Постанова № 61484641, 13.09.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа № 914/1534/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіДубник О.П.

суддівМатущака О.І.

ОСОБА_1

при секретаріКострик К.І.

розглянув апеляційну скаргу Львівського обласного військового комісаріату № 8280 від 19.08.2016 р. (вх. №01-05/4169/16 від 25.08.2016 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2016р.

у справі № 914/1534/16 (суддя Крупник Р.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Львівгаз збут", м. Львів

до відповідача: Львівського обласного військового комісаріату, м. Львів

про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (бюджетних організацій) від 01.01.2016р. №114109РJOCFB016,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 -представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_3 -представник (довіреність в матеріалах справи).

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило, у звязку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2016р. призначено розгляд апеляційної скарги на 13.09.2016р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.07.2016р. у справі №914/1534/16 (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Львівського обласного комісаріату на користь ТОВ Львівгаз збут 20381,00 грн. боргу, 786,54 грн. інфляційних втрат, 90,05 грн. 3% річних, 1210,26 грн. пені та 1377,17 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд керувався вимогами ст.ст. 509, 510, 610, 611, 612, 625, 636 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) та прийшов до висновку, що відповідач в обумовлений сторонами договору строк та згідно чинного законодавства, у повному обсязі за товар не розрахувався, а тому з боржника підлягає стягненню 20381,00грн. боргу, 786,54 грн. інфляційних втрат, 90,05 грн. 3% річних, 1210,26 грн. пені.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Львівський обласний військовий комісаріат оскаржив таке в апеляційному порядку.

Апелянт зазначає, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова здійснює усі платежі за комунальні послуги та енергоносії спожиті військовими частинами. Договори були укладені без залучення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова в якості третьої сторони. Зазначає, що акти прийому-передачі природного газу підписані посадовими особами Жидачівського районного військового комісаріату, який не є стороною договору. Крім того, відповідачем було подано до суду першої інстанції клопотання про залучення іншого відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, однак суд відмовив в його задоволенні у звязку з висловленими запереченнями позивача.

Апелянт просить рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2016р. у справі №914/1534/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що, оскільки, лише обласні військові комісаріати є юридичними особами які мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах казначейства, договір на постачання природного газу укладався із Львівським обласним військовим комісаріатом для потреб районного комісаріату.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

01.01.2016 р. між ТОВ Львівгаз збут (постачальник) та Львівським обласним військовим комісаріатом (споживач) укладено договір №114109РJOCFB016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (бюджетних організацій) (надалі Договір), згідно якого постачальник зобовязується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобовязується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (а.с.14-17).

Згідно п. 2.9.2 Договору на підставі отриманих від споживача даних або даних оператора ГРМ, постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.

Відповідно до п. 2.9.3. Договору споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобовязується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Згідно п. 4.2.3 Договору остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості природного газу здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Природний газ за Договором постачався для Жидачівського районного військового комісаріату.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ, по актах приймання - передачі природного газу: № ЗЛВ00005071 від 31.01.2016 р. на суму 9 859,60 грн.; № ЗЛВ 00008661 від 29.02.2016 р. на суму 10213,66 грн.; № ЗЛВ 00019103 від 31.03.2016 р. на суму 13307,77 грн., що разом становить 33381,03 грн. (а.с.18-20). Апелянт вважає їх неналежними доказами у справі, оскільки вони замість відповідача підписані районним комісаріатом, який не є юридичною особою.

Матеріали справи містять докази часткового погашення заборгованості, зокрема, 11.02.2016р. перераховано 13000,00 грн., натомість решта боргу залишається несплаченою та становить 20381,00 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 20381,00 грн. боргу, 786,54 грн. інфляційних втрат, 90,05 грн. 3% річних, 1210,26 грн. пені.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних умов щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Зі змісту Договору вбачається, що такий є укладеним на користь третьої особи, безпосереднього споживача природного газу, а саме Жидачівського районного комісаріату.

Відповідно до ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Згідно п. 7 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №389, обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах казначейства. Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів.

Факт виконання умов Договору щодо передання позивачем і прийняття відповідачем природного газу за період з січня по квітень 2016 року на загальну суму 33381,03 грн. підтверджується дослідженими вище доказами у справі та не заперечується відповідачем. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 4.2.3 Договору).

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач порушив свої зобовязання за укладеним договором №114109РJOCFB016 від 01.01.2016р., внаслідок чого виникла заборгованість на суму 20381,00 грн.

У відповідності до вимог ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У звязку з несплатою 20381,00 грн. заборгованості за поставлений природній газ, на підставі норм чинного законодавства та відповідно до умов договору позивачем нараховано відповідачу 1222,11 грн. пені, 90,86 грн. 3 % річних, 786,54 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до п. 6.2.1 договору №114109РJOCFB016 від 01.01.2016 р. у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір пені за період з 11.02.2016р. по 23.05.2016р. становить 1222,11 грн.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України зазначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до розрахунку позовних вимог розмір 3% річних за період з 11.02.2016р. по 23.05.2016р. становить 90,86 грн. грн., інфляційні втрати 786,54 грн. за період з лютого по березень 2016р.

Перевіривши правильність здійсненого перерахунку, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 1210,26 грн пені, 90,05 грн. 3 % річних, 786,54 грн. втрат від інфляції.

Викладене вище дає підстави зробити висновок, що доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, спростовуються наявними у справі доказами та наведеними нормами матеріального права, через що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а судове рішення без змін, поклавши згідно із ст. 49 ГПК України на апелянта судові витрати.

Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2016р. у цій справі без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 19.09.2016р.

Головуючий суддяДубник О.П.

СуддяМатущак О.І.

СуддяСкрипчук О.С.