 6 статті 93 Земельного кодексу України, зокрема, передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі регулюються законом.

Так, Закон України «Про оренду землі» є спеціальним законом, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи регулювання відносин з оренди землі в Україні.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок поновлення договору оренди встановлений статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об'єднує два випадки його пролонгації.

Так, у частинах першій - п'ятій цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі, його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Отже, виходячи із положень статей 319, 626 ЦК України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Незважаючи на формальне визначення договору, який орендар має укласти на новий строк, як додаткової угоди до договору, строк якого закінчився, фактично це буде новий договір, оскільки його умови можуть бути змінені за згодою сторін, і у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Таким чином, при продовженні договору оренди землі у спосіб реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, незмінними будуть залишатися лише сторони договору оренди землі (з урахуванням положень про правонаступництво), розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Інші ж умови можуть змінюватися.

Другий випадок пролонгації договору оренди встановлений частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Пролонгація договору оренди відбувається автоматично, проте в силу приписів частин 7-9 статті 33 вказаного Закону, у місячний строк обов'язково має бути укладена додаткова угода, яка засвідчує юридичний факт поновлення договору.

Таким чином, нормами законодавства України, які є чинними під час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду справи судом першої інстанції, прямо встановлена обов’язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення. При цьому, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов’язковому порядку.

Відповідно до пункту 3.1 договір оренди укладений на 5 років. Після закінчення строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як вказує позивач, ним неодноразово на адресу відповідача були направлені листи-повідомлення з проханням продовжити дію договору оренди землі від 04.01.2010 року.

11.02.2016 року відповідач направив позивачеві лист №28-18-0.11-2228/2-16, в якому не погодився із розміром вказаним у додатковій угоді орендних платежів (5% від розміру нормативно-грошової оцінки) та проінформував орендаря про відсутність підстав для продовження договору оренди земельної ділянки (а.с.37, том 1).

Крім того, 11.02.2016 року відповідач у листі №28-18-0.11-2182/2-16 висловив вимогу орендареві повернути на протязі триденного строку земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (а.с.26, том 1).

Отже, протягом дії спірного договору оренди землі сторони не дійшли згоди щодо розміру орендних платежів, а також після закінчення строку дії такого договору відповідач висловив свої заперечував щодо його поновлення.

Враховуючи, що спірний договір оренди, був зареєстрований у Державному реєстрі 03.03.2010 року, та відповідно набув для сторін юридичної сили, що передбачене пунктом 14.1 договору, відповідач вчасно направив позивачеві лист повідомлення про повернення земельної ділянки.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення не була укладена сторонами у місячний строк, у зв'язку з чим договір оренди землі між сторонами не поновлений, а припинив свою дію відповідно до положень статті 31 Закону України "Про оренду землі".

Тобто, виходячи із положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 3.1 договору оренди землі, не відбулось автоматичне поновлення дії договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді, проте, як встановлено апеляційним господарським судом, в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем відмови чи бездіяльності уповноваженого органу щодо укладення додаткової угоди в судовому порядку

Оскільки в матеріалах справи відсуне документальне підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою продовження дії договору на той самий строк і на тих самих умовах, і така додаткова угода не була укладена (відсутнє підтвердження юридичного факту поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах), колегія суддів доходить до висновку, що право позивача на укладення додаткової угоди про пролонгацію договору не є порушеним, оскільки з такою пропозицією позивач не звертався, а навпаки просив суд поновити договір оренди і змінити таку істотну умову договору як строк його дії і зміна площі та об’єкта оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 року, постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2015 року у справі №904/8031/14, постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2015 року у справі 904/3929/14, постанові Вищого господарського суду України від 17.05.2016 року у справі № 912/3019/15.

Що ж стосується проекту додаткової угоди, яка додана до позовної заяви, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається, зі змісту вказаного проекту додаткової угоди, позивач просить поновити термін дії договору оренди земельної ділянки на 7 років.

Тобто, позивачем запропоновано змінити строк дії договору не на той самий строк, який був раніше встановлений (5 років), а поновити на 7 років, що за своєю юридичною природою є пропозицією про внесення змін до договору оренди землі, на яку не поширюється дія статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Також колегія суддів зазначає, що позивач в додатковій угоді, змінив розмір об’єкту оренди: замість 247,5569 га ріллі, вказав – 248,1293 га ріллі.

Отже, позивачем запропоновано змінити істотні умову договору оренди землі, а не укласти угоду за наслідками поновлення договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах.

Таким чином, вимога про визнання поновленим договір оренди землі саме на запропонованих позивачем умовах не відповідає приписам статті 33 ЗУ «Про оренду землі», а тому задоволенню не підлягає.

В матеріалах справи наявна заява позивача від 11.04.2016 року №766 (вх. №3477 від 11.04.2016 року) про уточнення позовних вимог, в якій останній просив визнати договір оренди від 04.01.2010 року поновленим на той самий строк, і на тих же умовах, які передбачені договором.

Однак, апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У пункті 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Крім того, з огляду на приписи статей 4-2, 4-3 та частин першої - третьої статті 22 ГПК України суд має вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу мали можливість одержати копії відповідної заяви (клопотання) або іншим чином ознайомитись з її змістом. З цією метою такі копії можуть бути вручені іншим учасникам судового процесу (їх представникам) безпосередньо в судовому засіданні (під розпис на оригіналі заяви) або надіслані їм позивачем поштою з наданням суду доказів надсилання у встановлений судом строк.

Враховуючи, що під час подання заяви від 11.04.2016 року №766 (вх. №3477 від 11.04.2016 року) про уточнення позовних вимог позивачем не дотримано процесуальний порядок вчинення відповідної процесуальної дії, господарський суд розглянув по суті первісно заявлені вимоги.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2016 року по справі № 920/243/16 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв’язку з чим, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 11.05.2016 року по справі № 920/243/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.